№ 58368347, 09.06.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7184/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стеценко О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі Позивач) з адміністративним позовом, з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с. 137-138), до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі Відповідач, або ГУ МВС України в Одеській області), в якому Позивач просить: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 1039 о/с дск від 04.11.2015 року в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС України в Одеській області; поновити ОСОБА_3 на посаді в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Свої вимоги Позивач обґрунтувала наступними доводами.

З 26.02.2009 року вона перебувала на службі в органах внутрішніх справ, остання займана посада оперуповноважений 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУ МВС України в Одеській області. З 30.03.2015 року відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про відпустки» Позивач перебувала у відпустці у звязку з вагітністю та пологами. В грудні 2015 року Позивач дізналась, що наказом ГУ МВС України в Одеській області № 1039 о/с від 04.11.2015 року її звільнено із займаної посади у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Із даним наказом Позивач не погоджується, вважає його таким, що прийнятий з грубим порушенням ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), ст. 2 Закону «Про відпустки», і відтак підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді.

В судове засідання, призначене на 01.06.2016 року, представник Позивача не зявився, надав до канцелярії суду клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження, в якій також просив суд задовольнити позов з підстав зазначених у адміністративному позові (а.с. 147).

В судове засідання, призначене на 01.06.2016 року, представник Відповідача не зявився, надав до канцелярії суду письмові заперечення на адміністративний позов в яких також зазначив прохання розглядати справу в порядку письмового провадження. В обґрунтування заперечень проти позову представник Відповідача зазначив, що Головне управління Національної поліції в Одеській області не є правонаступником ГУ МВС України в Одеській області, а тому, оскільки ГУ МВС України в Одеській області ліквідується, то Позивач, в силу приписів п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, повинна була звернутись з відповідним рапортом до Відповідача. При цьому, роботодавець всіляко сприяв в реалізації даного права, здійснюючи неодноразові дзвінки до Позивача із запрошеннями з'явитися за місцем роботи. Оскільки Позивач з рапортом для подальшого проходження служби в поліції не зверталась, її було звільнено згідно п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, через скорочення штатів, не зважаючи на перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею пятирічного віку, оскільки згідно п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Посилання Позивача на порушення при її звільнення положень КЗпП України Відповідач вважає безпідставними, оскільки, на його думку, в даному випадку підлягають застосуванню спеціальні норми законодавства, що регулюють порядок звільнення осіб, що проходять службу в органах внутрішніх справ. З огляду на викладені обставини, представник Відповідача просив залишити заявлений позов без задоволення (а.с. 148-150).

Суд на підставі приписів ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), враховуючи подані сторонами заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження, ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, письмові заперечення Відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Позивач з 13.08.2001 року проходила службу в органах внутрішніх справ, з 15.10.2012 року на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУ МВС України в Одеській області (а.с. 75, 153).

Відповідно до наказу ГУМВС України в Одеській області № 193 о/с дск від 13.03.2014 року Позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею чотирьохрічного віку з 02.04.2014 року по 01.04.2015 року (а.с. 81).

Згідно наявного в матеріалах справи наказу ГУ МВС України в Одеській області № 201 о/с від 30.03.2015 року (а.с. 151 ) та рапорту Позивача (а.с. 84), остання з 02.04.2015 року по 01.04.2016 року перебувала у додатковій відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею пятирічного віку.

Наказом ГУ МВС України в Одеській області № 1039 о/с від 04.11.2015 року капітана міліції ОСОБА_2, оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУ МВС України в Одеській області, було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 76).

Позивач, не погодившись із вказаним наказом, звернулась до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про міліцію» (чинний на час звільнення позивача), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 114 від 29.07.1991 року.

Частиною 1 ст.5 Закону України «Про міліцію» (чинний на час звільнення позивача) передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до п.п. «г» п. 64 вказаного Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року утворено, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне управління Національної поліції в Одеській області та ліквідовано як юридичні особи публічного права, територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, зокрема Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Водночас, Законом України «Про Національну поліцію» визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно ч.7 ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Зважаючи на те, що Закон України «Про Національну поліцію», який набув чинності 07.11.2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Також, п. 4 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин суд керується саме нормами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Так, відповідно до п.10 вказаного Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Судом встановлено, що гарантії для такої категорії осіб, як вагітні жінки і жінки, які мають дітей, передбачені нормами КЗпП України.

Згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч.6 ст.179 КЗпП України - до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначене відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини, яким у рішенні від 22.03.2012 року по справі «ОСОБА_4 проти Російської Федераці» зазначено, що право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Отже, ГУ МВС України в Одеській області були порушені права Позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам ч.3 ст.184 КЗпП України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Відповідно до п. 8-11 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Суд вважає необґрунтованою позицію Відповідача щодо правомірності звільнення Позивача через відсутність його звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби (переводом) до ГУМВС з огляду на приписи ч.3 ст.184 КЗпП України, а крім того, як вже було зазначено вище, оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому положення п.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» до наявних спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, спеціальним законодавством не передбачено механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ. У зв'язку з цим, відповідно до згаданих вище положень ч.7 ст.9 КАС України, суд вважає, що працівники відповідно до ст.49-2 КЗпП України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці особисто.

З огляду на викладене, суд зазначає, що у спірних правовідносинах ГУ МВС України в Одеській області було порушено процедуру звільнення Позивача, в частині не попередження про звільнення та не запропонування іншої посади.

Пункт 8 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» чітко вказує про те, що дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже, звільнення може мати місце, а може й ні, що не позбавляє роботодавця належним чином та в установлені законом строки попередити працівника про звільнення, у разі, якщо таке має місце.

Суд критично ставиться до позиції представника Відповідача з приводу всебічного сприяння роботодавцем реалізації права Позивача щодо проходження ним подальшої служби в органах поліції, оскільки жодних листів на адресу Позивача з цього приводу не направлялось, а телефоні дзвінки, які, як зазначає Відповідач були здійснені Позивачу, згідно акту від 05.11.2015 року (а.с.89), в день прийняття наказу Позивача про звільнення та вже після прийняття такого наказу, а саме: 04.11.2015 року та 05.11.2015 року, а тому не можуть свідчити про виконання свого обовязку Відповідачем.

Суд зазначає, що відповідно до п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу в частині звільнення Позивача.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Крім того, суд зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.

При цьому, норми Цивільного кодексу України в контексті ліквідації ГУ МВС України в Одеській області не діють, оскільки такі стосуються юридичних осіб приватного права. Водночас порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

А тому, відповідно до вимог чинного законодавства України, після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України, з дотриманням вимог законодавства, яке діє на теперішній час.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного суду України, викладеними в постанові від 17.10.2011 року (номер в ЄДРСР 19130710).

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (https://usr.minjust.gov.ua.ua/freesearch) ГУМВС України в Одеській області (код ЕДРПОУ 08592268) перебуває в стані припинення, проте, станом на момент винесення рішення судом, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не внесено запису про припинення цієї юридичної особи.

Враховуючи викладене Позивач підлягає поновленню ГУ МВС України в Одеській області на попередній посаді.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що Відповідач не довів законності та обґрунтованості прийнятого ним рішення.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

На підставі зазначеної норми КАС України суд вважає необхідним допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення Позивача на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС України в Одеській області.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 122, 256, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 1039 о/с дск від 04.11.2015 року в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС України в Одеській області з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Поновити капітана міліції ОСОБА_3 на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 06.11.2015 року.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення капітана міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління оперативно-технічних заходів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Стеценко О.О.