Решение № 59080261, 14.07.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2016 р.Справа № 922/1861/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про стягнення коштів в розмірі 292 065,50 грн за участю представників сторін:

представник позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 18.04.2016 р.;

представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" про стягнення заборгованості по лізинговим платежам та відшкодування збитків.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за Договором фінансового лізингу №00008816 від 15 жовтня 2013 року, внаслідок чого позивачу були завдані збитки в сумі 249 872,73 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 22 311,87 грн. - заборгованість за лізинговими платежами, 4 169,60 грн. - пеня, 1 250,88 грн. - 3% річних, 5 432,66 грн. - інфляційні втрати та 9 027,76 грн. - проценти за користування чужими коштами.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13 червня 2016 року позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №922/1861/16 та призначено її до розгляду на 30 червня 2016 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 червня 2016 року розгляд справи відкладався на 14 липня 2016 року у зв'язку з неявкою представника відповідача по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2016 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у призначене 14.07.2016 р. судове засідання не з'явився, правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні 14 липня 2016 року представник позивача не виявив наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг України" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (Лізингоореджувач) був укладений Договір про фінансовий лізинг №00008816 від 15 жовтня 2013 року (надалі - Договір) разом із Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу (далі разом із Договором - Контракт), відповідно до якого Об'єктом лізингу є транспортний засіб VW CaddyGp Kasten 1.2. I TSI, 2013 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZEX043477 двигун №CBZ А35433 (надалі - Об'єкт лізингу).

У відповідності до пункту 3.2. Контракту, Порше Лізинг Україна придбаває Об'єкт лізингу (отримує право власності на Об'єкт лізингу) та передає Лізингоодержувачу Об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього Контракту.

Об'єкт лізингу належить Позивачу на праві власності, підтвердженням чого є Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія САТ №412896.

Відповідно до пункту 6.1. Контракту Відповідач зобов'язався щомісяця виплачувати Позивачу лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) (далі - Графік), що являє собою невід'ємну частину цього Контракту, та інших положень Контракту. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування Обсягом фінансування; частину від Обсягу фінансування (сама, яка відшкодовує частину Вартості Об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню Контракту не включаються до лізингових платежів: будь - які податки, що можуть застосовуватися до Контракту після його виконання або в будь - який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Згідно з пунктом 6.5 Контракту, лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Пунктом 8.2. Контракту передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (пп.8.2.1); штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п.8.3.1 цього Контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за 3 вимогу (пп.8.2.2); компенсація будь - яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до Контракту. (пп.8.2.3) Вищезазначені штрафні санкції підлягають виплаті Лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, незважаючи на можливе розірвання Контракту Порше Лізинг Україна.

Строк лізингу за цим Контрактом визначається у Договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання Акта приймання - передачі Лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п.п.12.1, 12.2 Контракту).

Згідно пункту 12.10 Контакту, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Контракту, Порше Лізинг Україна прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка Об'єкта лізингу, доставка Об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

У пункті 12.12. Контракту визначено, що Лізингоодержувач має право розірвати Контракт, якщо Об'єкт лізингу не буде доставлений Лізингоодержувачу протягом 90 календарних днів з першочергово погодженої дати, та за умови, що така затримка не спричинена невиконанням Лізингоодержувачем своїх зобов'язань. Контракт розривається на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Лізингоодержувачем на адресу Порше Лізинг Україна. Повернення платежів здійснюється у відповідності до пункту 6.11. та інших положень Контракту.

Пунктом 12.13 Контракту погоджено, що У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) Сторони узгодили порядок сплати лізингових платежів, дату, розмір.

На виконання умов Договору про фінансовий лізинг №00008816 від 15 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" передало, а відповідач в свою чергу прийняв Об'єкт лізингу що підтверджується Актом прийому-передачі від 15.10.2013, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

На виконання своїх зобов'язань за Контрактом Відповідач в період з 15 жовтня 2013 року по 02 лютого 2015 року повністю виконав зобов'язання щодо сплати 15 лізингових платежів.

Однак, під час дії Контракту Відповідачем допускалися порушеннями умов Контракту в частині своєчасності сплати лізингових платежів, у зв'язку з чим, з метою досудового врегулювання спору Позивач направляв Відповідачу нагадування про несплату платежів за Договором та обов'язковість погашення боргу, але порушення Договору не були усунуті.

