Постановление суда № 62583359, 09.11.2016, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/1406/16-к

Провадження № 1-кп/463/163/16

У Х В А Л А

09 листопада 2016 р. Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

при секретарі Заверуха О.Б.,

з участю прокурора - Желіска Ю.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові обєднані в одне провадження обвинувальні акти у кримінальних провадженнях за № 12016140040000377, № 12016140040000896, № 12016140040001094 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2 ст.342, ч.1 ст.296, ч.1 ст.296, ч.2 ст.194, ч.1 ст.296, ч.4 ст.296, ч.2 ст.345 КК України,

в с т а н о в и в :

в провадженні Личаківського районного суду м.Львова перебувають обєднані в одне провадження обвинувальні акти у кримінальних провадженнях за № 12016140040000377, № 12016140040000896, № 12016140040001094 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2 ст.342, ч.1 ст.296, ч.1 ст.296, ч.2 ст.194, ч.1 ст.296, ч.4 ст.296, ч.2 ст.345 КК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 03 квітня 2016 року відносно ОСОБА_1 були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою суду від 16 вересня 2016 року обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 15 листопада 2016 року.

Таким чином, строк тримання під вартою закінчується 15 листопада 2016 року, а тому суд зобовязаний розглянути питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурор Желіско Ю.І. подав письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою на шістдесят днів без визначення розміру застави.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобовязаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобовязаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Прокурор клопотання мотивує тим, що існують передбачені ст.177 КПК України підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити знаряддя вчинення кримінального правопорушення або будь-яку з речей, які мають істотне значення для даного кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному проваджені; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення, крім цього, існують обставини передбачені ст.178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 інкримінованих йому кримінальних правопорушень; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується; стан здоровя обвинуваченого, а саме те, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 105 від 24.02.2016 року, ОСОБА_1 хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждає, виявляє ознаки гіпоманіакального епізоду афективного розладу, що не позбавляє його здатності у даний час усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, в період інкримінованих йому дій він також хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, виявляв ознаки гіпоманіакального епізоду афективного розладу, через наявний у нього психічний розлад він не був здатний повною мірою усвідомлювати своїх дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує; згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 73 ОСОБА_1 хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, виявляв афективний розлад, затяжний епізод гіпоманії. Наявні у ОСОБА_1 психічні порушення емоційно-вольової сфери та мислення мали значний вплив у досліджуваній ситуації та раціональність прийняття рішень, розуміння власного місця та ролі в досліджуваній ситуації, передбачення наслідків своїх дій та здатність регулювати свою поведінку. Тому, в період інкримінованих йому дій, ОСОБА_1 не повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Також прокурор зазначив, що репутація обвинуваченого істотно погіршена, у звязку із скеруванням у Личаківський районний суд м.Львова відносно нього інших обвинувальних актів; недотримання обвинуваченим ОСОБА_1 обовязків покладених на нього ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобовязання від 18.03.2016 року. Враховуючи наведене, просить клопотання задоволити.

Захисник ОСОБА_2 у задоволенні клопотання прокурора просила відмовити, вважає, що прокурором не наведено нових обставин, які підтверджують існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України та які були б підставою для утримання обвинуваченого під вартою, такі є формальними. Вважає, що утримання обвинуваченого під вартою порушує гарантоване п.1 ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та суперечить практиці Європейського суду з прав людини. Просить обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника, подав клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт за адресою: м.Львів, вул.К.Левицького,78/19. Додатково зазначив, що він має постійне місце проживання та праці, хоче продовжити навчання, раніше не суджений, на його утриманні знаходиться мати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка потребує постійного догляду, хоче створити сімю, також обвинувачений просить врахувати його стан здоровя, останній потребує медичного лікування, яке не може бути йому надане в умовах перебування у слідчому ізоляторі та зазначив, що жодним чином не буде впливати на потерпілих і свідків у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

Згідно з ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину, а також до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

Як вбачається з роз'яснень пленуму Верховного Суду України, наданих у п.20 Постанови № 4 від 25.04.2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і судового слідства» при обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» судом визнано порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у цій справі, оскільки переховування заявника протягом одного року було для органів влади достатньою причиною для тримання його під вартою на час попереднього слідства та судового слідства, тяжкість предявлених йому обвинувачень та ризик його втечі були єдиними підставами для суду не змінювати обраний заявнику запобіжний захід. Проте згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою (див. справи «Яблонський проти Польщі» (Jablonski v. Poland), № 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року, та «І. А. проти Франції» (I. A. v. France), № 28213/95, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII). До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (див. справу «Іловецький проти Польщі» (Ilowiecki v. Poland), № 27504/95, п. 61, від 4 жовтня 2001 року). Жодних таких підстав у справі, що розглядається, суди не зазначили. Крім того, національні суди жодного разу не розглядали можливості обрання альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою, і органи влади, посилаючись головним чином на серйозність предявлених заявнику обвинувачень, продовжували тримання заявника під вартою на підставах, які не можна вважати «відповідними і достатніми».

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 03.04.2016 року, застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В подальшому строк тримання під вартою було неодноразово продовжено, востаннє ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 16.09.2016 року обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 15.11.2016 року.

Таким чином ОСОБА_1 тримається під вартою вже тривалий час.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 р. у справі «Харченко проти України» суд зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин про які йдеться в рішеннях національних судів, рівня переконливості аргументів заявника, викладених в його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості (див., зокрема, справу «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [GC], № 26772/95, п 153, ЄКПЛ 2000 IV).

Вирішуючи питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд враховує, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжких злочинів, за вчинення яких передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі на строк до семи років, разом з тим, беручи до уваги те, що ухвала Личаківського районного суду м.Львова від 16.09.2016 року про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою мотивована, зокрема тим, що обставини, які враховувалися при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та при продовженні строку його дії, на даний час не змінилися, оскільки, наявні ризики ухилення обвинуваченого від суду та незаконного впливу на потерпілих і свідків.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження потерпілі не зявляються на виклики суду, останніми подано заяви про розгляд справи у їх відсутності, при винесенні вироку покладаються на розсуд суду, а тому з урахуванням того, що у клопотанні прокурора не обґрунтовано наявності інших ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд приходить до висновку, що подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою не є виправданим.

При цьому, суд вважає, що запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду, можливо шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, а саме: домашнього арешту, який відповідно до ч.1 ст.181 КПК України полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, з покладенням на обвинуваченого ряду обовязків, передбачених ст.194 КПК України.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, тривалий строк тримання ОСОБА_1 під вартою, відсутність нових ризиків, які виправдовували б подальше тримання обвинуваченого під вартою, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою на даний час є необґрунтованим, а клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт таким, що підлягає до задоволення.

Керуючись ст.331 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні клопотання прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою відмовити.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу - задоволити.

Змінити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, запобіжний захід - тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: м.Львів, вул.К.Левицького,78/19.

Заборонити ОСОБА_1 залишати місце постійного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, цілодобово.

Покласти на ОСОБА_1 такі обовязки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

3) утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні;

3) носити електронний засіб контролю.

Строк дії ухвали становить два місяці, починаючи з 09 листопада 2016 року до 09 січня 2017 року.

ОСОБА_1 негайно доставити до місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, де звільнити його з-під варти.

Копію ухвали скерувати у Личаківський ВП ГУ Національної поліції у Львівській області для негайного виконання і постановки на облік обвинуваченого ОСОБА_1, повідомити про це суд та прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_4

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, його захиснику, та скерувати начальнику Львівської установи виконання покарань № 19 УДПтСУ у Львівській області для відома.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Грицко Р.Р.