Решение № 5920921, 08.09.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2009 р. Справа № 57/166-09

вх. № 5650/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Смірнова О.В., довіренність б/н від 27.05.2009 року відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом ІП "Малахіт", м. Харків

до СПДФО ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 75777,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Іноземне підприємство „Малахіт” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 75777,02 грн., а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору оренди нерухомого майна № 121/04/09 від 01 квітня 2009 року, неналежним чином виконав свої зобовязання щодо повної та своєчасної сплати орендної плати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 липня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 27 серпня 2009 року о 10:30 год.

25 серпня 2009 року через канцелярію господарського суду позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, з яких вбачається зменшення позовних вимог, а саме: позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 35797,47 грн., пеню у розмірі 30% річних 2393,27 грн.; суму 30% річних 2393,27 грн.; суму інфляційних втрат у розмірі 298,31 грн.; пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ 1804,19 грн.; штраф у розмірі 20% від неоплаченої суми 7159,48 грн.; штраф у розмірі 100% щомісячної орендної плати 11932,48 грн., а всього 61778,47 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 серпня 2009 року в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України прийнято заяву про уточнення позовних вимог, як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству, розгляд справи продовжено з її урахуванням, розгляд справи відкладено, в звязку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередньої ухвали щодо подання витребуваних судом документів.

03 вересня 2009 року позивачем в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України через канцелярію господарського суду Харківської області надано клопотання про долучення документів до справи (вх. № 22003), в якому позивач на виконання ухвали суду від 27.08.2009 року просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, яке судом задоволено, надані документи судом долучені до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 08 вересня 2009 року представник позивача позов, з урахуванням зменшених позовних вимог, підтримував та наполягав на його задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача АДРЕСА_1, саме на цю адресу були надіслані процесуальні документи, проте вони повернулись на адресу суду з позначкою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» .

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обовязок зясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач ФО-П ОСОБА_2 належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 08 вересня 2009 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників позивача та відповідача судом встановлено наступне.

01 квітня 2009 року між Іноземним підприємством «Малахіт» (далі - позивач) та Фізичної особою підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач) укладено договір найму (оренди) нерухомого майна № 121/04/09 (далі - договір) у відповідності до умов якого, позивач передав строком до 01 квітня 2010 року, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення другого поверху ТЦ ТARGET загальною площею 76,1 кв.м для здійснення господарської діяльності.

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним сторонами договору 01 квітня 2009 року.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 договору передбачено, що за користуванням обєктом оренди орендатор (позивач) щомісячно на протязі терміну дії договору оренди сплачує орендодавцю (відповідачу) орендну плату у сумі 156,8 грн. в місяць за один метр квадратний з урахуванням ПДВ, загальна сума орендної плати за користуванням обєкту оренди складає 11932,48 грн. в місяць, в тому числі ПДВ вартістю 1988,75 грн., орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць.

Відповідно до 3.6, 3.7, 3.8 договору, орендна плата вноситься орендатором (відповідачем) щомісячно, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі, до 05 числа текучого місяця, шляхом внесення попередньої оплати на розрахунковий рахунок «орендодавця» (позивача) або готівкою в касу «орендодавця» (позивача), до складу орендної плати по договору входить вартість послуг по централізованому опаленню, постачанню холодної та гарячої води, водовідведенню, вентиляції приміщень, споживанню електроенергії, а також експлуатаційні витрати «орендодавця» (позивача), телекомунікаційні послуги «орендар» (відповідач) сплачує самостійно у відповідності з укладеними ним договорами про надання послуг.

Згідно з пунктом 3.10 договору сторони передбачили, що на протязі пяти днів з дати укладання договору «орендатор» (відповідач) окрім орендної плати сплачує «орендодавцю» (позивачу) суму у розмірі, кратному однієї місячної орендної плати по договору (така сума в договорі зазначається як «забезпечувальний внесок»), який затримується «орендодавцем» (позивачем) на протязі терміну дії договору оренди без процентів, як гарантія належного виконання «орендатором» (відповідачем) зобовязань по сплаті орендної плати та компенсації шкоди зі сторони «орендатора» (відповідача).

Пунктом 12.1 договору сторони визначили строк його дії, а саме: з моменту підписання до 01 квітня 2010 року.

Додатковою угодою до договору найму (оренди) нерухомого майна № 121/04/09 від 01.04.2009 року, підписаною сторонами 01.09.2009 року , згідно з якою, були виключені з договору наступні пункти: пункт 1.6 договору щодо передачі одночасно з орендованим приміщенням земельної ділянки, пункт 3.3 щодо корегування розміру місячної орендної плати на попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць, змінено пункт 3.4 договору, а саме з нього виключено посилання на пункт 3.3 договору, в пункті 4.1 договору змінено щодо користувача амортизаційних відрахувань з «орендодавця» на «власника» орендованого майна, всі інші пункти договору залишилися незміненими.

