Постановление суда № 59487621, 25.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХ В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

25 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.,

cекретаря: Калініної Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2,

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум», про визнання договору купівлі-продажу заставної № 39/2013-БВ від 16.07.2013 недійсним та повернення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року позивач, звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним догорів купівлі-продажу заставної № 39/2013-БВ від 16 липня 2013 року, що укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент»» (далі - ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент») та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 65 792 грн. 72 коп.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 13 липня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу заставної № 39/2013-БВ, за умовами якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача, а позивач прийняти та оплатити заставну у кількості 1 (одна) штука орієнтовною договірною ціною у розмірі 629 585 грн. 81 коп.

Зазначила, що на виконання умов договору позивач регулярно сплачувала платежі згідно з рахунками відповідача і договору. Однак з квітня 2014 року відповідач почав надавати рахунки в яких розмір чергового платежу визначався виходячи із ринкової вартості цінного паперу, визначеної продавцем. Не погоджуючись із розміром платежів позивачка звернулася до відповідача з претензіями, та як наслідок, 18 листопада 2014 року отримала від відповідача Повідомлення про розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу заставної. У зв'язку з розірванням оспорюваного договору відповідач повернув позивачу сплачені кошти в розмірі 563 794, 28 грн., за що за рахунок позивача банку сплачено комісію в сумі 2 833, 14 грн. При цьому відповідач самостійно вирахував 10% сплаченої суми, а саме 62 958, 58 грн.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо неповернення позивачу у зв'язку з розірванням договору коштів у розмірі 62 958, 58 грн. та стягненням комісії за повернення коштів у розмірі 2 833,14 грн. позивач звернулася до суду з позовом про визнання розірваного Договору купівлі-продажу заставної № 39/2013-БВ та окремих його положень недійсними.

Вказувала, що оспорюваний договір є недійсним, з підстав, визначених ст. 203 ЦК України, оскільки його зміст суперечить положенням п. 3 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», якими, як стверджує позивач, заборонено інвестування житла через закладні. Крім того, зазначала, що відповідач в порушення вимог ч. 1, 2, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача» включив до договору несправедливі умови, зокрема, умови розділів 6 «Ціна та порядок оплати» та 7 «Відповідальність сторін», цим ввівши позивача в оману щодо умов виконання договору від 16.07.2013, порушивши його права як споживача. Посилалась на те, що даний правочин не відповідав її внутрішній волі і не був спрямований на реальне настання правових наслідків, передбачених умовами договору.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач через свого представника звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду просила його скасувати ту ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Посилалась на помилковість висновків суду, що правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору купівлі-продажу, регулюються виключно Законами України «Про іпотеку» та «Про цінні папери та фондовий ринок», а Закон України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом невірно застосовано положення Закону України «Про інвестиційну діяльність». Вказувала на помилковість посилань суду першої інстанції на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва 28.07.2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27.08.2015, як на рішення, якими встановлені обставини, що до правовідносин, що виникли між сторонами не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки вказані суди не розглядали справу по суті, а лише вирішували питання щодо підсудності.

Представники ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав наведених в ній.

Представник відповідача - Єрмоленко Є.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум», повідомлені належним чином, своїх представників в судове засідання не направили. Колегія суддів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про іпотеку» заставна - це іпотечний цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до преамбули Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цей Закон регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.

Згідно ч.1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до п.п. в) п. 3 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» заставна відноситься до іпотечних цінних паперів, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16.07.2013 року між покупцем ОСОБА_1 та продавцем ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», яке діяло від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «ІнтегралБудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу укладено Договір купівлі-продажу заставної № 39/2013 БВ (далі - Договір).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити заставну (далі - ЦП), форма випуску та існування ЦП - документарна, іменна; емітент ЦП - ТОВ «Максимум»; номінальна вартість ЦП як розмір основного зобов'язання, яке забезпечене ЦП - 604 270 грн. 08 коп.; кількість - 1 (одна) штука; дата видачі 15.07.2013 року; строк виконання основного зобов'язання 27.12.2015 року.

Згідно умов п. 6.1. Договору орієнтована договірна ціна ЦП на момент укладання Договору становить 629 585 грн. 81 коп. Орієнтована договірна ціна продажу ЦП підлягає обов'язковому уточненню продавцем і сплачується черговими платежами, розрахованими за формулою, а пунктом 6.3. договору встановлено Графік таких платежів. Без погодження продавця покупець не має право виконувати свої зобов'язання з платежів достроково. Сторони домовились, що ринкова вартість ЦП визначається самостійно продавцем на його власний розсуд.

Згідно умов п. 6.4. Договору в разі, якщо покупець бажає достроково сплатити черговий платіж за Договором, продавець здійснює розрахунок чергового платежу за ЦП на дату дострокової оплати, погоджену сторонами. Без погодження продавця покупець не має право виконувати свої зобов'язання з платежів достроково.

Згідно п. 7.2. Договору встановлено, що у разі порушення покупцем умов Договору щодо сплати платежів за заставну, покупець сплачує продавцю неустойку у розмірі 0,3 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. У разі якщо термін прострочення становить більше ніж 30 днів, продавець має право достроково розірвати Договір на наступний день після спливу визначеного в цьому пункті Договору терміну шляхом направлення письмового повідомлення цінним листом на адресу покупця, яка вказана в Договорі.

Згідно повідомлення відповідача від 18.11.2014 року Договір між сторонами було розірвано.

На вимогу ОСОБА_1 ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» 29.01.2015 повернуло частину від сплачених позивачем за Договором грошових коштів у розмірі 563 794 грн. 28 коп., залишивши 10% від сплаченої позивачем за Договором суми у сумі 62 958 грн. 58 коп. та оплативши за рахунок позивача комісію Банку у сумі 2 833 грн. 14 коп.

Позивач звертаючись до суду з позовом вказувала на несправедливість умов договору та введення її в оману щодо умов виконання договору від 16.07.2013 у зв'язку з чим просила визнати укладений договір недійсним.

Суд першої інстанції, встановивши що позивач володів повною, необхідною та достовірною інформацією про положення договору, волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі, при укладенні договору права позивача не були порушені, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

За змістом ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків є договір.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦПК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

За змістом частини першої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що оспорюваний Договір підписаний позивачем. Після досягнення згоди щодо всіх його умов позивач вчинила дії щодо виконання оспорюваного Договору і в подальшому прийняла його розірвання на вимогу відповідача.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджуючись з наслідками розірвання договору, звернулася до суду з позовом про визнання договору та окремих положень недійсними.

Разом з тим, в п. 5 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року зазначено, що наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Доводи позивача про те, що при укладанні даного договору відповідачем було порушено норми Закону України «Про захист прав споживачів» були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Під час вирішення вказаного питання суд керувався положеннями Преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», де зазначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно п. 22 ст. 1 цього Закону України споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції, що Закон України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а спірні правовідносини регулюються Законом України «Про іпотеку» та «Про цінні папери та фондовий ринок» є обґрунтованим, оскільки сторони за даними Договором не є споживачем та виробником (продавцем) послуг в розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Посилання суду у рішенні на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва 28.07.2015 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27.08.2015 не призвело до невірного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги, щодо введення позивача в оману не доведені належними та допустимими доказами, а згідно ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказаний договір був спрямований на набуття цивільних прав та обов'язків сторін, і їх волевиявлення було вільним.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частинами ст. 203 ЦК України для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, відповідають обставинам справи та нормам матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Також, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо неправомірної діяльності відповідача, а саме використання схем інвестування через купівлю-продаж закладних, оскільки зі змісту оспорюваного договору вбачається, що іпотечний договір укладено між Забудовником (Іпотекодавець) - ТОВ «Максимум» та першим власником Заставної (Іпотекодержатель за іпотечним договором) - пайовим венчурним інвестиційним фондом «ІнтегралБудінвест» (п. 1.1., 1.4., п.п. 1.4.2.).

За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 755/11036/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8517/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.