ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.08.2016Справа №910/12256/16
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальний Телевізійний Комітет"
до відповідача: Концерну "Медіа Управління"
про: стягнення заборгованості в сумі 119 006,03 грн.
Суддя Комарова О.С.
Представники сторін:
від позивача: Глибченко С.В. (представник за довіреністю);
від відповідача: не з'явились.
У судовому засіданні 16 серпня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальний Телевізійний Комітет", 05.07.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 14.06.2016 року до відповідача, Концерну "Медіа Управління", про стягнення заборгованості в сумі 119 006,03 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання послуг з передачі даних тв. панелі № 010615 від 01 червня 2015 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки в повному обсязі не оплатив позивачу, як виконавцю, вартість наданих послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/12256/16, призначено розгляд справи на 26.07.2016 року.
Ухвалою суду від 26.07.2016 року розгляд справи відкладено на 16.08.2016 року.
Представник позивача у судове засідання 16.08.2016 року з'явився, позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання 16.08.2016 року не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
ВСТАНОВИВ:
01 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальний Телевізійний Комітет" (надалі - товариство, позивач, виконавець) та Концерном "Медіа Управління" (надалі - замовник, відповідач) було укладено договір про надання послуг з передачі даних тв. панелі № 010615 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір), на умовах п. 1.1 якого товариство зобов'язується у період з «01» червня 2015 року по « 31» грудня 2015 року надати замовнику послуги із передачі даних, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги у строки та на умовах, передбачених даним Договором та додатками до нього (надалі - «Договір»).
Пунктом 8.1. встановлено, що оплата за договором здійснюється відповідно до додатку № 1 (загальна вартість Договору) до цього Договору.
Пунктом 8.2. сторони дійшли згоди, що оплата за цим Договором здійснюється замовником наступним чином: до 20-го числа кожного поточного місяця,в якому надаються послуги товариством.
Додатковою угодою № 1 від 13.08.2015 року до договору № 010615 про надання послуг із передачі даних ТВ панелі від 01.06.2015 року, яка наявна в матеріалах справи, а також підписана та скріплена печатками сторін, встановлено наступне: пунктом 1 Додаткової угодою № 1 сторони дійшли згоди зафіксувати своє волевиявлення та не продовжувати співпрацю за Договором, у зв'язку з чим сторони вважають, що Договір є таким, що припинив свою дію з « 01» серпня 2015 року. Пунктом 2 сторони погодили, що дострокове припинення договірних відносин не звільняє замовника від оплати фактично наданих товариством послуг у розмірі: 76 387,50 (сімдесят шість тисяч триста вісімдесят сім грн. 50 коп.), крім того ПДВ 20% - 15 277,50 (п'ятнадцять тисяч двісті сімдесят сім грн. 50 коп.), усього разом з ПДВ- 91 665,00 грн. (дев'яносто одна тисяча шістсот шістдесят п'ять грн. 00 коп.) з ПДВ.
Пунктами 3, 4, 5 зазначеної додаткової угоди передбачено, що замовник зобов'язується сплатити, зазначену у пункті 2 цієї Додаткової угоди суму заборгованості у повному обсязі до « 01» вересня 2015 року, замовник не має претензій до Товариства щодо виконання, невиконання або неналежного виконання умов Договору, додаткова угода набирає чинності з « 13» серпня 2015 р., діє до повного її виконання та становить невід'ємну частину Договору, додаткова угода є невід'ємною частиною Договору, складена у 2 (двох) оригінальних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної зі Сторін.
Позивач вказав, що 13.08.2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1, відповідно до якої дія договору була припинена з 01.08.2015 року, а відповідач зобов'язався оплатити фактичні надані послуги в розмірі 91 665,00 грн. до 01.09.2015 року, однак замовник в повному обсязі не розрахувався за отримані послуги, а відтак, відповідач має заборгованість за додатковою угодою № 1 в розмірі 91 665,00 грн. Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг.
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року у справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вже було встановлено судом, 01 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальний Телевізійний Комітет" та Концерном "Медіа Управління" було укладено договір про надання послуг з передачі даних тв. панелі № 010615, на умовах п. 1.1 якого товариство зобов'язується у період з « 01» червня 2015 року по « 31» грудня 2015 року надати замовнику послуги із передачі даних, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги у строки та на умовах, передбачених даним Договором та додатками до нього.
Матеріалами справи підтверджено, що 13.08.2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1, відповідно до якої дія договору була припинена з 01.08.2015 року, а відповідач зобов'язався оплатити фактичні надані послуги в розмірі 91 665,00 грн. до 01.09.2015 року, однак замовник в повному обсязі не розрахувався за отримані послуги, а тому суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за додатковою угодою № 1 в розмірі 91 665,00 грн.
Суд звертає увагу на те, що відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, належних доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, позовні вимоги є обґрунтованими про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання послуг в розмірі 91 665,00 грн.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 16 866,36 грн., 3% річних 2 169,82 грн. та інфляційні втрати 8 304,85 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього
Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до п. 10.2. договору у випадку прострочення виконання зобов'язань з оплати послуг Товариства, замовник сплачує Товариству неустойку у розмірі 0,1% від суми заборгованості (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня) за кожен день прострочення.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Таким чином, здійснивши перевірку розрахунків пені, суд дійшов висновку, що він здійснений невірно, а тому, здійснивши власний розрахунок пені, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 16 683,03 грн. пені, що наведено у таблиці нижче.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення91665.0001.09.2015 - 29.02.20161820.1 %16683.03Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманих послуг, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він визначений невірно, а тому, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача 2 162,29 грн. 3% річних.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів91665.0001.09.2015 - 13.06.20162873 %2162.29Оцінивши розрахунок інфляційних втрат, суд вважає його вірним та обґрунтованим, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 8 304,85 грн. втрат від інфляції.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги, підлягають частковому задоволенню в сумі 118 815,17 грн., з яких: 91 665,00 грн. основного боргу, 16 683,03 грн. пені, 3% річних в розмірі 2 162,29 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8 304,85 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються пропорційно розміру задоволених вимог на відповідача в сумі 1782,23 грн.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Концерну "Медіа Управління" (ЄДРЮОФОП 38736193, адреса:
04073, м.Київ, ВУЛИЦЯ СКЛЯРЕНКО, будинок 4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальний Телевізійний Комітет" (ЄДРЮОФОП 37553649, адреса: 04050, м.Київ, ВУЛИЦЯ ГЛИБОЧИЦЬКА, будинок 40 У) грошові кошти: основного боргу - 91 665,00 грн. (дев'яносто одну тисячу шістсот шістдесят п'ять гривень 00 копійок), пені в сумі 16 683,03 грн. (шістнадцять тисяч шістсот вісімдесят три гривні 03 копійки), 3% річних - 2 162,29 грн. (дві тисячі сто шістдесят дві гривні 29 копійки), збитків від інфляції - 8 304,85 грн. (вісім тисяч триста чотири гривні 85 копійок) та судового збору - 1 782,23 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят дві гривні 23 копійки).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ.
5. Копію рішення надіслати відповідачу у справі № 910/12256/16.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 22.08.2016 року.
Суддя О.С. Комарова
Судебное решение № 59846271, Хозяйственный суд города Киева было принято 16.08.2016. Форма судопроизводства - Хозяйственное, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти полезные сведения об этом судебном решении. Мы обеспечиваем удобный и быстрый доступ к актуальным судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе недавних судебных прецедентов. Наша база данных охватывает полный спектр необходимой информации, позволяя вам легко находить полезные сведения.
то решение относится к делу № 910/12256/16. Компании, указанные в тексте настоящего судебного документа: