Постановление суда № 58905875, 12.07.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 148/934/16-ц Провадження № 22-ц/772/2321/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27Доповідач Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,

За участю секретаря: Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

встановила:

В квітні 2016 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 25000 доларів США , що відповідно до офіційного курсу НБУ щодо іноземних валют на день звернення до суду становить 633473, 025 грн.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 червня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором позики в сумі 633473, 25 грн., що відповідно до офіційного курсу гривні НБУ на день звернення до суду становить 25000 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 6660,35 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити, посилаючись на неповне зясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначав, що договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, є недійсним , оскільки не посвідчений нотаріально та вчинений під впливом насильства, а також є удаваним, оскільки сторони його уклали з метою приховати інший правочин , а тому до даних правовідносин слід застосувати норми, які регулюють інший правочин.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 апеляційну скаргу в частині оскарження рішення від 03 червня 2016 року підтримав, просив суд її задовольнити. Додатково пояснив, що розписка складена іншою особою ОСОБА_7, а не відповідачем ОСОБА_2, що також підтверджується тим, що серія та номер паспорта особи позичальника, зазначеного в розписці, відмінні від серії та номера паспорта відповідача, а тому ОСОБА_2 не є боржником за даною розпискою. При цьому про існування такої розписки відповідачу стало відомо лише 03 червня 2016 року під час ухвалення рішення суду.

Представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечив, просив суд її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

По справі встановлено, що 19 жовтня 2015 року ОСОБА_2 отримав в безпроцентну позику від ОСОБА_4 кошти в сумі 25000 доларів США, які зобовязався повернути 20 березня 2016 року, про що власноручно склав розписку в присутності двох свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 46).

ОСОБА_2 засвідчив, що дана розписка складена ним не під впливом фізичного тиску і останній усвідомлює значення своїх дій.

В строк, визначений сторонами, ОСОБА_2 зобовязання щодо повернення суми позики не виконав.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобовязанням її повернення), так і дати її отримання.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові 02.07.2014 у справі №6-79 цс 14.

З цих підстав не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що договір позики є неукладеним з підстав, що сторонами не дотримано письмової форми договору і не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, а також , що договір є недійсним, оскільки не посвідчений нотаріально, оскільки обовязкова нотаріальна форма договору позики не передбачена чинним законодавством.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобовязань та закріплює основний принцип виконання зобовязань принцип належного виконання, що стосується як субєктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобовязання це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи , дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами склалися зобовязальні правовідносини, які виникли на підставі договору позики. На підтвердження укладення договору надана розписка, яка посвідчує факт передання грошової суми позичальнику ОСОБА_2 в борг із зобовязанням останнього повернути кошти у відповідний строк та дату отримання відповідачем таких коштів. Наявність боргової розписки у ОСОБА_4 свідчить про невиконання відповідачем своїх зобовязань щодо повернення позики.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п'ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин від 19 жовтня 2015 року відповідачем не оспорювався, є чинним, в судовому порядку не визнаний недійсним.

Згідно з ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як розяснено в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину .

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що між сторонами насправді виникли інші правовідносини щодо виконання ОСОБА_2 робіт за договором найму у гр. ОСОБА_10 в період 2010-2011 років, який в свою чергу орендував приміщення у батька позивача ОСОБА_11 і що ОСОБА_4 надумав заборгованість по договору позики.

Наведені доводи не підтверджують обставин вчинення між сторонами іншого правочину , який вони дійсно мали намір вчинити, приховавши його шляхом укладення договору позики.

Договір оренди майна від червня 2010 року, ОСОБА_10 комісійного обстеження приміщення по вул. Семенова, 2 в м. Тульчин від 09.11.2011 року , висновок ст. ДІМ Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області від 02.11.2015 року про розгляд повідомлення ОСОБА_2, відповідь В.о. начальника Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області від 03.11.2015 року щодо повідомлення ОСОБА_2 про вимагання грошей ОСОБА_4С, згідно з якими встановлено відсутність ознак кримінального правопорушення, не підтверджують доводів відповідача як про укладення сторонами іншого правочину, правила якого насправді повинні застосовуватись до правовідносин сторін, так і вчинення договору позики під впливом насильства.

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_2 не є боржником за наданою розпискою, є недоведеними належними та допустимими доказами.

За таких обставин, рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства .

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_12

Судді /підпис/ ОСОБА_13

/підпис/ ОСОБА_14

Згідно з оригіналом: