№ 62329708, 25.10.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 910/7409/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І. (доповідач),суддів:Ходаківської І.П., Бакуліної С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва "Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.07.2016у справі№ 910/7409/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва"простягнення 81 233 809,15 грн,

за участю представників

від позивача: Яценко О.В., Григор'єва Н.В.;

від відповідача: Становова Ю.В., Іорданова Н.М.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі № 910/7409/16 (суддя - Павленко Є.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду України від 19.07.2016 (головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А., Баранець О.М.), позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця", в особі його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Вог Аеро Джет" штрафні санкції в розмірі 81 233 809,15 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва "Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 551, ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 43, п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

18.10.2016 позивачем до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "Вог Аеро Джет" просило відмовити в задоволенні касаційної скарги ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва, а оскаржувані рішення та постанову залишити без змін.

У судовому засіданні 18.10.2016 оголошувалася перерва до 25.10.2016.

24.10.2016 позивачем до Вищого господарського суду України було подано додаткові пояснення.

У судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 09.12.2015 між ТОВ "Вог Аеро Джет" (позикодавець) та ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" (позичальник) було укладено договір позики № 09/12-15, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець передає у позику позичальнику продукцію, найменування, марка якої вказується в пункті 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію такої ж кількості та не нижчої якості.

Згідно з п.п. 1.2, 1.3 договору найменування продукції: паливо рідинне та газ, олив мастильних (дизельне паливо). Оціночна вартість однієї тони продукції, що передається у позику становить 17 149,98 грн включаючи ПДВ та акцизний збір, що є звичайною ціною продукції на дату укладення цього договору.

Пунктом 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 01.02.2016) сторони погодили, що позикодавець передає позичальнику продукцію в кількості 20 000,00 тон.

Відповідно до п. 3.2 договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцю продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями, не нижчої якості, як це вказано в пункті 2.2 даного правочину, у строк до 01 березня 2016 року. Кількість продукції, яку позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю, повинна відповідати кількості, вказаній в актах приймання-передачі, підписаних сторонами, відповідно до яких продукція передана в позику.

Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що передача продукції позичальнику здійснюється на умовах FCA на складі позикодавця, вказаному позикодавцем та/або залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" 2010 року), пункт призначення за реквізитами, наданими позичальником додатково в заявці.

Згідно з п. 4.3 договору в разі порушення строків повернення продукції, відповідно до пункту 3.2 цього договору позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1 % від суми продукції, переданої в позичку, за кожен день прострочення повернення.

Господарськими судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору ТОВ "Вог Аеро Джет" передало, а ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" прийняло дизельне паливо в кількості 201 080,212 тон на загальну суму 344 855 433,64 грн, що підтверджується належним чином підписаними актами прийому-передачі нафтопродуктів. Згідно з підписаними актами №№ 1 - 44 про повернення дизельного палива ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" свої зобов'язання за договором в частині повернення позики виконав, при цьому своєчасно повернув лише 4 300,00 тон дизельного палива на суму 73 744 914,00 грн.

У зв'язку з зазначеним ТОВ "Вог Аеро Джет" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" про стягнення з останнього на користь ТОВ "Вог Аеро Джет" 81 233 809,15 грн штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не виконав взятого на себе обов'язку щодо своєчасного повернення спірної продукції за договором поставки № 09/12-15, а розмір штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає приписам чинного законодавства, положенням вказаного договору та є арифметично вірним. При цьому, погодження сторонами у п. 4 актів про повернення дизельного палива припинення зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій за прострочення повернення продукції на підставі ч. 2 ст. 604 ЦК України не є новацією і не свідчить про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки акти про повернення продукції за договором позики не є двосторонніми правочинами між сторонам, на підставі яких виникає нове зобов'язання, яке заміняє первісне, а є документом, який лише підтверджує факт повернення позики. Крім того, відповідачем не доведено наявність об'єктивних причин (в тому числі з важкого матеріального становища), які б перешкоджали йому сплатити суму нарахованих штрафних санкцій, а відтак підстави для зменшення заявленого позивачем до стягнення штрафу відсутні.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором № 09/12-15 та передав відповідачу дизельне паливо в кількості 201 080,212 тон на загальну суму 344 855 433,64 грн, а відповідач свої зобов'язання за вказаним договором в частині своєчасного повернення позики належним чином не виконав.

При цьому, сторонами у договорі була передбачена відповідальність відповідача в разі порушення строків повернення продукції, відповідно до умов договору № 09/12-15 у вигляді сплати позивачу штрафу в розмірі 1 % від суми продукції, переданої в позичку, за кожен день прострочення повернення (п. 4.3 вказаного договору).

Таким чином, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку з невиконанням останнім взятого на себе обов'язку щодо своєчасного повернення спірної продукції за договором поставки № 09/12-15, враховуючи відповідність заявленого позивачем до стягнення розміру штрафу вимогам чинного законодавства та умовам вказаного договору, є законними і обгрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що наявність у актах (№№ 1 - 45) про повернення дизельного палива п. 4 відповідно до якого сторони підтверджують, що умови договору позики № 09/12-15 вважаються виконаними своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з чим сторони не мають будь-яких претензій одна до одної, що, на думку скаржника, свідчить про належне виконання ним вказаного договору та припинення зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій, оцінюються колегією суддів критично, оскільки, як вбачається із складених в подальшому актів про повернення дизельного палива, відповідач не припинив виконання свого зобов'язання за договором № 09/12-15 щодо повернення продукції. Таким чином, підписавши перший акт про повернення дизельного палива 05.02.2016, в якому міститься п. 4 зазначеного змісту, сторони не мали на увазі припинення зобов'язань позичальника за договором позики в цілому, а відтак наявність в усіх послідуючих актах п. 4 аналогічного змісту не доводить дійсного наміру сторін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявність у актах про повернення дизельного палива вказівки про своєчасніть виконання умов договору позики № 09/12-15 не може свідчити про прощення позивачем боргу та припинення на підставі ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості відмовитися від своїх майнових прав на майбутнє, зокрема від стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору ще до їх нарахування, а також не передбачає можливості відмовитися від права на судовий захист порушених прав.

Посилання скаржника на те, що господарські суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували норму ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та не зменшили розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій також є необгрунтованими, оскільки для встановлення наявності підстав для зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання необхідним є дослідження, зокрема винятковості випадку, причин неналежного виконання зобов'язання, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій з обгрунтуванням наявності підстав для такого зменшення, а лише у відзиві на позовну заяву ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" наголошувало на праві суду зменшити розмір штрафу, заявленого до стягнення позивачем. При цьому, відповідачем не було подано доказів щодо наявності об'єктивних причин (в тому числі з важкого матеріального становища), які б перешкоджали йому сплатити суму нарахованих штрафних санкцій, чи доказів на підтвердження вживання ним заходів до виконання зобов'язання.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі № 910/7409/16 слід залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.016 у справі № 910/7409/16 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі № 910/7409/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Бакуліна