Постановление суда № 58675162, 29.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№22-ц/796/7930/2016 Головуючий у 1 інстанції - Петріщева І.В.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Волошиної В.М., Слюсар Т.А.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року про повернення заяви щодо забезпечення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Насобіна Ганна Олександрівна, про визнання правочинів недійсними,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Насобіна Ганна Олександрівна, в якому просив визнати недійсними договори дарування земельних ділянок, а саме:

- договір дарування змельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, пл.. 0,1 га від 20.04.2015 року №466;

- договір дарування змельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, пл.. 0,1 га від 20.04.2015 року №467;

- договір дарування змельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, пл.. 0,1 га від 20.04.2015 року №443.

На забезпечення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про накладення арешту на зазначене вище нерухоме майно та заборони його відчуження. Послався на те, що незабезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення, оскільки заявник вважає, що відповідачі за час розгляду справи можуть відчужити спірне майно або вчинити дії з його знецінення.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року указану заяву повернуто заявнику з підстав невідповідності останньої вимогам ст. 151 ЦПК України. Так, суд виходив з того, що позивачем не обґрунтовано необхідність застосування обраного заявником виду забезпечення позову, а також не зазначено осіб, у яких знаходиться спірне майно.

В поданій апеляційній скарзі позивач просить оскаржувану ухвалу скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а питання прийняття заяви про забезпечення позову передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, скаржник просить постановити окрему ухвалу відносно головуючого судді у першій інстанції. Посилається на те, що подана позивачем заява відповідає усім вимогам, передбаченим ст. 151 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Панченка М.М., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

За змістом ч.ч. 1,2 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 8 ст. 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не дотримано вимог ст. 151 ЦПК України, зокрема, не обґрунтовано необхідність застосування саме обраного позивачем виду забезпечення позову та не зазначено осіб, у володінні яких перебуває спірне майно.

Між тим, колегія суддів з таким висновком погодитися не може.

Так, як вбачається із системного аналізу положень ст. 151, ст. 153 ЦПК України, на стадії прийняття заяви про забезпечення позову суд має виходити виключно з наявності або відсутності в заяві відомостей, передбачених ч. 2 ст. 151 ЦПК України.

При цьому, суд не вправі входити в обговорення доводів заявника, оцінка яким має бути надана під час розгляду по суті заяви про забезпечення позову.

Як слідує зі змісту заяви ФОП ОСОБА_1, останнім зазначено причини необхідності вжиття заходів забезпечення позову, обраний заявником вид забезпечення позову, а також наведено ті доводи в обґрунтування вимог заяви та необхідності забезпечення позову в обраний позивачем спосіб, які останній вважав за необхідне зазначити.

Так, позивач посилається на те, що у випадку незабезпечення позову в обраний ним спосіб відповідачі можуть відчужити спірне майно або вчинити дії з його знецінення, а також наводить інші доводи в обґрунтування викладених в заяві обставин.

Вимога щодо зазначення додаткових відомостей та додаткового обґрунтування заяви суперечить принципу диспозитивності цивільного процесу.

Обгрунтованість заяви про забезпечення позову є предметом дослідження суду під час розгляду такої заяви по суті, а не на стадіїї прийняття останньої до розгляду.

Посилання суду першої інстанції на необхідність заявнику указати в заяві осіб, у володінні яких знаходиться відповідне майно, не може бути підставою для повернення заяви, оскільки при зверненні до суду з позовом, ФОП ОСОБА_1 надавалися документи(договори дарування тощо) на підтвердження особи власника спірного майна.

Отже, суд неповно дослідив матеріали справи, не надав належної правової оцінки доводам заявника та дійшов передчасного висновку про повернення заяви позивачеві, чим порушив порядок вирішення питання забезпечення позову.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу в частині вимог про передачу питання на новий розгляд до суду першої інстанції, а справу направити до Деснянського районного суду м.Києва для повторного вирішення питання, в ході якого суду першої інстанції необхідно врахувати вищенаведене та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Щодо вимог скаржника про постановлення окремої ухвали відносно судді-доповідача в першій інстанції, то колегія суддів не вбачає передбачених ст. 320 ЦПК України підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Що стосується вимог апеляційної скарги про розподіл судових витрат, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, із системного аналізу указаної норми права вбачається, що суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат лише у разі зміни або ухвалення нового рішення суду у справі. Між тим, в даному провадженні апеляційний суд переглядає проміжну процесуальну ухвалу суду, а тому не має повноважень щодо розподілу судових витрат в порядку ст. 88 ЦПК України. Усі судові витрати, пов'язані з рухом справи до ухвалення рішення по суті спору мають бути враховані та розподілені судом першої інстанції під час ухвалення такого рішення.

Керуючись ст.ст.307, 312 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2016 року, а питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили негайно та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді