№ 59043671, 18.07.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3076/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження № 144/к-2016 від 14.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», поновлення на посаді, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральних збитків, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Одеської обласної державної адміністрації (надалі по тексту - відповідач), в якому просив суд: скасувати розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 144/к-2016 від 14.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.» як таке, що суперечить чинному законодавству та принижує його честь і гідність; поновити його на посаді начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації; стягнути з відповідача на його користь кошти за час вимушеного прогулу та моральні збитки в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування вимог, позивач в цілому зазначив, що розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації від 17.03.2016 року № 136/А-2016 прийнято рішення про проведення до 16 квітня 2016 року службового розслідування стосовно начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_1. Розпорядженнями голови Одеської обласної державної адміністрації від 31.03.2016 року № 163/А-2016 та № 85/к-2016 строк проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 продовжено до 16 травня 2016 року із відстороненням його від виконання повноважень за посадою начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації на строк проведення службового розслідування. В порушення вимог Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950, позивача особисто ніхто не ознайомив ні з актом службового розслідування, ні з розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації від 14 червня 2016 року № 144/к-2016 про його звільнення. Про те, що за результатами службового розслідування в діях позивача не виявлено ознак правопорушень, свідчить також те, що Одеська обласна державна адміністрація листом від 07.06.2016 року № 02/02-41/2704 поінформувала Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, що у зв'язку із закінченням строку проведення службового розслідування із 17 травня 2016 року ОСОБА_1 приступив до виконання повноважень за посадою начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи обласної державної адміністрації. Також позивач вказує на те, що при його звільненні відповідачем були порушені вимоги Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 819-VIII, який набрав чинності з 1 травня 2016 року.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнала та просила суд в його задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на обставини, що відповідач при прийнятті спірного розпорядження діяв в межах наданих законом повноважень, не порушуючи прав та законних інтересів позивача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, допитавши свідків, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації № 138/к-2015 від 21.08.2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду радника голови Одеської обласної державної адміністрації. 27.08.2015 року ОСОБА_1 прийняв Присягу державного службовця (а.с. 88-89 том 1).

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації № 241/к-2015 від 26.10.2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації (а.с. 135 том 1).

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації № 144/к-2016 від 14.06.2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації з 14.06.2016 року за порушення Присяги державного службовця відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), враховуючи приписи ст. 58 Конституції України (а.с. 147 том 1).

Як зазначено у оскаржуваному розпорядженні № 144/к-2016 від 14.06.2016 року, підставою для його видання стали матеріали службового розслідування та лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 02.06.2016 року № 01-7720/283.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті до 01 травня 2016 року визначалися Законом України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII «Про державну службу», статтею 30 якого встановлено, що припинення державної служби може відбуватися як на підставах визначених положеннями цієї статті, так і на підставах, передбачених КЗпП України.

Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону № 3723-ХІІ; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону № 3723-ХІІ.

При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 цього Закону визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

У частині другій статті 14 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 КЗпП), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.

Разом з тим порядок застосування таких заходів впливу у Законі України «Про державну службу» № 3723-ХІІ не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у КЗпП (стаття 149).

У частині другій статті 17 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII наведено текст присяги державного службовця такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 травня та 4 червня 2013 року (№№ 21-403а12, 21-167а13 відповідно).

Як зазначено у оскаржуваному розпорядженні № 144/к-2016 від 14.06.2016 року, підставою для його видання стали матеріали службового розслідування та лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 02.06.2016 року № 01-7720/283.

Так, судом встановлено, що на підставі постанови старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури військової прокуратури Південного регіону України про призначення службового розслідування від 13.01.2016 року, подання (в порядку ч. 3 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції») старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури військової прокуратури Південного регіону України про призначення службового розслідування від 14.03.2016 року № 15-125вих16 головою Одеської обласної державної адміністрації видано розпорядження № 136/А-2016 від 17.03.2016 року про проведення службового розслідування до 16 квітня 2016 року, зокрема, стосовно начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 (а.с. 180-181 том 1).

Як вбачається із розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 17.03.2016 року № 136/А-2016, службове розслідування проводиться відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну службу» та Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950 (надалі по тексту - Порядок № 950).

Пунктом 8 Порядку № 950 встановлено, що за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються:

факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань);

заяви, клопотання, пояснення та зауваження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення;

висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру;

обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У разі виявлення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення комісія вносить пропозицію щодо надіслання акта службового розслідування до спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.

Члени комісії мають право викласти свою окрему думку, про що до акта додається відповідний документ.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 950 акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, в одному примірнику.

Перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознайомлюються особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, та керівник органу, в якому вона працює.

Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи повідомляються за день до його проведення.

