Постановление суда № 59411607, 29.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3479/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Номер провадження 22-ц/788/850/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - 25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Лузан Л. В.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» про розяснення рішення апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», третя особа публічне акціонерне товариство «Креді ОСОБА_3» про стягнення сум страхового відшкодування,

в с т а н о в и л а:

18 травня 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 травня 2014 року між ним, АТ «СК «АХА Страхування» та ПАТ «Креді ОСОБА_3» був укладений договір № ТП135194Га/14д добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», згідно якого ним був застрахований автомобіль «Toyota Rav4», реєстраційний номер АН 77751А, 2013 року випуску. Згідно п. п. 8, 9 Договору, страхова сума становить 400 000 грн., страховий платіж встановлений в розмірі 17480 грн.

07 вересня 2014 року ОСОБА_4, який мав право керувати транспортним засобом, виявив зникнення автомобіля на вул. Харківська, 3/2 в м. Суми і того ж дня подав заяву до правоохоронних органів з приводу викрадення автомобіля. Повідомлення ОСОБА_4 зареєстроване 07 вересня 2014 року, за даним фактом 07 вересня 2014 року відкрите кримінальне провадження № 12014200440004890 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.

Згідно п. 20.2.1 Договору добровільного страхування, до страхових ризиків відноситься, зокрема, викрадення - незаконне заволодіння транспортним засобом під час його знаходження в будь-якому місці та в будь-який час.

На наступний день 08 вересня 2014 року ОСОБА_4 повідомив страховика АТ «СК «АХА Страхування» через контакт - центр про настання страхового випадку.

22 вересня 2014 року страховику було надано 2 комплекти ключів запалювання до автомобіля та письмову заяву про виплату страхового відшкодування.

Відповідач листом від 10 грудня 2014 року №10705/26цв повідомив про відсутність правових підстав для визнання події страховим випадком, що вважав необгрунтованим, оскільки однією із підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування страховик зазначав, що на дату настання події 07 вересня 2014 року договір не діяв у звязку з тим, що страхувальником було прострочене внесення другого та третього страхових платежів.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 16 травня 2014 року до Договору, страхова премія у розмірі 17 480 гривень сплачується: 1-й платіж 5827 гривень - у строк до 16 травня 2014 року; 2-й платіж 5827 гривень - у строк до 16 червня 2014 року; 3-й платіж 5826 гривень - у строк до 16 липня 2014 року. Другий та третій страхові платежі ним були внесені в інші строки, ніж передбачено додатковою угодою, відповідно, 15 липня та 08 вересня 2014 року.

Посилався на п. п. 27.1.3, 27,4 договору, згідно яких його дія припиняється за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені Договором строки; у разі дострокового припинення дії Договору за вимогою Страховика Страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі за річний період дії Договору з вирахуванням фактичних сум страхового відшкодування, які були виплачені за цим Договором. Якщо вимога Страховика обумовлена невиконанням Страхувальником умов Договору, то Страховик повертає страхувальнику страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних сум страхового відшкодування, які були виплачені за Договором.

Вважав, що достроковому припиненню дії Договору має передувати вимога Страховика, проте після настання строків сплати другого та третього платежів 16 червня та 16 липня 2014 року від Страховика вимог про дострокове припинення дії Договору не надходило, не було повернуто повністю або частину сплачених ним страхових платежів, що свідчить про те, що Договір страхування був чинним та діяв на момент настання страхового випадку 7 вересня 2014 року.

Позиція відповідача, викладена у листі від 10 грудня 2014 року, на думку позивача, свідчить про намір ухилитися від сплати страхового відшкодування, привласнивши страховий платіж в розмірі 17480 грн., а відмова у виплаті страхового відшкодування з причини начебто припинення дії Договору на момент настання страхової події є безпідставною.

Доказом продовження виконання умов договору обома сторонами після настання страхової події вважає підписання акту прийому-передачі, згідно якого страхувальник передав страховику 2 комплекти ключів від замку запалювання.

Іншу підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування - несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку, також вважав незаконною, посилаючись на п. п. 26.5.4, 23.1.3, 24.1.1, 24.1.1.1 договору, згідно яких страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник несвоєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку без поважних на це причин або створював страховикові перешкоди у визначенні обставин страхового випадку та розміру збитків (своєчасно не надав пошкоджений транспортний засіб для огляду, не повідомив дійсні обставини страхового випадку та інше); в разі настання передбаченої у п. 20.2 Договору події, страхувальник зобов'язаний протягом трьох робочих днів з моменту настання події сповістити про це страховика шляхом надання повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку; для підтвердження настання страхового випадку та визначення розміру завданих збитків Страхувальник зобовязаний надати Страховику наступну інформацію та/або документи: повідомлення про подію; повідомлення про подію надається страхувальником шляхом телефонного звернення до контакт-центру Страховика.

У листі відповідача від 10 грудня 2014 року зазначено, що 08 вересня 2014 року ОСОБА_4О повідомив страховика через контакт-центр про настання заявленого випадку, тобто страховика було повідомлено про подію вчасно - на наступний день після її настання, у відповідності до умов Договору в межах триденного строку, проте відповідач зазначає, що письмові повідомлення про викрадення застрахованого автомобіля та зникнення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Страховику були надані лише 22 вересня 2014 року, та вважає, що він порушив обов'язки, передбачені п. п. 22.2.3, 24.1.1.5 Договору, згідно якого для підтвердження настання страхового випадку страхувальник зобовязаний надати письмове повідомлення про подію за формою, визначеною страховиком, протягом 3-х робочих днів (незалежно від фіксації повідомлення через контакт-центр Страховика, у телефонному режимі) виключно у випадках викрадення застрахованого транспортного засобу, тобто даним пунктом передбачена лише вимога щодо підтвердження настання страхового випадку, а не повідомлення про нього.

Позивач посилався на п. 26.5.4 Договору, за яким підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення, та вважав, що несвоєчасність надання письмового підтвердження (п. 24.1.1.5) не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (п. 26.5.4).

Згідно п. 23.1.11 Договору, страхувальник зобовязаний у випадку викрадення транспортного засобу в день подання Страховику письмового повідомлення про настання події, передати представнику Страховика основний та додатковий комплекти ключів до замку запалювання транспортного засобу, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню, пристрої дистанційного управління системою для запобігання викраденню, а також документи, які надають право на управління застрахованим транспортним засобом (в тому числі, але не виключно: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довіреність (у випадку її наявності), тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист службового автомобіля), або довідку про їх вилучення органами МВС.

Позивач зазначав, що для виконання даного пункту та пункту 24.1.1.5 Договору необхідно було надати страховику додатковий комплект ключів запалювання, які знаходилися у нього за місцем його реєстрації в місті Єнакієве Донецької області, яке з квітня 2014 року знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції. З цієї поважної причини, що вплинула на своєчасність надання письмового підтвердження про настання страхового випадку, комплект ключа вдалося привезти лише 21 вересня 2014 року. Письмова заява та ключі були надані в понеділок 22 вересня 2014 року. В будь-якому разі Страховика було повідомлено належним чином, в звязку з чим застосування ним пункту 26.5.4 Договору для відмови у виплаті страхового відшкодування вважав безпідставним.

Іншою підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є начебто неподання страхувальником основного та додаткового комплектів ключів до замку запалювання транспортного засобу, ключів механічного пристрою для запобігання викраденню та документів на право управління застрахованим транспортним засобом, проте, згідно акту прийому-передачі від 22 вересня 2014 року, страхувальником було передано страховику 2 комплекти ключів від замку запалювання.

Щодо ненадання документів на право управління застрахованим транспортним засобом, страховику було повідомлено, що вони були втрачені 08 вересня 2014 року.

Посилається на статтю 617 ЦК України, згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, і вважає, що втрата документа є тим випадком, у звязку з яким особа звільняється від відповідальності, і в будь-якому разі це не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки в п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 4 від 01 березня 2013 року № 4 розяснено, що з урахуванням змісту ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування», у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише у тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що така подія є страховим випадком.

Оскільки страхова компанія не зазначила доказів такого порушення ним умов договору, що перешкоджало б страховику переконатись в тому, що подія є страховим випадком, висновок про відмову у виплаті страхового відшкодування вважає безпідставним, а ненадання документів чи ключів механічного пристрою для запобігання викраденню не могло перешкодити страховику переконатись в настанні страхового випадку.

Посилався на п. 20.1 Договору, згідно якого страховик бере на себе зобовязання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п. 20.2 цього Договору, носять ознаки ймовірності та випадковості, тобто, страховик зобовязаний виплачувати компенсацію навіть за настання певних подій, які носять ознаки ймовірності.

Згідно із пунктом 20.2.1 Договору, викрадення - це незаконне заволодіння транспортним засобом під час його знаходження в будь-якому місці в будь-який час, шляхом крадіжки (таємного викрадення транспортного засобу (п.20.2.1.2), тобто викрадення є злочином, передбаченим КК України (ст. 289), і його факт підтверджується відповідними діями та документами правоохоронних органів, які за заявою ОСОБА_5 відкрили кримінальне провадження.

