№ 59107708, 13.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р. Справа№ 910/5115/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Гончарова С.А.

суддів: Тищенко А.І.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: не зявились:

від відповідача-1: ОСОБА_2 за належним чином оформленою довіреністю:

від відповідача-2: не зявились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року у справі № 910/5115/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області

до 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

2. Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладі фізичних осіб

про стягнення 3 030,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.05.2016 року провадження у справі в частині позовних вимог Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб припинено, в задоволенні позовних вимог Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладі фізичних осіб відмовленно.

Не погодившись з вказаним рішенням, Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивач вважає його незаконним, прийнятим з грубими порушеннями норм матеріального права і процесуального права, з невідповідністю викладених у Рішенні висновків наявним обставинам справи та правовідносин між сторонами спору, неправильною оцінкою наявних доказів по справі.

Апелянт обґрунтовує свою скаргу саме тим, що нормами пункту 2 частини 6 статті 36 Закону № 4452-УІ чітко визначено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті тобто, по договорам охорони неплатоспроможний банк (уповноважена особа Фонду) у процедурі тимчасової адміністрації та/або у ліквідаційній процедурі зобов'язана провести оплату послуг з охорони майна банку у тимчасовій адміністрації по укладеним договорам поза межами затвердженого реєстру вимог кредиторів цього банку.

Також скаржник зазначає, що відповідальною особою за всі неправомірні дії та рішення в ПАТ "УПБ", вчинені під час запроваджених згідно з Законом № 4452-УІ процедур тимчасової адміністрації та процедури ліквідації ПАТ "УПБ" і порушення у зв'язку з цим майнових прав та інтересів УДСО, крім Уповноваженої особи Фонду, також є і безпосередньо Фонд і саме Фонд згідно з нормами статей 16, 36, 46 Закону № 4452-УІ зобов'язаний поновити порушені майнові права Позивача у наявних спірних правовідносинах.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: ОСОБА_3 (головуючий), ОСОБА_4, ОСОБА_1

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 року у визначено складі колегії суддів, апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.07.2016 року.

У звязку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Відповідач-1, згідно з поданим до суду 11.07.2016 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить апеляційний суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач та позивач до судового засідання, що відбулось 13.07.2016 року, не зявились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача та позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача та позивача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

05.01.2012 року між Управлінням (охорона) та ОСОБА_5 був укладений договір про охорону відділення «Магеллан - Харків» Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» УДСО при ГУМВС України в Харківській області №31-30666.

Відповідно до п. 1.1 Договору охорона зобов'язується здійснювати заходи з охорони об'єктів охорони, що належать ОСОБА_5, а також валютних цінностей, що в них зберігаються, а банк зобов'язується своєчасно здійснювати оплату послуг охорони на умовах і в порядку, установлених цим договором.

Згідно з п. 3.1 Договору факт початку виконання охороною обов'язків з охорони об'єктів охорони фіксується в акті приймання під охорону (зняття з-під охорони) установи банку, що підписується сторонами.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що ціна послуг охорони об'єктів охорони та валютних цінностей за цим договором визначена у протоколі узгодження ціни за здійснення заходів охорони (додаток 2 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору.

За змістом п. 4.2 Договору оплата за надані послуги здійснюється щомісяця до 20 числа кожного поточного місяця за такий місяць у порядку передоплати банком відповідної суми, указаної у розрахунку вартості наданих послуг (додаток 2 до договору), відповідно до кількості годин охорони у такому місяці, на підставі отриманого від охорони рахунку.

На виконання умов Договору з 29.05.2015 року по 10.06.2015 року позивачем були надані, а відповідачем 2 прийняті послуги на суму 3030,00 грн., що підтверджується актом прийому-здачі виконаних робіт/послуг №32-0000491/32-0000596 від 30.06.2015 року.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є заборгованість у розмірі 3030,00 грн. з оплати наданих послуг за договором №31-30666 від 05.01.2012 року.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним, виконанням відповідачем 2 грошового зобов'язання за Договором в частині сплати вартості наданих послуг у розмірі 3030,00 грн.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивачем було надано відповідачу-2 послуги на суму 3030,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-здачі виконаних робіт/послуг №32-0000491/32-0000596 від 30.06.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 4.2 Договору оплата за надані послуги здійснюється щомісяця до 20 числа кожного поточного місяця за такий місяць у порядку передоплати банком відповідної суми, указаної у розрахунку вартості наданих послуг (додаток 2 до договору), відповідно до кількості годин охорони у такому місяці, на підставі отриманого від охорони рахунку.

Таким чином, заборгованість відповідача 2 становить 3030,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті наданих послуг на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.05.2015 року № 348 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_6» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015 року № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ», згідно з яким з 29.05.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ОСОБА_5.