Під час ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи можуть висловити свої зауваження, які додаються до акта.

У разі коли під час ознайомлення з актом службового розслідування до нього не висловлені зауваження або зазначені особи не прибули у визначений для ознайомлення час без поважних причин та не повідомили комісії про причини своєї відсутності у день ознайомлення, акт службового розслідування вважається таким, що не має зауважень, про що складається відповідний акт, який додається до акта службового розслідування.

Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, повинна підписати акт службового розслідування, а у разі відмови її підписати члени комісії складають відповідний акт, який додається до акта службового розслідування.

У разі відсутності під час підписання акта службового розслідування члена комісії причина його відсутності зазначається в акті.

Абзаци 2, 4 п. 10 Порядку № 950 передбачають, що за результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування.

За матеріалами службового розслідування особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути притягнута до відповідальності згідно із законодавством.

Пунктами 11, 12 Порядку № 950 встановлено, що рішення за результатами службового розслідування може бути оскаржено особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, згідно із законодавством.

Акт службового розслідування з відповідними документами зберігається в органі державної влади, якому доручено проведення службового розслідування.

Разом з тим, судом достовірно встановлено, що в порушення вищезазначених вимог Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950, за результатами проведеного службового розслідування стосовно ОСОБА_1 акт службового розслідування складено не було, що було зазначено у судовому засіданні особисто представником відповідача.

На вимогу суду представник відповідача не змогла надати акт службового розслідування стосовно ОСОБА_1, з огляду на те, що його не існує. Відповідно, в порушення вищевикладених вимог Порядку № 950, позивача ніхто не ознайомив з актом службового розслідування.

З матеріалів на підставі яких, відповідачем було прийнято оскаржуване розпорядження № 144/к-2016 від 14.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», представником відповідача були надані до суду лише лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 02.06.2016 року № 01-7720/283 про погодження звільнення ОСОБА_1 (а.с. 149 том 1), пояснення надані ОСОБА_1 від 18.04.2016 року та від 27.04.2016 року та протоколи №№ 1, 2 засідання комісії з проведення службового розслідування в Одеській облдержадміністрації (а.с. 153-171, 182-194 том 1).

Таким чином, суд констатує, що у грубе порушення норм чинного законодавства, відповідачем прийнято оскаржуване розпорядження про звільнення позивача із займаної посади за порушення Присяги державного службовця, за відсутності акту службового розслідування у якому повинно було бути зазначено, зокрема: факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування відносно позивача; заяви, клопотання, пояснення та зауваження позивача, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення; висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру; обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

При цьому, з наданих відповідачем матеріалів, за відсутності акту службового розслідування, не вбачається, яких саме етичних правил, загальних обов'язків державного службовця чи безпосередніх обов'язків начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 не виконав. В оскаржуваному розпорядженні та листі Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 02.06.2016 року № 01-7720/283, за відсутності акта службового розслідування, жодне з наведених формулювань не містить складу порушення Присяги державного службовця.

Як судом зазначалось, відповідно до абзацу 5 пункту 8 вищевказаного Порядку № 950, у разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Водночас, з урахування відсутності акту службового розслідування, суд приходить до висновку, що комісією не досліджувались питання відносно того якими є результати щорічної оцінки виконання ОСОБА_1 функцій, покладених на нього відповідно до законодавства, завдань та обов'язків, видів заохочення та дисциплінарних стягнень, які до нього застосовувались, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань). Також, не встановлено обставин, які обтяжують та пом'якшують відповідальність. Відповідачем не вказано, які саме дії (бездіяльність) позивача як посадової особи підривають авторитет державного органу чи втрачається довіра до такого органу.

Таким чином, суд зазначає, що ані протоколи засідання комісії з проведення службового розслідування відносно позивача, ані подання військової прокуратури Південного регіону України (а.с. 217-219 том 1), ані лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 02.06.2016 року № 01-7720/283, ані спірне розпорядження Одеської обласної державної адміністрації, надані представником відповідача, не містять обґрунтувань та вказівок на докази, що підтверджували б вчинення позивачем таких порушень, які б потягли за собою застосування до нього такої найсуворішої санкції відповідальності державного службовця, як звільнення за порушення Присяги; крім того, якщо діяння може бути кваліфіковане як дисциплінарне правопорушення, то в такому випадку має застосовуватись захід дисциплінарної відповідальності, що відповідає тяжкості вчиненого дисциплінарного правопорушення та ступеню вини особи.

