Постановление суда № 58978708, 30.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/2011/16-к Головуючий у 1 інстанції: Лєсной С.Є.

Провадження № 11-кп/783/584/16 Доповідач: Гуцал І. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого-судді Гуцала І.П.

суддів Калиняк О.М., Михайлишин Г.Я.,

з участю секретаря Петрук Ю.Ю.,

розглянувши в режимі дистанційного судового провадження матеріали кримінального провадження про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2,

за ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4,

за ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України,

з участю прокурора Горин У.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1

та його захисника - адвоката ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_2

та його захисника адвоката ОСОБА_4,

за апеляційною скаргою прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_5 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

вироком Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2016 рокуОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України, та призначено йому покарання :

за ч.2 ст. 289 КК України пять років позбавлення волі без конфіскації майна;

за ч.4 ст. 358 КК України один рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання пять років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку один рік.

Згідно ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 наступні обовязки: 1) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу КВІ; 2) повідомляти КВІ про зміну місця проживання.

ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України, та призначено йому покарання :

за ч.2 ст. 289 КК України пять років позбавлення волі без конфіскації майна;

за ч.4 ст. 358 КК України один рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_2 призначено покарання пять років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку один рік.

Згідно ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено наступні обовязки: 1) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу КВІ; 2) повідомляти КВІ про зміну місця проживання.

Вирішено питання з процесуальними витратами та речовими доказами.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено заставу, після чого суму застави в розмірі 60 900 грн., які були внесені ОСОБА_6 та знаходяться на рахунку ТУ ДСА у Л/о повернути ОСОБА_6.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено заставу, після чого суму застави в розмірі 60 900 грн., які були внесені ОСОБА_7 та знаходяться на рахунку ТУ ДСА у Л/о вирішено повернути ОСОБА_7.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними у тому, що 15 грудня 2015 року, о 23 год., 30 хв., за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на заволодіння транспортним засобом, прибули з Закарпатської області в м. Львів на вул. Драгана до будинку № 16, де за допомогою спеціально пристосованого пристрою (блоку імобілайзера) відчинили двері автомобіля НОМЕР_1, вартістю 185915 грн. 27 коп., який належить потерпілому ОСОБА_8, та завели двигун даного автомобіля. Після цього, ОСОБА_1 сів за кермо автомобіля НОМЕР_1, а ОСОБА_2 сів за кермо автомобіля НОМЕР_2, та направились в Київську область, де на автомобільній трасі Київ-Харків неподалік смт. Баришівка, Баришівського району, Київської області були затримані працівниками поліції Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП у Київській області.

Крім цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 того ж дня, маючи умисел на використання завідомо підробленого документа, а саме, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2, відповідно ОСОБА_2 надав ОСОБА_2 В П. завідомо підроблений бланк свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу з серійним номером САО 837679 від 09.04.2013 року на автомобіль НОМЕР_3, на імя ОСОБА_9 Вказаний підроблений документ ОСОБА_1 тримав при собі (використовував) до 16.12.2015 р., тобто до моменту затримання його працівниками поліції.

Прокурор Львівської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_5, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинувачених,просить вирок Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2016 рокускасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним та засудити ОСОБА_1 за ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України та призначити покарання за ч.4 ст. 358 КК України один рік обмеження волі, за ч.2 ст. 289 КК України пять років позбавлення волі та на підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання пять років позбавлення волі. ОСОБА_2 визнати винним та засудити за ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України та призначити покарання за ч.4 ст. 358 КК України один рік обмеження волі, за ч.2 ст. 289 КК України пять років позбавлення волі та на підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання пять років позбавлення волі. Вважає вказаний вирок суду незаконним у звязку з неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність, а також у звязку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вказує, що обираючи обвинуваченим покарання, суд першої інстанції не вмотивовано прийшов до висновку про можливість застосування до них ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника адвоката ОСОБА_4, які заперечили проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню.

Органами досудового розслідування діям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надана правова кваліфікація за ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України.

Суд першої інстанції, визначаючи обсяг доказів, що підлягали дослідженню під час судового розгляду, застосував положення ч.3 ст. 349 КПК України та обмежився допитом обвинувачених.

Як вбачається з журналу судового засідання від 24 березня 2016 року, з запису судового засідання від 24 березня 2016 року обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вину визнали.

Разом з тим, суд першої інстанції виклав в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення та вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15 грудня 2015 року, о 23 год., 30 хв., за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на заволодіння транспортним засобом, прибули з Закарпатської області в м. Львів на вул. Драгана до будинку № 16, де за допомогою спеціально пристосованого пристрою (блоку імобілайзера) відчинили двері автомобіля НОМЕР_1, вартістю 185915 грн. 27 коп., який належить потерпілому ОСОБА_8, та завели двигун даного автомобіля. Після цього, ОСОБА_1 сів за кермо автомобіля НОМЕР_1, а ОСОБА_2 сів за кермо автомобіля НОМЕР_2, та направились в Київську область, де на автомобільній трасі Київ-Харків неподалік смт. Баришівка, Баришівського району, Київської області були затримані працівниками поліції Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП у Київській області.

Крім цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 того ж дня, маючи умисел на використання завідомо підробленого документа, а саме, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2, відповідно ОСОБА_2 надав ОСОБА_2 В П. завідомо підроблений бланк свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу з серійним номером САО 837679 від 09 квітня 2013 року на автомобіль НОМЕР_3, на імя ОСОБА_9 Вказаний підроблений документ ОСОБА_1 тримав при собі (використовував) до 16 грудня 2015 року, тобто до моменту затримання його працівниками поліції.

Разом з тим обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що його брат ОСОБА_2 попросив його поїхати з ним в м. Київ, щоб продати автомобіль. 15 грудня 2015 року вони разом на автомобілі НОМЕР_4, поїхали в м. Київ. По дорозі в м. Львові на вул. Драгана вони зупинились біля кіоску купити сигарет. Біля будинку № 16 брат вийшов в кіоск за сигаретами, а він залишився в автомобілі. Через декілька хвилин він побачив брата, який підїхав до нього на автомобілі «Mercedes-benz sprinter». Брат пояснив, що вкрав даний автомобіль і запропонував відігнати його та продати, на що він погодився. Після цього, він пересів за кермо викраденого автомобіля марки «Mercedes-benz sprinter», а його брат ОСОБА_2 сів за кермо автомобіля марки «Кіа Ріо». Вони поїхали на вказаних автомобілях в Київську область. На трасі Київ-Харків вони були затримані працівниками поліції.

Такі показання обвинуваченого ОСОБА_1 ставлять під сумнів обґрунтованості (доведеності) його обвинувачення за ч.2 ст. 289 КК України та свідчать про часткове визнання вини по суті предявленого обвинувачення.

Що стосується кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.4 ст. 358 КК України, то із суті формулювання обвинувачення, викладеного в мотивувальній частині вироку, вбачається, що така кваліфікація дій не знайшла свого підтвердження.

Таким чином, висновки суду, викладені в судовому рішенні, містять істотні суперечності між формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, і правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 за ч.4 ст. 358 та дій ОСОБА_1 за ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України.

З врахуванням вказаних обставин застосування положень ч.3 ст. 349 КПК України не допускалось та суду першої інстанції належало досліджувати докази в повному обсязі для забезпечення всебічного, повного і обєктивного зясування всіх обставин справи.

За таких обставин, вирок суду не можна вважати законним та обґрунтованим.

А тому вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Поряд з тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу й на те, що в порушення вимог ст. 374 КПК України та абз.2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 з наступними змінами «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд першої інстанції рішення про звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням належним чином не мотивував (не наведено достатніх мотивів прийнятого рішення щодо такого звільнення).

Оскільки справа не розглядалась відповідно до процедури судового розгляду, передбаченої §3 ОСОБА_10 28 КПК України, а саме, судове слідство у визначеному законом порядку не проводилось, не досліджувались докази відповідно до вимог КПК України, колегія суддів вважає за необхідне призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_5 - задоволити частково.

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2016 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати

Призначити в Сихівському районному суді м. Львова новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 358 КК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий: Гуцал І.П.

Судді: Калиняк О.М.

ОСОБА_10