№ 61523921, 20.09.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.09.2016 справа №908/359/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників: від позивача: не зявивсявід відповідача:не зявивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» с.Білоріцьке, Веселівський р-н, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від06.04.2016р.по справі№908/359/14 (суддя Носівець В.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Хелп-Агро» Близнюківський район, Харківська областьдо Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич» с.Білоріцьке, Веселівський р-н, Запорізька областьпро30 214,51грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Хелп-Агро» Близнюківський район, Харківська область звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич» с.Білоріцьке, Веселівський р-н, Запорізька область про стягнення 20 000,00 грн. основного боргу, 3 255,88 грн. пені, 6 000,00 грн. штрафу, 218,63 грн. 3% річних та 740,00 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.04.2016р. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Хелп-Агро» 20000,00грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 6000,00грн. (шість тисяч грн. 00 коп.) 30% штрафу, 218,51 грн. (двісті вісімнадцять грн. 51 коп.) 3% річних, 740,00 грн. (сімсот сорок грн. 00 коп.) інфляційних втрат, 1229,50 (одну тисячу двісті двадцять девять грн. 50 коп.) судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду Запорізької області від 06.04.2016р. у справі №908/359/16 не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати в частині стягнення штрафу у розмірі 6 000,00грн. та прийняти нове рішення, яким зменшити заявлену суму неустойки (штрафу) на 70%.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт посилається на те, що його підприємство не мало можливості виконати належним чином зобовязання, оскільки понесені збитки, у звязку із форс-мажорними обставинами у 2013-2014 роках і до теперішнього часу не дають можливості подолати фінансову кризу на підприємстві.

Крім того, скаржник посилається на те, що судом були залишені поза увагою доводи відповідача та враховані лише інтереси позивача.

Позивач та відповідач у судове засідання не зявились, причини неприбуття суду не повідомили.

З матеріалів справи вбачається, що сторони про день та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які були отримані позивачем та відповідачем 15.08.2016р. та 16.08.2016р.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2016р. відповідача зобовязано надати суду оригінал апеляційної скарги з доданими до неї документами. Однак, відповідач оригінал апеляційної скарги з доданими до неї документами суду не надав.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи.

При цьому, колегією досліджено копія апеляційної скарги, яка міститься в справі-заміннику у суді апеляційної інстанції, відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, яка затверджена Наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28, підстави та доводи якої є зрозумілими та не потребують додаткового обґрунтування.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні повноважного представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «ХЕЛП-АГРО» (продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА СЛАВУТИЧ» (покупець) 20.04.2015р. уклали договір купівлі-продажу № 2004п3 (надалі Договір), за умовами якого продавець зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю посівний матеріал/насіння сільськогосподарських культур, у кількості та по ціні, які обумовлені у цьому договорі, а покупець зобовязується сплатити належну грошову суму та прийняти вказані товари, в порядку, в термін та на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2. договору продавець зобовязується передати покупцю наступний товар: 750 кг насіння соняшнику Ясон по ціні 40,00 грн. з ПДВ за 1 кг на загальну суму 30000,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що датою передання товару та виконання зобовязання продавця є дата підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до п. 9.1. Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2015 року.

Договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств без заперечень.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором купівлі-продажу (поставки), який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу 750кг насіння соняшнику F1 «Ясон» на загальну суму 30 000,00грн.

Поставка товару підтверджуються видатковою накладною № 409 від 23.04.2015 р. на суму 30000,00 грн., яка підписана обома сторонами. Прийом товару здійснювався згідно довіреності № 5 від 23.04.2015 р., виданої на імя ОСОБА_5

Відповідно до п. 3.4., п. 3.5.1, п. 3.5.2 Договору оплата вартості товару згідно п. 1.2. договору здійснюється в такому порядку: 30% від загальної вартості товару, що складає 9000,00 грн. в тому числі ПДВ, в термін 5 (пять) днів з дня підписання договору; 70 % від загальної вартості товару, що складає 21000,00 грн. в тому числі ПДВ, в термін до 15.09.2015р.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначив позивач, на виконання п. 3.4. договору, 08.05.2015р. відповідачем здійснено оплату за придбане насіння в розмірі 10000,00 грн., про що останній не заперечує.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що відповідач взяті на себе зобовязання за Договором № 2004п3 від 20.04.215 р. належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за отриманий товар в розмірі 20000,00 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 218,63 грн. 3% річних за період з 15.09.2015 р. по 26.01.2016 р. та 740,00 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2015 р. по грудень 2015 р.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з вищевикладеним та здійснивши повний розрахунок 3% річних колегія суддів погоджується з висновком суду щодо задоволення даної вимоги частково в сумі 218,51 грн. за період з 15.09.2015 р. по 26.01.2016р., у звязку з необґрунтованим нарахуванням 0,12 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат колегія суддів зазначає наступне. Згідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, щодо задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних витрат в сумі 740,00 грн. за період з жовтня 2015 р. по грудень 2015р., враховуючи, що нарахування таких витрат здійснюється починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3255,88грн. пені за період прострочення з 15.09.2015 р. по 26.01.2016 р. та 6000,00 грн. штрафу, передбачених договором.

У разі порушення договірних зобовязань з боку покупця щодо порядку та суми розрахунку останній сплачує на користь продавця додатково (окремо від сплати пені) штраф в розмірі 30% від суми заборгованості (п. 5.4. договору).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Таким чином, перевіривши арифметичний розрахунок суми штрафу, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо правомірності нарахування штрафу у розмірі 6 000грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 3255,88грн. за період прострочення з 15.09.2015 р. по 26.01.2016 р. колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що в разі порушення договірних зобовязань винна сторона виплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення виконання зобовязань.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобовязань» (далі - Закон) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону).

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» визначено, що, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, яка обовязково має бути письмово (вираження згоди сторін) узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення пені, оскільки сторонами у Договорі не визначено за яке саме зобовязання передбачено таку відповідальність та її розмір.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що судом правомірно залишено без розгляду клопотання відповідача щодо застосування ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені на 70%, внаслідок відхилення вказаної вимоги позивача.

Щодо доводу скаржника відносно незаконного та необгрунтованого стягнення 6 000,00грн. штрафу, внаслідок відсутності можливості виконати належним чином зобовязання, у звязку із форс-мажорними обставинами у 2013-2014 роках, що підтверджується Висновком Торгово-промислової палати України від 26.09.2014р. №665, які і до теперішнього часу не дають можливості подолати фінансову кризу на підприємстві, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з п. 6.1. Договору у випадку виникнення форс-мажорних обставин, що цілком або частково перешкоджають виконанню зобовязань кожної зі сторін, таких як: ембарго, воєнні дії, зміни в законодавстві, стихійні лиха чи інші обставини, що знаходяться поза контролем сторін і виникли після підписання даного договору, термін дії договору продовжується на період дії обставин. Сторона, що виявилася під впливом даних обставин, негайно інформує іншу сторону з приблизною оцінкою терміну дії форс-мажорних обставин. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 2 (двох) місяців, сторони зобовязані зустрітися та й обмовити доцільність подальшого виконання ними умов даного договору.

Пунктом 6.2. Договору сторони визначили, що неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення сторін про настання обставин нездоланної сили не може служити виправданням для невиконання чи неналежного виконання узятих на себе відповідно до даного договору зобовязань.

З матеріалів справи вбачається, що зазначений Висновок Торгово-промислової палати України від 26.09.2014р. №665 в порушення п. 6.1. Договору не був направлений відповідачем на адресу позивача, а отже не може служити виправданням для невиконання чи неналежного виконання узятих на себе відповідно до даного договору зобовязань.

Також, зазначений Висновок підтверджує, наявність форс-мажорних обставин, а саме, несприятливі погодні умови, які спричинили пошкодження і загибель сільськогосподарських культур на площах ТОВ «Агрофірма «Славутич», підтверджено станом на 04.08.2014р., тоді як спірні відносини виникли між сторонами починаючи з 20.04.2015р.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Виходячи з наведеного, відповідач не обґрунтував належними та допустимими доказами обставини, викладені у клопотанні про зменшення розміру стягуваного штрафу, посилаючись лише на Висновок Торгово-промислової палати України, виданий у 2014 році.

При таких обставинах доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши повний перегляд справи, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно зясовано фактичні обставини справи, тому рішення господарського суду Запорізької області від 06.04.2016р. у справі №908/359/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич» с.Білоріцьке, Веселівський р-н, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 06.04.2016р. у справі №908/359/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 06.04.2016р. у справі №908/359/16 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді:В.М. Татенко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСЗО.