Решение № 58935487, 07.07.2016, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/555/16-ц

Провадження № 2/739/161/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2016 р. м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Чепурка В.В.,

за участі:

секретаря Лукаш Н.Я.,

позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області та ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з позовом до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області та ОСОБА_3 (далі відповідачі) і після уточнення підстав позову просила визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку та надвірних будівель, розташованих за адресою: Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Революції, 55.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач ОСОБА_3 свого часу придбав у ОСОБА_4 будинок, розташований за вказаною вище адресою, площею 9,8 м.кв. У подальшому вказаний будинок було знесено і поряд з ним вона та ОСОБА_3 перебуваючи у шлюбі збудували новий будинок, будівництво якого завершено у 1990 році. Відповідно вони, як подружжя, набули на нього право спільної сумісної власності. Оскільки виникнення права власності на збудовані до 05 серпня 1992 року обєкти нерухомого майна не повязувалося з державною реєстрацією цих прав, вважає, що відсутність такої реєстрації збудованого будинку в сучасних розмірах не є перешкодою для оформлення права власності на нього. Водночас у неї відсутні можливості оформлення права власності на будинок через відсутність документу, який би посвідчував право власності на земельну ділянку, на якій він збудований, виписки з погосподарської книги чи архівної установи. Враховуючи те, що їхній з відповідачем ОСОБА_3 шлюб припинено, вона бажає припинити право спільної сумісної власності на будинок шляхом виділення своєї частки.

Відповідачем ОСОБА_3 на позов подано заперечення з яких вбачається, що позовні вимоги ним не визнаються, оскільки будинок у ОСОБА_4 був придбаний ним до укладення шлюбу з позивачкою, тому відповідний будинок є його особистою власністю. Також ще до укладення шлюбу він у 1979 році придбав у с. Слобідка Новгород-Сіверського району будинок, який розібрав та перевіз до свого господарства, розташованого у м. Новгороді-Сіверському по вул. Революції, 55, де збудував новий житловий будинок. З 1979 року даний будинок не перебудовувався. Відповідно цей будинок також є його особистою власністю. З позивачкою вони уклали шлюб лише у 1982 році. Також зазначив, що збудований будинок, який він перевіз з с. Слобідка, є самочинним будівництвом, що підтверджується відсутністю дозволів, проектів, актів прийомки та введення в експлуатацію будинку, реєстрації права власності на нього згідно чинного законодавства. А це в свою чергу унеможливлює визнання за позивачкою права власності на частину даного будинку.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовних вимог не визнав, висловившись проти їх задоволення з підстав, наведених у його запереченнях на позов.

Представник відповідача Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області у судове засідання не зявився, при цьому подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій зазначив, що позовних вимог не визнає.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 дала показання про те, що вона тривалий час знайома з позивачкою та відповідачем. Після народження позивачкою сина провідувала її. На той час позивачка та відповідач жили у маленькому будинку «времянці» по вул. Революції у м. Новгороді-Сіверському. Чи були поряд якісь інші будівлі не пригадує.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 дала показання про те, що вона є кумою позивачки та відповідача. На момент народження у позивачки сина остання разом з відповідачем проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 у «времянці». На той час поряд нічого не будувалося. Вона та її чоловік допомагали позивачці та відповідачу будувати новий будинок поряд з «времянкою», яка згодом була знесена.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 дала показання про те, що вона тривалий час знайома з позивачкою та відповідачем. Відвідувала їх безпосередньо після народження позивачкою сину у 1982 році. На той час вони жили у м. Новгороді-Сіверському по вул. Революції в маленькому будинку, чи були поряд на присадибній ділянці інші будинку або ж будівлі не пригадує.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 дав показання про те, що він тривалий час знайомий з родиною позивачки та відповідача. У 1979 році, ще до одруження, відповідач ОСОБА_3 розібрав та перевіз житловий будинок своєї тітки з с. Слобідка до м. Новгорода-Сіверського на вул. Революції, де він знову був зібраний, накритий дахом, в ньому була постелена підлога. Де проживали позивачка та відповідач після одруження не пригадує.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 дав показання про те, що він знайомий з позивачкою та відповідачем. У 1979 році він допомагав відповідачу перевезти до м. Новгорода-Сіверського та зібрати будинок. Коли було закінчено будівництво вказаного будинку не пригадує.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, а також пояснення відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено, 06 липня 1978 року відповідач ОСОБА_3 придбав за договором купівлі продажу у ОСОБА_10 належний останній житловий будинок площею 9,8 м. кв., розташований за адресою: Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Революції, 55 (а.с.36).

У 1979 році за вказаною адресою поряд з придбаним житловим будинок відповідач ОСОБА_3 розпочав будівництво нового житлового будинку, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також довідкою Блистівської сільської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області від 18 березня 2016 року (а.с. 38).

15 травня 1982 року позивачка та відповідач одружилися (а.с. 74). 02 квітня 1983 року у них народився син ОСОБА_11 (а.с. 75).

Згідно технічного паспорта на житловий будинок, розташований по вул. Революції 55 у м. Новгороді-Сіверському загальною площею 53 м.кв., будівництво даного житлового будинку було завершено у 1985 році (а.с. 8-10).

З відповіді КП «Новгород-Сіверське МБТІ» від 13 травня 2016 року, наданої на запит суду, вбачається, що за адресою: м. Новгород-Сіверський, вул. Революції, 55 зареєстровано житловий будинок, який був придбаний відповідачем ОСОБА_3 у ОСОБА_10, при цьому відомості про реєстрацію житлового будинку, розташованого за вказаною адресою, загальною площею 53 м.кв., будівництво якого було завершене у 1985 році, відсутні (а.с. 22).

Викладене свідчить, що реєстрація житлового будинку, збудованого у 1985 році по вул. Революції, 55 у м. Новгороді-Сіверському не здійснювалася.

Водночас на момент закінчення будівництва порядок реєстрації будинків був врегульований Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність 19 січня 1996 року.

Так, пунктом 4 вказаної інструкції передбачалося, що реєстрації підлягають всі будинку і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Будинку, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

Як зясовано у судовому засіданні та не оспорюється сторонами у справі будівництво спірного житлового будинку загальною площе 53 м.кв. було здійснене без встановленого дозволу, належно затвердженого проекту, після закінчення будівництва даний будинок не був прийнятий в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

Статтею 105 Цивільного кодексу УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) були передбачені наслідки самовільного будівництва жилого будинку, господарських і побутових будівель та споруд.

Так, частина перша вказаної статті визначала, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Аналогічне за змістом положення містить частина перша статті 376 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Враховуючи зміст наведених вище правових приписів суд приходить до висновку, що житловий будинок загальною площе 53 м.кв., збудований по вул. Революції, 55 у м. Новгороді-Сіверському є самочинним будівництвом.

Доводи позивачки та її представника про те, що питання введення в експлуатацію будівель і споруд вперше в Україні було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України №449 від 05 серпня 1992 року і виникнення права власності на збудовані до 05 серпня 1992 року обєкти нерухомого майна не повязувалося з державною реєстрацією цих прав суд відкидає як безпідставі, оскільки вони повністю спростовуються як наведеними вище положеннями законодавства, яке діяло на території України до 05 серпня 1992 року, так і положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, частиною третьою статті 3 вказаного Закону України передбачаєся, що права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обовязкової реєстрації.

Оскільки на момент закінчення будівництва спірного будинку, який є самочинним будівництвом, діючим на той час законодавством було передбачено здійснення його реєстрації, в силу наведених вище положень законодавства право власності на спірний будинок у осіб, які його збудували, не виникло.

Частиною другою статті 376 ЦК України (чинних на час звернення позивачки до суду з позовом) передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на ? спірного житлового будинку, розташованого по вул. Революції, 55 у м. Новгороді-Сіверському, який є самочинним будівництвом і не був зареєстрований у встановленому законодавством порядку, тому в задоволенні позову необхідно відмовити повністю у звязку з його необгрунтованістю.

На підставі викладеного, керуючись статтею 105 Цивільного кодексу УРСР, статтею 376 Цивільного кодексу України, статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 2, 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області та ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Чепурно

Повний текст рішення складено 12 липня 2016 року.