Підставою звернення позивача з даним позовом стало те, що відповідач в порушення умов договору не оплатив повністю лізингові платежі згідно з рахунками фактурами у період з лютого по червень 2016 року, а саме:

- відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, проценти та комісії за лютий 2015 року на суму 6 246,64 грн. відповідно до рахунку №00256760 від 02.02.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015;

- відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, проценти та комісії за березень 2015 року на суму 7 731,00 грн. відповідно до рахунку №00262460 від 06.03.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015;

- відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, проценти та комісії за квітень 2015 року на суму 7 267,13 грн. відповідно до рахунку №00268161 від 06.04.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015;

- відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, проценти та комісії за травень 2015 року на суму 6 520,64 грн. відповідно до рахунку №00273541 від 06.05.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.05.2015;

- відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, проценти та комісії за червень 2015 року на суму 6 501,14 грн. відповідно до рахунку №00279254 від 04.06.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.06.2015.

Як зазначає позивач у позовній заяві, сума заборгованості Відповідача зі сплати лізингових платежів за Контрактом станом на 16 травня 2016 року становить 22 311,87 грн. Несплаченими є лізингові платежі №15-19.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

З огляду на викладені обставини позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 22 311,87 грн. заборгованості за лізинговими платежами, 4 169,60 грн. пені, 1 250,88 грн. 3% річних, 5 432,66 грн. інфляційних втрат, 9 027,76 грн. процентів за користування чужими коштами.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

В силу ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

На виконання умов Договору про фінансовий лізинг №00008816 від 15 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" передало, а відповідач в свою чергу прийняв Об'єкт лізингу, що підтверджується Актом прийому-передачі від 15.10.2013, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (т. 1, арк. с. 28-33) сторони погодили строки та суми лізингових платежів. Так, 15.02.2015р. - 16-й платіж у сумі 309,24 дол. США; 15.03.2015 р. - 17-й у сумі 309,24 дол. США.; 15.04.2015 р. - 18-й платіж у сумі 309,24 дол. США; 15.05.2015 р. - 19-й платіж у сумі 309,24 дол. США та 15.06.2015 р. - 20-й платіж у сумі 309,24 дол. США.

На оплату вказаних лізингових платежів позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури: №00256760 від 02.02.2015 на суму 6 246,64 грн., №00262460 від 06.03.2015 на суму 7 731,00 грн., №00268161 від 06.04.2015 на суму 7 267,13 грн., №00273541 від 06.05.2015 на суму 6 520,64 грн., №00279254 від 04.06.2015 на суму 6501,14 грн.

При цьому, відповідно до Умов, лізингові платежі повинні були здійснюватись у гривні, а еквівалент позивач визначав за курсом ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_2" на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

Згідно публічних даних про обмінний курс за безготівковими операціями долару ПАТ "Креді ОСОБА_2", чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка розміщеного на сайті відповідного банку (http://www.porschefinance.ua), станом на 30.01.2015 р. курс долару було визначено в розмірі 20,20 грн.; 05.03.2015 р. - 25,00грн.; 03.04.2015 р. - 23,50 грн.; 05.05.2015 р. - 21,086 грн.; 03.06.2015 р. - 21,023 грн.

Суд, перевіривши відповідність сум, зазначених у рахунках по лізинговим платежам на предмет відповідності умовам договору, встановив, що їх визначено в належному еквіваленті.

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач частково розрахувався за лізинговим платежами. Так, 12.04.2016 р. він частково розрахувався в загальній сумі 11 954,28 грн. Проте, як вбачається зі зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ТОВ "ПОСТМАН" (т. 1, арк. с. 53) позивачем не враховано суму отриманих коштів у розмірі 2 319,48 грн.

Враховуючи вищенаведене загальна сума отриманих коштів від відповідача, яка надійшла на рахунок позивача, дорівнює 14 274,16 грн.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Однак, лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 умов лізингу, договір припиняється на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 Контракту).

Як вбачається з матеріалів справи (т. 1, арк. с. 50-52) позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором було надіслано вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору №00008816 від 05.05.2015 р.

За змістом вказаної вимоги позивач просив відповідача погасити поточну заборгованість за Лізинговими платежами, а також штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів на протязі 3-х днів з дня отримання вимоги.

Даною вимогою Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна повідомило відповідача щодо відмови Лізингодавця від договору про фінансовий лізинг №0000816 від 15.10.2013 та вимагало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" повернути Об'єкт лізингу за таким Договором.

Згідно відмітки, зробленої УДППЗ "Укрпошта" на описі поштового відправлення (т. 1, арк. с. 52), повідомлення-вимога від 05.05.2015 р. №00008816 була надіслана Відповідачу 29 травня 2015 року.

У зв'язку з вищевикладеним, суд погоджується з висновком позивача про те, що Договір фінансового лізингу №00008816 від 15.10.2013 припинив свою дію 12 червня 2015 року (десятий робочий день).

Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно із ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові від 19 грудня 2011р. у справі N 3-136гс11 Верховний Суд України зазначив, що за змістом частин 2, 3 ст. 653 ЦК України, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи часткову сплату відповідачем 12.04.2016 р. грошових коштів у розмірі 14 274,16 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача залишку заборгованості за лізинговими платежами, виставлених на підставі рахунків №00256760 від 02.02.2015, №00262460 від 06.03.2015, №00268161 від 06.04.2015, №00273541 від 06.05.2015, в розмірі 13 491,25 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 8 820,62 грн. суд вважає за необхідне позивачу відмовити у зв'язку із необґрунтованістю.

Позивачем не враховано суму отриманих коштів від відповідача в розмірі 2319,48 грн. (т. 1, арк. с. 53). Також не враховано, що кінцевою датою сплати лізингового платежу на підставі рахунку №0027341 від 04.06.2015 на суму 6 501,14 грн. згідно Графіку покриття витрат (т. 1, арк. с. 28-33) є 15 червня 2015 року, а Договір фінансового лізингу №00008816 від 15.10.2013 припинив свою дію 12 червня 2015 року, тобто зобовязання зі сплати виникло після розірвання Договору, що виключає можливість проведення між сторонами розрахунків за зобовязанням.

Отже, заборгованість у розмірі 8 820,62 грн. є необґрунтовано та безпідставно заявленою, в зв'язку чим задоволенню судом не підлягає.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підпунктом 8.2.2. Контракту сторони домовились, що за прострочення сплати платежу відповідач сплачує пеню в розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Враховуючи безпідставність заявленої до стягнення грошової вимоги на підставі рахунку №0027341 від 04.06.2015 на суму 6 501,14 грн., нараховані позивачем пеня в розмірі 790,76 грн., 3% річних у сумі 237,22 грн. та інфляційні втрати в розмірі 368,01 грн. задоволенню не підлягають.

Пунктом 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. №14 зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 3 378,84 грн., 3% річних у сумі 1 013,66грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 064,65 грн., що міститься у позовній заяві, судом встановлено, що при визначенні періоду прострочення позивачем не було враховано, що прострочення зобов'язання з оплати рахунку №00256760 від 02.02.2015 розпочалось 16 лютого 2015 року, №00262460 від 06.03.2015 15 березня 2016 року, №00268161 від 06.04.2015 15 квітня 2015 року, №00273541 від 06.05.2015 15 травня 2015 року. Крім того, позивачем у розрахунках було включено день часткової слати суми заборгованості (12.04.2016 р.).

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, судом визначено, що суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача складають 3 040,55 грн., 912,12 грн. та 5083,03 грн. відповідно. В інших частинах пеня (338,29 грн.) та 3% річних (101,54 грн.) нараховані неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Оскільки в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 5 064,65 грн.

Позивач стверджує, що відповідач вчасно не виконав зобов'язання у розмірі основної суми заборгованості відповідно до договору, таким чином, фактично утримував грошові кошти, належні позивачеві без достатньої правової підстави, отже користувався чужими грошовими коштами.

Проте, як встановлено судом, що ні Законом, ні договором розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за період прострочення виконання грошового зобов'язання не встановлений.

Позивач, при здійснені розрахунку цих процентів послався на ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином правова позиція позивача з приводу нарахування зазначених процентів полягає у проведенні аналогії щодо застосування ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Дослідивши дані вимоги позивача та проаналізувавши його доводи, суд дійшов такого висновку.

Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Приписами ст. 806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Зі змісту укладеного сторонами договору вбачається, що сторони не визначили ані розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, ані відповідної формули, за якою позивач здійснюватиме нарахування відповідачеві процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому чинним законодавством не передбачено можливості застосування до договору фінансового лізингу положень про позику, договори лізингу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні правовідносини, тому застосування до спірних правовідносин положень статті 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України в постанові від 27.12.2010 року по справі № 9/67-38.

З огляду на вище викладені приписи закону суд вважає, що позивач безпідставно нарахував відповідачеві до стягнення 9 027,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині залишає без задоволення.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 249 872,73 грн. збитків, що складаються з:

- 4 182,30 грн. плата за користування Обєкту лізингу;

- 115 675,87 грн. збитки згідно пункту 12.9. Контракту;

- 91 811,67 грн. проценти та комісії по лізинговим платежам;

- 35 360,98 грн. вартість юридичних послуг;

- 1 200,00 грн. відшкодування послуг стоянки;

- 1 641,91 грн. штраф за направлення нагадувань.

Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків, суд зазначає наступне.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.

За загальним правилом, витрати на послуги юридичні послуги та послуги стоянки взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили, що витрати на юридичні послуги в сумі 35 360,98 грн. та на послуги стоянки в сумі 1 200,00 грн. знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань за договором, а також вини саме відповідача у понесення позивачем відповідних витрат.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення збитків у формі витрат на юридичні послуги в сумі 35 360,98 грн. та на послуги стоянки в сумі 1 200,00 грн. не підлягають задоволенню.

Викладена вище правова позиція узгоджується з висновками, наведеними в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014.

Позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 1 641,91 грн., передбаченого пунктами 8.2.2, 8.3.1. Контракту за направлення вимог щодо сплати заборгованості по лізинговим платежам - не підлягають задоволенню, оскільки позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів направлення відповідачу відповідних вимог.

При розгляді позовних вимог в частині стягнення збитків згідно пункту 12.9. Контракту, суд зазначає наступне.

Пунктом 8.3.2 Контракту передбачено, що якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочка лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Лізингодавець має право розірвати договір і витребувати обєкт лізингу від Лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Пунктами 3 та 4 ч. 1 ст. 10 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до пункту 12.9. Контракту, у разі дострокового лізингу/розірвання контракту відповідно до п.12 контракту, відмови Лізингоодержувача придбати Обєкт лізингу як передбачено п.4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення Обєкту лізингу відповідно до інших умов контракту Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому стані за адресою місцезнаходження позивача. У це же строк Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю різницю між вартістю Обєкту лізингу (тобто сумою коштів, що були фактично отримані Порше Лізинг Україна у результаті продажу Обєкту лізингу або якщо Обєкт лізингу залишився у власності Лізингодавця , ринковою вартістю Обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства), та лізинговими платежами, що залишилися не сплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до Контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодованою Лізингодавцю Лізингоодержувачем. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишаються чинними до моменту його виконання Лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу.

11 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна та Товариством з обмеженою відповідальністю Укркредит-Авто укладено Договір купівлі-продажу / поставки бувшого у використанні автомобіля, що підтверджується копією відповідного договору. Вартість Обєкта лізингу згідно вказаного договору становить 158 796,78 грн.

Як зазначено у Національному стандарті № 1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо без примусу.

Відповідно до положень пункту 135.5.14 Податкового кодексу України, до прибутку зараховуються суми коштів (інших видів компенсації), отримані платником податку як оплата товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених у період перебування такого платника на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності, з яких не був сплачений єдиний податок, включаються до доходу (без урахування сум податку на додану вартість, що надійшли у вартості таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг) у звітному податковому періоді отримання таких коштів (інших видів компенсації).

Таким чином, дохід від реалізації Обєкта лізингу в розмірі 158 796,78 грн. , який міг фактично отримати Позивач є ринковою вартістю Обєкта лізингу.

Компенсація витрат згідно пункту 12.9. Контракту становить 115 675,87 грн., у звязку з цим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При розгляді позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу та процентів та комісій по лізинговим платежам у сумі 91 811,67 грн., судом береться до уваги таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2015 року озивачем на адресу відповідача було направлено вимогу за вих. №00008816 від 05.05.2015 сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору (далі Вимога).

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Таким чином, з вищевказаного вбачається, що договір про фінансовий лізинг №00008816 від 15.10.2013 р. був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від вказаного договору 12 червня 2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Також ч. 4. ст. 653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на зазначене, після розірвання договору у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати лізингових платежів за липень 2015р., та невиплачених процентів та комісій з вересня 2015 року по жовтень 2020 року, які при цьому, не можуть бути кваліфіковані як збитки, в тому числі упущена вигода в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.

Крім того, зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. по справі №910/18234/13.

У звязку з чим, вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 4 182,30 грн. та процентів та комісій по лізинговим платежам у сумі 91 811,67 грн., є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна підлягають частковій відмові.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, України, покладаючи судові витрати в даній справі на 1-го відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 26, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, код ЄДРПОУ 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, просп. Павла Тичини, буд. 1В, код ЄДРПОУ 35571472) заборгованість за лізинговими платежами в розмірі 13 491 (тринадцять тисяч чотириста дев'яносто одна) грн. 25 коп., пеню в розмірі 3 040 (три тисячi сорок) грн. 55 коп., 3% річних у сумі 912 (дев'ятсот дванадцять) грн. 12 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 064 (п'ять тисяч шістдесят чотири) грн. 65 коп., збитки згідно пункту 12.9. Контракту в розмірі 115 675 (сто п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 87 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 072 (двi тисячi сімдесят двi) грн. 77 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 8820,62 грн., пені в розмірі 1 129,05 грн., 3% річних у сумі 338,76 грн., інфляційних втрат у розмірі 368,01 грн. та збитків у розмірі 134 196,86 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через Господарський суд Харківської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

справа №922/1861/16