Страховик і без надання документів чи ключів механічного пристрою для запобігання викраденню знав про те, що така подія не те що має ознаки ймовірності, а дійсно мала місце та є конкретним страховим випадком.

Такий випадок, як втрата документів страхувальником, передбачений пунктом 22.2.3 Договору, згідно якого страхувальник зобовязаний письмово протягом двох робочих днів інформувати страховика, зокрема, про втрату ключів чи реєстраційних документів, і, проінформувавши про це страховика 22 вересня 2014 року, страхувальник лише порушив термін інформування (2 робочих дні) з поважних причин, а сам факт втрати документів не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, і договором не передбачена умова щодо часу втрати документів чи ключів - до настання страхового випадку чи після його настання

Розраховуючи ціну позову, позивач посилався на п. 25.5, п. 8.1 розділу 8 Договору, за якими у разі настання страхової події за ризиком «Викрадення» страхове відшкодування виплачується в розмірі страхової суми, за вирахуванням суми знецінення транспортного засобу за період страхування (розділ 11 та пункт 29.10 Договору,) та встановленої згідно з розділом 10 Договору франшизи; страхова сума та дійсна вартість транспортного засобу на момент укладання Договору складає 400 000 грн., сума знецінення (розділ 11 та пункт 29.10 Договору) складає 12 602,74 гривень, розмір франшизи = 4 000 гривень.

Розмір страхового відшкодування, згідно позову, складає 400 000 гр. - 12 602,74 гр. - 4000 гр. = 383 397,26 гр.

Відповідно до п. 25.4 Договору, виплата коштів за ризиком «Викрадення» здійснюється за умови порушення кримінальної справи протягом двох місяців після отримання повного пакету документів. Оскільки останньою датою передачі двох комплектів ключів страховику є 22 вересня 2014 року, страховик зобов'язаний був виплатити страхове відшкодування в розмірі 383 397,26 гривень до 22 листопада 2014 року.

Просив на підставі п. 28.1 Договору за період з 22 листопада 2014 року по 15 травня 2015 року за 183 дні стягнути пеню в розмірі 210 484,77 гр.

Посилаючись на ст. 625 ЦК України та на загальний індекс інфляції за грудень 2014 року, січень травень 2015 року (1,41), зазначав, що сума страхового відшкодування з врахуванням індексу інфляції складає 383 397,26 гр. x 1,41= 540590,13 гр., сума інфляційного збільшення складає 540 590,13 - 383 397,26 = 157192,87 (гр.), а 3 % річних: 383 397,26 гр. х 3% / 365 днів х 183 дні = 5691,3 гривень.

Зазначав, що на підставі частини 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої, у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи послуги), якщо інше не передбачено законодавством, тобто розмір пені складає за один день 383 397,26 гр. х 3% =11 501,91 гривень; всього 11 501,91 гр. х 183 дні = 2 104 849,53 гривень.

Обгрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди положеннями ч.1 ст.23 ЦК України, зазначав, що внаслідок протиправної поведінки відповідача щодо невідшкодування збитків, завданих внаслідок страхового випадку, йому заподіяна моральна шкода на суму 10 000 грн.

Просив стягнути з відповідача на його користь страхове відшкодування в сумі 383,397,26 гр.; пеню відповідно до договору (п.28.1) в розмірі 210 484,77 гр.; інфляційні збитки - 157192,87 гривень; 3% річних в сумі 5691,3 гривень; пеню відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 2 104 849,53 гривень; компенсацію за моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 вересня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 вересня 2015 року скасоване.

Позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Стягнуто з АТ «СК «АХА Страхування» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 383506,85 гр., пеню в сумі 200190,48 гр., інфляційні збитки в сумі 157237,81 гр., 3% річних в сумі 5484,67 гр. всього 751 904,48 гр.

В задоволенні позову ОСОБА_2 в іншій частині відмовлено.

Стягнути з відповідача в доход держави судовий збір в сумі 7673,4 гр.

11 липня 2016 року відповідач звернувся до апеляційного суду Сумської області з заявою про розяснення рішення апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року, а саме - щодо необхідності виконання п. 25.6 Договору: обовязку страхувальника укласти із страховою компанією угоду, відповідно до якої страхувальник зобовязується у разі, якщо викрадений транспортний засіб буде пізніше знайдено, передати право власності на нього страховику або його представнику (оформити абандон) за умови визнання в судовому порядку страховим випадком викрадення автомобіля Toyota Rav 4, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Зазначав, що суд апеляційної інстанції визнав страховим випадком викрадення в ніч з 6 на 7 вересня 2014 року автомобіля, належного позивачеві, який було застраховано згідно договору № ТП135194Га/14д добровільного страхування наземного транспорту «Все включено».

Згідно п. 25.6 договору страхування, обовязковою умовою для виплати страхового відшкодування за ризиком «Викрадення» є укладення між страховиком і страхувальником угоди, відповідно до якої страхувальник зобовязується у разі, якщо викрадений транспортний засіб буде пізніше знайдено, передати право власності на нього страховику або його представнику (оформити абандон).

Посилається на положення ч. 1 ст. 626, ст. ст. 627, 629 ЦК України, згідно яких договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків; відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; договір є обовязковим до виконання сторонами, а також на положення ст. ст. 6, 16 Закону України «Про страхування» щодо поняття страхування та договору страхування.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 14 ЦПК України щодо обовязковості судових рішень, вважає рішення апеляційного суду від 04 липня 2016 року неоднозначним та не зрозумілим, оскільки зі змісту рішення не вбачається можливими встановити необхідність виконання п. 25.6 Договору страхування перед здійсненням виплати страхового відшкодування за заявленим випадком, а саме: обовязкової умови для виплати страхового відшкодування за ризиком «Викрадення» є укладення між страховиком і страховою компанією угоди, відповідно до якої страхувальник зобовязується, у разі, якщо викрадений транспортний засіб буде пізніше знайдено, передати право на нього страховику або його представнику (оформити абандон).

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, яка підтримала заяву про розяснення рішення апеляційного суду, колегія суддів вважає, що заява про розяснення рішення суду не підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з доведеності його вимог, зокрема, про те, що викрадення його автомобіля є страховим випадком.

Частина 1 ст. 304 ЦПК України передбачає, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 221 ЦПК України, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій розяснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Подання заяви про розяснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути предявлене до примусового виконання.

Згідно розяснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», апеляційний суд, зокрема, відповідно до статті 221 ЦПК України, може роз'яснити своє рішення.

Згідно розяснень, які містяться в п. п. 13, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК.

У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або має право його допустити.

При об'єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги.

Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний у необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним, анулювання свідоцтва про право власності в разі задоволення позову про витребування майна від добросовісного набувача тощо).

З метою запобігання виникненню неясності при виконанні рішення у його резолютивній частині зазначається точне та повне найменування юридичної особи, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, відносно яких суд вирішив питання.

Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (пункт 4 частини першої статті 311, пункт 4 частини першої статті 338 ЦПК).

Відповідно до статті 221 ЦПК, роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання.

Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Межі заявлених вимог включають в себе, зокрема, предмет та підстави позову.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 31, п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України, підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

Згідно розяснень, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», предмет позову це те, що конкретно вимагає позивач, підстава позову чим він обґрунтовує свої вимоги, зміст вимоги - який спосіб захисту свого права він обрав. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Отже, за змістом ст. 221 ЦПК України та з врахуванням наведених розяснень, які містяться в зазначених постановах Пленуму Верховного Суду України, роз'яснення рішення - це більш повний, ясний, зрозумілий виклад тих пунктів рішення, які підлягають виконанню та розуміння яких викликає труднощі.

Питання про застосування п. 25.6 договору страхування, укладеного між сторонами, не було предметом судового розгляду в даній справі, про його застосування не просив позивач та з відповідними вимогами в порядку, передбаченому ЦПК України, не звертався відповідач, заперечуючи взагалі проти позову.

Фактично відповідач в заяві про розяснення рішення апеляційного суду ставить питання про внесення в рішення нових даних з питань, які не були предметом судового розгляду.

Колегія суддів вважає, що передбачені процесуальним законом підстави для розяснення рішення апеляційного суду від 4 липня 2016 року відсутні, оскільки, з врахуванням обставин, встановлених судом, предмету спору та норм матеріального права, якими керувався апеляційний суд при вирішенні спору, рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України, воно є зрозумілим для виконання, не припускає різного тлумачення, а тому не потребує розяснення з питань, про які зазначає страховик.

З огляду на зазначене в задоволенні заяви про розяснення рішення апеляційного суду слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 221, 303, 304, 314 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Відмовити приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АХА Страхування» в задоволенні заяви про розяснення рішення апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: