№ 59675617, 08.08.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2016 р. Справа № 814/1036/16

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Біоносенко В.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, доВійськової частини А1815 (військова частина-польова пошта В1688), прозобов'язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини А1815 з вимогами про зобов'язання виплатити йому компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 2016 рік, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Свої вимоги позивач обґрунтував посиланням на абз.3 п.14 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.37.9-37.11 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України від 11.06.08 №260 та судову практику (ухвала ВАСУ від 29.07.14 справа К/800/33420/14).

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію військова частина обґрунтувала тим, що по-перше, під час особливого періоду військовослужбовці обмежені у використанні всіх відпусток, право на які вони мають у мирний час. Так, відповідно до п.17 т.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці не мають право на додаткові відпустки. По друге, відповідно до абзаца другого п.20 ст.10.1 Закону, у разі звільнення військовослужбовця, які проходять військову службу за мобілізацією, передбачено виплата компенсації лише за невикористані дні щорічної основної відпустки. Компенсація за невикористану додаткову відпустку законодавством не передбачено. По-третє, позивачем на час звільнення не надавалось посвідчення учасника бойових дій, а оскільки зазначене посвідчення оформлювалось позивачем не військовою частиною В1688, відповідачу не було відомо про наявність у нього цього статусу.

Позивачем надано до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням наведеної норми, заявленого позивачем клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також неприбуття у судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

30.01.15 ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента «Про часткову мобілізацію» № 15/2015 призвано на військову службу у зв'язку з мобілізацією.

Військову службу за мобілізацією в особливий період ОСОБА_1 проходив у військовій частині польова пошта В1688 на посаді помічника командира бригади - начальника юридичної групи.

В період проходження військової служби ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

14.03.16 ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій.

29.04.16 наказом командира військової частини В1688 №97 ОСОБА_1 було звільнено в запас відповідно до Указу Президента України №115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15».

Одночасним з цим, наказом №97 від 29.04.16 було вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 8 днів чергової відпустки.

Статтею 16-1 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право учасників бойових дій на отримання додаткової відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» зазначена відпустка в 14 календарних днів для учасників бойових дій, кваліфікується саме як додаткова.

Відповідно до п.20 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості щорічної основної відпустки.

Інших відпусток для військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією не передбачено.

Також, відповідно до абз.2 та 3 п.20 ст.10-1 Закону, у разі звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією передбачена виплата компенсації лише щодо всіх невикористаних днів щорічної основної відпустки.

Виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, для звільнених військовослужбовців, які проходили службу за мобілізацією абзацами другим та третім п.20 ст.10-1 Закону не передбачено.

Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону передбачено право військовослужбовців у разі звільнення на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Разом з тим, п.14 ст.10-1 Закону, не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією. Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюються як раз саме п.20 ст. 10-1, який не передбачає ні права на додаткову відпустку, ні права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

На це, зокрема вказує та обставина, що абзацом четвертим п.20 ст.10-1 Закону, передбачається, що на військовослужбовців, зазначених у цьому пункті, поширюються гарантії, передбачені абзацами п'ятим та шостим пункту 14 цієї статті.

Про поширення гарантій, передбачених абзацом третім п.14, на військовослужбовців, зазначених у цьому пункті, не йдеться.

Крім того, необхідно враховувати, що п.17, 18 ст.10-1 Закону, для всіх категорій військовослужбовців встановлені обмеження на отримання відпусток під час особливого періоду. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки: 1) щорічні основні відпустки (за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу); 2) щорічні канікулярні відпустки курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, 3) відпустки військовослужбовцям строкової військової служби (не раніш як через 3 місяці проходження ними строкової військової служби на 10 календарних днів); 4) відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення.

Таким чином, під час проходження військової служби за мобілізацією, у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки учасникам бойових дій (ст.16-1 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), а також право на отримання компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки.

Разом з тим право позивача, передбачене ст.16-1 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на додаткову відпустку жодним чином не порушено, оскільки він може її використати за своїм основним місцем роботи.

З приводу наданої судової практики необхідно зазначити, що вона не стосується спірних правовідносин, оскільки там йде мова, по-перше, про компенсацію за невикористані дні основної, а не додаткової відпустки, по-друге, не йде мова про військовослужбовця, який проходить службу за мобілізацією, по-третє, події відбувались до запровадження особливого періоду, по-четверте, п.20 ст.10-1 доповнено Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» лише в 2015 році.

В задоволені належить відмовити.

Судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні позову відмовіити.

2. Апеляційна скарга на цю постанову може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання у повному обсязі.

Суддя В. В. Біоносенко