Положеннями статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до ст.. 2 Закону кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно із ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 37 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду; уповноважена особа Фонду має право, зокрема, продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі Договору у відповідача-2 перед позивачем виникли зобовязання, зокрема, щодо оплати наданих послуг за Договору на суму 3030,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Приписами п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Згідно з ч. 6 ст. 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб вказано, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку в тому числі, щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

З огляду на викладене, введення в травні 2015 року тимчасової адміністрації в ОСОБА_5 не могло бути підставою для припинення виконання зобовязань зі сплати вартості послуг з охорони за Договором.

Проте, відповідно до постанови Правління НБУ від 28.08.2015 року № 562 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_6 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28.08.2015 року № 158 Про початок процедури ліквідації ПАТ УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_6 та делегування повноважень ліквідатора банку.

Згідно з даним рішенням з 31.08.2015 року розпочато процедуру ліквідації ОСОБА_5.

Таким чином, відкликання Національним банком України на момент розгляду даного спору по суті банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації зумовило настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури заявлення вимог до банку та їх задоволення в порядку, строки та черговості, передбачених Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2015 року у справі №910/15058/14.

Статтею 17 Закону України Про банки і банківську діяльність передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Крім того, приписами ч. 5 ст. 45 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

За змістом ч. 2 та 3 ст. 46 Закону України Про систему гарантування вкладів вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Положеннями ст. 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 1 та 2 статті 49 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб).

Частиною 4 вказаною вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Відповідно до п. 4.27 рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012 р. Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за винятком погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують здійснення процедури ліквідації.

Таким чином, враховуючи прийняте рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію ОСОБА_5, задоволення вимог кредиторів банку, зокрема Управління, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

При цьому, задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону. Водночас, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи листа Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ОСОБА_5, грошові вимоги позивача (до який, зокрема, входить сума, заявлена до стягнення у даній справі) акцептовані та віднесені до сьомої черги кредиторів.

Докази оскарження відповідачем в судовому порядку рішення ліквідатора банку про віднесення його вимог до 7-ї черги задоволення, що передбачено ст. 54 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, законодавством встановлений спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а задоволення таких вимог кредиторів здійснюється за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через відповідні позасудові механізми, передбачені чинним законодавством України. Іншого порядку задоволення вимог кредитора, ніж у встановлений Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб спосіб, чинним законодавством не передбачено.

З огляду на викладене, враховуючи, що в процесі здійснення процедури ліквідації ОСОБА_5 вимоги позивача згідно із ч. 1 ст. 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб включені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ОСОБА_5, суд приходить до висновку, що задоволення вимог позивача як кредитора банку має здійснюватися в порядку, передбаченому Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 02.06.2015 року у справі № 910/17705/14.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог до відповідача-2 необхідно відмовити повністю.

Враховуючи викладене колегією суддів відхиляються доводи апелянта стосовно того, що нормами пункту 2 частини 6 статті 36 Закону № 4452-УІ чітко визначено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті тобто, по договорам охорони неплатоспроможний банк (уповноважена особа Фонду) у процедурі тимчасової адміністрації та/або у ліквідаційній процедурі зобов'язана провести оплату послуг з охорони майна банку у тимчасовій адміністрації по укладеним договорам поза межами затвердженого реєстру вимог кредиторів цього банку.

Стосовно позовних вимог Управління до Фонду суд першої інстанції вірно заначив наступне.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік справ, що підвідомчі господарським судам, а саме:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене колегія суддів не приймає доводів апелянта про те, що відповідальною особою за всі неправомірні дії та рішення в ПАТ "УПБ", вчинені під час запроваджених згідно з Законом № 4452-УІ процедур тимчасової адміністрації та процедури ліквідації ПАТ "УПБ" і порушення у зв'язку з цим майнових прав та інтересів УДСО, крім Уповноваженої особи Фонду, також є і безпосередньо Фонд і саме Фонд згідно з нормами статей 16,36,46 Закону № 4452-УІ зобов'язаний поновити порушені майнові права Позивача у наявних спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції також вірно встановив, що предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів за Договором з відповідача 2 як окремого субєкту господарювання, який станом на момент розгляду справи не ліквідований, та згідно зі ст. 96 Цивільного кодексу України самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За змістом п. 14 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 року Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у частині, яка не підлягає розгляду господарським судам, порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК (спір не підлягає вирішенню в господарських судах України).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спір в частині позовних вимог до відповідача-1 не підлягає вирішенню в господарських судах України, а відтак провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене позовні вимоги Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області є необґрунтованими та такими, в задоволенні яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року у справі № 910/5115/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області на рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року у справі № 910/5115/16 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області на рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року у справі № 910/5115/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року у справі № 910/5115/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5115/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

СуддіА.І. Тищенко

ОСОБА_1