Як зазначає позивач, ним належним чином виконано свої зобовязання перед відповідачем по договору проте, відповідач порушив умови Договору щодо своєчасного внесення позивачу орендної плати внаслідок чого, у відповідача, перед позивачем утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 35797,47 грн.

Як свідчать матеріали справи, 28.08.2009 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога (вих. № 138 юр від 22.06.2009 року) разом з актом звірки, в якій він просив погасити його заборгованість, пеню, штраф, інфляційні та річні, всього у сумі 58958,39 грн. ( докази відправлення - квитанція відділу поштового звязку щодо відправи відповідачу ФО-П ОСОБА_2 цінного листа є в матеріалах справи), проте зазначена вимога залишилися без відповіді, «орендар» (відповідач) заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України та пунктом 6.2.7 договору.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості з орендної плати в сумі 35797,44 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати орендної плати за договором найму (оренди) нерухомого майна № 121/04/09, який був укладений між сторонами по справі 01.04.2009 року.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення орендної плати в сумі 35797,44 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

У відповідності до п. 9.2 договору оренди сторонами встановлено відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення внесення орендної плати позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка за період з 06.05.2009 року по 25.08.2009 року склала 1804,19 грн.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню у розмірі у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 1804,19 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог законодавства.

Згідно з пунктами 9.2, 9.3 договору сторони передбачили договірну санкцію у вигляді штрафу у розмірі 20% суми несвоєчасного внесення «орендарем» (відповідачем) орендної плати та інших платежів, та штрафу у розмірі 100% щомісячної орендної плати у разі прострочення внесення ним орендної плати та інших платежів по договору більше, ніж на двадцять календарних діб.

За прострочення внесення орендної плати позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 20% від неоплаченої суми у сумі 7159,48 грн.

Таким чином, Позивач згідно п. 9.2 Договору обґрунтовано просить стягнути з Відповідача штраф у розмірі 7159,48 грн. (здійснений позивачем розрахунок штрафу перевірено судом).

Враховуючи, що відповідач прострочив оплату орендної плати за травень, червень, липень 2009 року більш, ніж 20 календарних днів за кожен місяць, позивачем обґрунтовано згідно п. 9.3 договору нараховано відповідачу штраф у розмірі 11932,48 грн. (здійснений позивачем розрахунок штрафу перевірено судом)

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 7.1 договору оренди за порушення строків внесення орендної плати та здійснення інших платежів за договором оренди «орендатор» (відповідач) у відповідності зі статтею 536 Цивільного кодексу України сплачує «орендодавцю» (позивачу) проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості за весь час користування «орендарем» (відповідачем) грошовими коштами «орендодавця» (позивача).

Таким чином, позивач згідно п. 7.1 Договору обґрунтовано просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2393,27 грн. (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами п. 9.2 Договору сторони прийшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі тридцять відсотків.

Враховуючи вищевикладене, позивач обґрунтовано просить стягнути інфляційні за період з 06.05.2009 року по 25.08.2009 року у розмірі 298,31 грн. та 30 % річних від простроченої суми за період з 06.05.2009 року по 25.08.2009 року, що складає 2393, 27 грн. (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Таку правовою позицію зазначено постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2007 року по справі № 36/310пд.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 35797,47 грн. - заборгованості з орендної плати, 1804,19 грн. - пені, 19091,96 грн. штрафу, 2393,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2393,27 грн. 30% річних, 298,31 грн. інфляційних витрат, правомірні та обґрунтовані, такі що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 343, Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про р/р відсутні) на користь Іноземного підприємства «Малахіт» (адреса: 61044, м. Харків, проспект Московський, буд. 257, п/р № 26006001076001 в Харківській філії ВАТ «Південкомбанк», МФО 350813, код ЄДРПОУ 34756572) 35797,47 грн. - заборгованості з орендної плати, 1804,19 грн. - пені, 19091,96 грн. штрафу, 2393,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2393,27 грн. 30% річних, 298,31 грн. інфляційних витрат, а також 617,79 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішення законної сили.

Клопотання позивача (вх. № 20966 від 21.08.2009 р.) про поверенння помилково сплачених коштів за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу задовольнити.

Видати позивачу довідку на поверення зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

Повний текст рішення підписано 14.09.2009 року

справа № 57/166-09