При цьому, в обґрунтування правомірності факту щодо відсутності акту службового розслідування, проведеного стосовно позивача, представник відповідача посилалася на те, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», відповідно до якої Одеською обласною державною адміністрацією проводилось службове розслідування, суперечить положенням Закону України «Про державну службу», який набув чинності з 1 травня 2016 року, відповідно до ст. 69 якого, для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється комісія з розгляду дисциплінарних справ, у зв'язку із чим не вбачалось можливим закінчити службове розслідування та надати відповідні висновки в межах вимог чинного законодавства.

Разом з тим, суд критично відноситься до вищезазначених тверджень відповідача та зазначає, що як на момент проведення службового розслідування так і на момент видання оскаржуваного розпорядження постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» є чинною.

При цьому, судом встановлено, що з 1 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 819-VIII.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 71 зазначеного Закону, службове розслідування стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В" проводиться дисциплінарною комісією у державному органі.

Пунктом 1 ст. 73 Закону визначено, що з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.

Згідно із ст. 76 Закону державний службовець має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.

За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи.

Відтак, суд констатує, що зазначені вимоги Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 819-VIII відповідачем також були порушені.

Також суд вважає необхідним зазначити, що Одеська обласна державна адміністрація листом від 07.06.2016 року № 02/02-41/2704 (а.с. 13 том 1) поінформувала Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, що у зв'язку із закінченням строку проведення службового розслідування із 17 травня 2016 року ОСОБА_1 приступив до виконання повноважень за посадою начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації, що в свою чергу свідчить про те, що за результатами службового розслідування в діях позивач не виявлено ознак правопорушень.

Також допитані судом в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердили, що позивач після 14.06.2016 року, тобто після винесення оскаржуваного розпорядження про звільнення, продовжував виконувати свої посадові обовязки та вони співпрацювали із ним як за місцем розташування Одеської обласної державної адміністрації у службовому кабінеті позивача, так і виконували його доручення, які він надавав в межах його службових повноважень. Зазначені свідками обставини представником відповідача не спростовувались.

При цьому, суд наголошує, що згідно оскаржуваного розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 144/к-2016 від 14.06.2016 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», який на той момент вже втратив свою чинність.

З огляду на встановлені по справі обставини та виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про протиправність розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 144/к-2016 від 14.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.».

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (п. 4.1 Рішення КС України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004).

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість та наявність підстав для скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 144/к-2016 від 14.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.».

Відтак, суд вважає, що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України зобов'язаний поновити його на попередній посаді.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що у зв'язку із незаконним звільненням позивача, останньому не було нараховано середньомісячну заробітну плату, відповідач при поновленні позивача на раніше займаній посаді зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Такий спосіб захисту як стягнення коштів із відповідача передбачений пунктом 4 частини 2 статті 162 КАС України та може бути застосований у випадках, прямо передбачених законом.

Суд може прийняти рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, вказавши при цьому норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (пункт 2 частини 2 статті 162 КАС України).

Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зміст наведених правових актів дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства, та середньоденний заробіток позивача. Отже, суд визначає конкретну суму коштів, яка стягується з відповідача.

Таким чином, якщо середня заробітна плата за останні два місяці роботи ОСОБА_1 на момент звільнення (14.06.2015 року), відповідно довідки, наданої відповідачем складає 8356,78 грн., його середньоденний заробіток складає 397,94 грн., які слід помножити на 18 днів (з 14.06.2016 року по 12.07.2016 року) вимушеного прогулу, що дорівнює 7162,92 грн., які підлягають стягненню з Одеської обласної державної адміністрації.

Згідно п.1 ч.1 ст.256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і постанови про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до зазначеної норми закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації та виплати йому заробітної плати у межах суми стягнення у розмірі 7162 грн. 92 коп.

Відносно вимог позивача щодо стягнення моральних збитків у розмірі 10 000 грн. з Одеської обласної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала,за наявності її вини.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв'язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивач ані в позові, ані під час судового розгляду справи взагалі не обґрунтував у чому полягають його моральні збитки, якими неправомірними діями чи бездіяльністю їх заподіяно відповідачем, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди.

При цьому, доказів спричинення моральної шкоди та обґрунтування її розміру позивачем не надано, що виключає можливість задоволення вимоги про її відшкодування.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, зясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, у звязку із чим позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження № 144/к-2016 від 14.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.», поновлення на посаді, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральних збитків, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 144/к-2016 від 14.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1Г.».

Зобовязати Одеську обласну державну адміністрацію поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації.

Стягнути з Одеської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 15 червня 2016 року по 12 липня 2016 року включно у загальному розмірі 7 162 грн. 92 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та оборонної роботи Одеської обласної державної адміністрації та виплати йому заробітної плати у межах суми стягнення у розмірі 7162 грн. 92 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 12 липня 2016 року.

Постанова у повному обсязі виготовлена 18 липня 2016 року.

Суддя С.О. Cтефанов