Постановление суда № 59123797, 20.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/840/15-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 22-ц/780/3316/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 46 20.07.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Березовенко Р.В., Воробйової Н.С.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Людвинівської сільської ради Макарівського району Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Управління Держземагенства у Макарівському районі Київської області про визнання рішення Людвинівської сільської ради, державних актів на права власності на земельні ділянки недійсними, скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

встановила:

у квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Макарівського районного суду Київської області з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,1533га., цільове призначення для будівництва та обслуговування житлових будівель та господарських споруд.

Дана земельна ділянка розташована в селі Людвинівка Макарівського району по вулиці Лісна, відповідно до договору дарування від 29.03.2012 року.

У липні 2014 року позивач звернувся до Управління Держземагенства у Макарівському районі із заявою про внесення відомостей про належну йому земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Листом Управління Держземагенства від 29.07.2014 року №01-10/803 йому було відмовлено у внесенні відомостей про земельну ділянку у зв'язку з взаємним перетином земельної ділянки із земельними ділянками відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (перший власник земельної ділянки ОСОБА_6).

Просив визнати незаконними та скасувати рішення Людвинівської сільської ради на підставі яких отримали земельні ділянки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку відповідачів та скасувати записи державної реєстрації земельних ділянок.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що розробка технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 здійснювалась за відсутності відповідного рішення Людвинівської сільської ради про надання дозволу на розробку технічної документації.

Окрім того, передача земельної ділянки у власність здійснювалась за відсутності відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Наявні в матеріалах технічної документації рішення Людвинівської сільської ради від 06.04.2006 року №6 «а»-І-V «Про надання дозволу на приватизацію земельних ділянок» та витяг з рішення Людвинівської сільської ради «Про передачу земельних ділянок у власність» не є рішенням ради, оскільки дане питання не виносилось на розгляд І сесії Людвинівської сільської ради V скликання та не ухвалювалось відповідно до визначеної законом процедури.

Наявні в матеріалах технічної документації документи, які оформлені як рішення ради, були одноособово підписані сільським головою ОСОБА_9 та скріплені печаткою сільської ради, що є порушенням визначеного законом порядку та свідчить про перевищення останнім наданих законом повноважень.

Крім того, в технічній документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_5 відсутні будь які документи які б вказували на те, що земельна ділянка раніше йому виділялась і що межі такої ділянки визначались в натурі (на місцевості).

З протоколу сесії І Людвинівської сільської ради від 06.04.2006 року вбачається, що було прийнято рішення про вилучення з користування громадянки ОСОБА_10 земельної ділянки площею 0,23 га в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5

Довідка, яка наявна в матеріалах технічної документації від 03.10.2008 року зазначає що ОСОБА_5 користується спірною земельною ділянкою з 1993 року містить завідомо неправдиві відомості, враховуючи дату народження відповідача 1986 рік.

Щодо підстав визнання недійсним державного акту ОСОБА_6, то технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту гр. ОСОБА_6 не обліковується в архіві управління Держземагенства. Відповідач не погоджував межі земельної ділянки з ним, під час розробки технічної документації не було проведено кадастрову зйомку ділянки та не було узгоджено її межі із суміжним землевласником, тобто з ним.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 квітня 2016 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу,в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, таким що не відповідає нормам процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Просив скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції послався на те, що позивач та його представники не довели суду, що право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1533га., порушено чи не визнається відповідачами по справі.

Крім того, апелянт, зазначає, що висновок від 23.10.2015 року судової - технічної експертизи є належним та допустимим доказом факту взаємного перетину (накладання) земельної ділянки ОСОБА_4 (первісним власником якої була ОСОБА_11) із земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_7

Також, відмовляючи в задоволенні позову з мотивів відсутності в кадастрових планах земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відомостей про суміжного землекористувача - ОСОБА_11, суд першої інстанції не надав належну правову оцінку вищезазначеному висновку судової земельної - технічної експертизи.

Крім того, суд першої інстанції не здійснив оцінку належності, допустимості та достовірності висновку судової експертизи і не навів мотивів його відхилення як доказу, приймаючи оскаржуване рішення.

Також, апелянт, стверджує, що на момент прийняття оскаржуваних рішень Людвинівської сільської ради та видачі відповідачем у справі державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, земельна ділянка позивача з кадастровим номером НОМЕР_1 вже була зареєстрована як об'єкт цивільних прав і була передана у приватну власність її первісному набувачу - ОСОБА_11 на підставі рішення Людвинівської сільської ради від 26.12.2008 року.

Внаслідок прийняття оскаржуваних рішень Людвинівської сільської ради від 24.03.2009 року №151-ХХV-V та від 05.09.2012 року №107 - ХVIII-VI, частину земельної ділянки ОСОБА_11 було передано у власність відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 без її попереднього вилучення у ОСОБА_11

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, щоприватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_12 29.03.2012 року було посвідчено договір дарування земельної ділянки укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_4, реєстровий номер 520.

Предметом договору є земельна ділянка площею 0,1533га., що розташована на території Людвинівської сільської ради Макарівського району Київської області, село Людвинівка Макарівського району АДРЕСА_2.

Цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, надана Дарувальниці на підставі рішення Людвинівської сільської ради №132-ХХІІІ-V від 26.12.2008 року, кадастровий номер НОМЕР_1 .

ОСОБА_4 на підтвердження свого права власності подав Державний акт на право власності виданий на ім'я ОСОБА_11, де міститься відмітка нотаріуса про перехід права власності на підставі вищевказаного договору дарування.

29.07.2014 року Листом за №01-10/803 заступник начальника Управління Держземагенства у Макарівському районі повідомив громадянці ОСОБА_11 що при внесенні відомостей про її земельну ділянку до автоматизованої бази Даних Державного земельного кадастру Управління Держземагенства у Макарівському районі встановлено взаємний перетин ділянки із земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , що є перешкодою у внесенні відомостей про земельну ділянку до автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру.

Вищезазначений лист є адресованим саме громадянці ОСОБА_11 яка не є стороною у даній справі, хоча позивач вказує дату коли дізнався про порушення свого права саме 29.07.2014 року.

ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку площею 0,2307га., яка розташована в АДРЕСА_1 на підставі рішення Людвинівської сільської ради від 24.03.2009 року №151-ХХV-V «Про передачу у власність земельної ділянки» та отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3.

Також було встановлено, що громадянка ОСОБА_10 06.04.2006 року звернулась до сесії Людвинівської сільської ради з письмовою заявою про надання дозволу на вилучення земельної ділянки площею 0,23га., якою вона не користується на користь ОСОБА_5

Цього ж дня, ОСОБА_5 подав на сесію Людвинівської сільської ради письмову заяву про надання йому дозволу на виділення земельної ділянки площею 0,23 га яка розташована в АДРЕСА_1 згідно заяви про відмову від користування ОСОБА_10

Відповідно до витягу з рішення сесії Людвинівської сільської ради №6 «а» -І-V від 06.04.2006 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» було вирішено передати ОСОБА_5 земельну ділянку під ОЖБ площею 0,23га., в АДРЕСА_1 та зобов'язано заключити договір на розробку технічної документації з землевпорядною організацією яка має відповідну ліцензію.

Як слідує з документів поданої технічної документації, під час складання акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки приймали участь сільський голова та два суміжні землевласники ОСОБА_13 та ОСОБА_14

Згідно кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_5 виконаного у 2008 році, громадянка ОСОБА_11 не була суміжним землевласником чи землекористувачем.

ОСОБА_6 набув право власності на земельну ділянку площею 0,2200га, яка розташована в АДРЕСА_1 12-а на підставі рішення Людвинівської сільської ради від 05.09.2012 року №107-ХVІІІ-VІ «Про передачу у власність земельної ділянки» та отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 27.09.2012 року.

В подальшому земельна ділянка була ним відчужена на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 29.10.2012 року ОСОБА_15, яка в свою чергу 14.04.2013 року відчужила земельну ділянку відповідачу по справі ОСОБА_7

Відповідно до висновку судової експертизи №СЕ-1-1-353/15 від 23.10. 2015 року при зіставленні фактичних розмірів площ координат поворотних точок (фактичне розташування земельних ділянок) та конфігурації земельних ділянок ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в одному масштабі та одній системі координат з межами, їх розмірами, конфігурацією та площею, координатами поворотних точок, вказаними у правовстановлюючих документах встановлено:щодо земельної ділянки ОСОБА_4 (первісний набувач ОСОБА_11) фактичне розташування, існуючі межі (їх розміри), координати поворотних точок земельної ділянки ОСОБА_4 не відповідають тим, що зазначені у копії Технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для ОЖБ гр. ОСОБА_11 на території села Людвинівка виготовленої ПП «Абрис - Альфа» та у копії Державного акту на право власності на земельну ділянку. Визначити усі фактичні межі (їх розміри) конфігурацію, координати поворотних точок та площу досліджуваної ділянки ОСОБА_4 не надалось можливим.

Щодо земельної ділянки ОСОБА_5, то фактичне розташування земельної ділянки площею 0,2194га., розміри меж, координати поворотних точок та площа земельної ділянки ОСОБА_5 за фактичним використанням не відповідають тим, що зазначені у копії Технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 для ОЖБ виготовленої ТОВ Науково-виробнича фірма «Універсал-Агро» та у копії Державного акту на право власності не земельну ділянку. Фактичне місце розташування ділянки площею 0,2194 га зміщене вправо від місця розташування земельної ділянки площею 0,2307 га, зовнішньої межі якої визначені державним актом та техдокументацією. Конфігурація земельної ділянки площею 0,2194га., за фактичним використанням в цілому однакова із конфігурацією земельної ділянки площею 0,2307га., визначеної зовнішніми межами згідно із копією Державного акту від 28.04.2010 року серії НОМЕР_3 та кадастровим планом;

Щодо земельної ділянки ОСОБА_7, то фактичне розташування земельної ділянки площею 0,2337га., розміри меж, координати поворотних точок та площа земельної ділянки ОСОБА_7 за фактичним використанням не відповідають тим, що зазначені у копії Технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для ОЖБ гр.ОСОБА_6 в селі Людвинівка, виготовленої ПП «Яран і К» конфігурація земельної ділянки площею 0,2337га., за фактичним в цілому однакова з конфігурацією земельної ділянки площею 0,2200га., визначеної зовнішніми межами згідно з копією Державного акту та кадастровим планом, представленим у копії Технічній документації із землеустрою ОСОБА_6

Частина земельної ділянки у формі чотирикутника площею 96,70кв.м., яка входить до складу площі земельної ділянки 0,1533га., з кадастровим номером НОМЕР_1 належної ОСОБА_4 накладається на земельну ділянку ОСОБА_7 площею 0,2200га., з кадастровим номером НОМЕР_4; частина земельної ділянки у формі багатокутника площею 532,70кв.м. , яка входить до складу площі земельної ділянки 0,1533га., з кадастровим номером НОМЕР_1 належної ОСОБА_4 накладається на земельну ділянку ОСОБА_5 площею 0,2307 га з кадастровим номером НОМЕР_5.

Ухвалюючи рішення про залишення позову без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, позивач та його представники не вказали та не довели суду що право власності позивача ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1533га., порушено чи не визнається відповідачами по даній справі.

Крім того на момент судового розгляду справи державна реєстрація права на нерухоме майно позивача в порядку передбаченому законом відсутня. Це повністю підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 11.03.2016 року, відповідно до Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 обліковується за ОСОБА_11. (т.2 а.с.26,27)

Відповідно до Кадастрового плану земельної ділянки, що належить громадянці ОСОБА_11 земельна ділянка з будь-якого боку не межує з земельними ділянками сторін по справі. Відповідно до Кадастрового плану земельної ділянки, що належить ОСОБА_5 його земельна ділянка не межує з ділянкою ОСОБА_11 Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_7 який було виготовлено саме пізніше, тобто у 2014 році, земельна ділянка не межує з ділянкою ОСОБА_11

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або інтересів.

Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельної ділянкою , і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до вимог ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За вимогами ч.2 ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеної в порядку встановленому законом у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Відповідно до вимог ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічна норма міститься і в ст.155 ЗК України, відповідно до якої у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як вбачається із вказаних вище норм, для визнання акту (в даному випадку рішення органу місцевого самоврядування) незаконним (недійсним), необхідно щоб такий акт одночасно порушував права або інтереси позивача та суперечив актам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набуте майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді