№ 58325941, 03.06.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6942/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2016 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльність та скасування постанов від 12.05.2010 року,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльність щодо накладення арешту, заборони відчуження та оголошення у розшук транспортних засобів та скасування постанов від 12.05.2010 року.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав зазначених в уточненнях до адміністративного позову (а.с. 7-8) та в судовому засіданні вважали за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Відповідач на підставі ст. 2 Закону України Про виконавче провадження є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст. 3, 5 цього ж Закону здійснює повноваження щодо примусового виконання виконавчих документів в порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби. Тому на підставі п. 1 ч. 2 ст. 17, ст.ст. 104, 181 КАС України, рішення органу державної виконавчої служби позивач може оскаржити в порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, ФОП ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та просить скасувати постанови від 12.05.2010 року щодо накладення арешту, заборони відчуження та оголошення у розшук транспортних засобів.

У позові та уточненнях до позову ФОП ОСОБА_1 зазначає, що у Другому Київському ВДВС Одеського МУЮ перебувало виконавче провадження з примусового виконання наказу № 12/6-10-363 виданого 30.03.2010 року Господарським судом Одеської області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ПП Баядера грошової суми у розмірі 4786,83 грн.

З відповіді Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 01.03.2012 року на заяву позивача від 15.02.2012 року також вбачається, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження з примусового виконання наказу № 12/6-10-363 виданого 30.03.2010 року Господарським судом Одеської області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ПП Баядера грошової суми у розмірі 4786,83 грн.

Постановою державного виконавця від 12.05.2010 року встановлено, що за ФОП ОСОБА_1 зареєстровані автомобілі, а саме: Mercedes Benz 270D д.н. НОМЕР_1, KIA PREGIO д.н. НОМЕР_2, ВАЗ 21063 д.н. НОМЕР_3 та накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження щодо автомобіля НОМЕР_4.

Також постановою державного виконавця від 12.05.2010 року по виконавчому провадженню №В-9/434/2010 оголошено розшук транспортного засобу ВАЗ 21063 д.н. НОМЕР_3, який належить ОСОБА_1 Дані дії вчинені держаним виконавцем при примусовому виконанні наказу Господарського суду Одеської області, виданого 30.03.2010 року по справі за №12/6-10-363.

Також судом встановлено, що раніше відносно іншого рухомого майна боржника, а саме автомобілів: НОМЕР_5, НОМЕР_6 накладено арешт, оголошено заборону його відчуження та оголошено в розшук постановою державного виконавця від 21.12.2009 року по виконавчому провадженню №В-9/1040 при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №7462/09/1570.

Також на примусовому виконанні з 24.11.2010 року перебував виконавчий лист, виданий Одеським окружним адміністративним судом в адміністративній справі №1068/08/1570.

Таким чином, на примусовому виконанні перебувало зведене виконавче провадження, про що свідчить постанова про обєднання виконавчих проваджень від липня 2011 року (а.с.80).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту та не скасування постанов від 12.05.2010 року, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав.

Оцінюючи оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та вважає за необхідне задовольнити позов частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 17 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Про такі обов'язки державного виконавця зазначено також і в пункті 2.1. розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція 512/5), відповідно до якої державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного і повного виконання рішення.

Згідно з ч. ч. 2, 5 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення.

Наведені положення Закону свідчать про те, що гарантією дотримання прав боржника у виконавчому провадженні є належне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, надання йому строку для добровільного виконання вимог виконавчого документу, звернення стягнення в першу чергу на грошові кошти боржника, надання боржнику можливості визначити види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Зокрема, у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом боржник або стягувач можуть звернутися з відповідною заявою до державного виконавця з проханням закрити виконавче провадження, додавши підтверджуючі документи.

У разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у звязку із завершенням виконавчого провадження. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21.12.2013 року державним виконавцем закінчено примусове виконання наказу Господарського суду Одеської області, виданого 30.03.2010 року по справі за №12/6-10-363 у звязку з фактичним виконанням, про що винесено постанову, але вимоги ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови від 21.12.2013 року не дотримані.

Враховуючи знаходження на примусовому виконанні інших виконавчих документів відносно боржника ФОП ОСОБА_1, державний виконавець повинен був знати арешт з автомобіля, накладений у певному виконавчому провадженні, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження та здійснити заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання інших рішень, зазначених в інших виконавчих документах, в тому числі за рахунок майна боржника шляхом накладення арешту на таке майно.

Позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача щодо накладення арешту та оголошення у розшук, заборони відчуження належних транспортних засобів, а саме автомобілів: НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_4 за постановою від 12.05.2010 року, яку просить скасувати.

Однак, суд зазначає, що постановою державного виконавця від 12.05.2010 року накладено арешт, оголошено у розшук та встановлено заборону відчуження лише відносно автомобіля НОМЕР_7. При цьому під час накладення арешту, оголошення заборони відчуження та оголошення у розшук зазначеного транспортного засобу бездіяльності не допущено, оскільки державним виконавцем вчинені дії, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення.

Державним виконавцем при винесенні постанови від 21.12.2013 року при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області, виданого 30.03.2010 року по справі за №12/6-10-363 в звязку з фактичним виконанням, допущена бездіяльність, оскільки не знятий арешт з автомобіля, тобто не дотримані вимоги ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», але таких позовних вимог не заявлено, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виходячи за межи позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльність та скасування постанов якими накладено арешт на майно боржника, оголошено заборону на його відчуження та про оголошення у розшук рухомого майна від 12.05.2010 року підлягає задоволенню в частині.

Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 94,158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання протиправною бездіяльність та скасування постанов від 12.05.2010 року задовольнити частково.

Скасувати постанову Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 168204 від 12.05.2010 року.

Скасувати постанову Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції № В-9/343/2010 від 12.05.2010 року про розшук майна боржника.

Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 ( і.н. НОМЕР_8, м. Одеса, вул. Рибача, буд. 61, 65038,) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (код ЄДРПОУ 39907130, адреса 65080, м. Одеса, вул. Генерала Петрова , 1) судовий збір у розмірі 1480 гривень 70 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Бутенко А.В.