Постановление суда № 57756127, 12.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2016 р. м. Київ К/800/5232/16

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівЄрьоміна А. В., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерміськбуд" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерміськбуд" до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Львівській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання права,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерміськбуд" звернулося до суду з позовом, у якому заявлено вимоги до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Львівській області про: 1) визнання протиправними дій Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області щодо повернення на доопрацювання декларації про початок виконання будівельних робіт № ЛВ 093152437638 від 31 серпня 2015 року (лист № 1013-6/1971-15 датований 31 серпня 2015 року) поданої в Управління «Дозвільний офіс» Львівської ЛМР 26 серпня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерміськбуд» (вх. № 5-7559); 2) визнання протиправною бездіяльність Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області щодо не реєстрації поданої 26 серпня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерміськбуд» декларації про початок виконання будівельних робіт «Будівництво відпочинково-оздоровчого комплексу по вул. Лікарська, 12 в смт. Брюховичі Львівської області; 3) визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерміськбуд» права на виконання будівельних робіт згідно поданої в Управління «Дозвільний офіс» Львівської ЛМР 26 серпня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерміськбуд» (вх. № 5-7559) декларації про початок виконання будівельних робіт «Будівництво відпочинково-оздоровчого комплексу по вул. Лікарська, 12 в смт. Брюховичі Львівської області».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області щодо повернення на доопрацювання декларації про початок виконання будівельних робіт № ЛВ 093152437638 від 31 серпня 2015 року поданої в Управління «Дозвільний офіс» Львівської міської ради 26 серпня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерміськбуд»; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось з касаційною скаргою, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечень не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 26 серпня 2015 року ТзОВ «Інтерміськбуд» через Управління «Дозвільний офіс» Львівської міської ради подано декларацію про початок виконання будівельних робіт «Будівництво відпочинково-оздоровчого комплексу по вул. Лікарська, 12 в смт. Брюховичі Львівської області».

Відповідач листом вих. № 2013-6/1971-15 від 31 серпня 2015 року повернув позивачу на доопрацювання декларацію про початок виконання будівельних робіт № ЛВ093152437638 від 31 серпня 2015 року.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач заявив цей позов.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області щодо повернення на доопрацювання декларації про початок виконання будівельних робіт № ЛВ 093152437638 від 31 серпня 2015 року, поданої в Управління «Дозвільний офіс» Львівської міської ради 26 серпня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерміськбуд», суд першої інстанції виходив з того, що підставами повернення декларації про початок виконання будівельних робіт позивачу для усунення недоліків є підстави, визначені в ч. 4 статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: не відображення у декларації щодо замовника назви чи адреси об'єкта будівництва, документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою (крім випадків, визначених частиною четвертою статті 34 цього Закону), містобудівних умов та обмежень (крім об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються), проектувальника, головного архітектора та/або головного інженера проекту, осіб, відповідальних за проведення авторського і технічного нагляду, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації. Однак відповідачем 31 серпня 2015 року повернуто на доопрацювання декларацію про початок виконання будівельних робіт з інших підстав: через відсутність повноти даних у інформації про основні показники об'єкта відповідно до проектної документації, розробленої в установленому порядку, склад та зміст якої визначено державними будівельними нормами, стандартами та правилами, зокрема ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», що по суті не передбачено вищевказаним вичерпним переліком підстав для відмови у видачі дозвільного документа.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно повернув на доопрацювання декларацію про початок виконання будівельних робіт № ЛВ 093152437638 від 31 серпня 2015 року, оскільки у поданій декларації відсутні данні у інформації про основні показники об'єкта відповідно до проектної документації. Окрім того, суд апеляційної інстанції вказав на неправильне застосування судом першої інстанції закону в часі.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з рішенням суду першої інстанції та водночас вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції.

Згідно із ч. 2 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації.

За приписами ч. 4 ст. 36 цього Закону Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про початок виконання будівельних робіт замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Враховуючи, що подану декларацію повернуто позивачу 31 серпня 2015 року, що підтверджується листом № 2013-6/1971-15, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з тим, що відповідач повернув її в строк, визначений законом.

Частиною третьою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що форма декларації про початок виконання будівельних робіт, порядок її подання та реєстрації, форма повідомлення про зміну даних у зареєстрованій декларації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови КМ України від 13 квітня 2011 року № 466 "Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт" орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає з письмовим обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації, декларацію про початок виконання будівельних робіт замовникові для усунення виявлених недоліків, якщо у декларації не відображено інформації щодо замовника, назви чи адреси об'єкта, документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою (крім випадків, визначених пунктом 7 цього Порядку), містобудівних умов та обмежень (крім об'єктів, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються), проектувальника, головного архітектора та/або головного інженера проекту, осіб, відповідальних за проведення авторського і технічного нагляду.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що проектування та будівництво об'єктів, до яких відносяться будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок, зокрема, за умови реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності, форма якої, порядок її подання та реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, інформація має бути заповнена відповідно до вказаних вище норм права, а відтак і підстави у її повернені мають бути обґрунтованими відповідно до цих нормативно-правових актів.

Між тим суд першої інстанції обмежився лише вимогами до заповнення декларації положень ч. 4 ст. 36 Закону, при цьому залишив поза увагою вказане вище, відтак порушив у застосуванні норми матеріального права.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов законного висновку, що судом першої інстанції не правильно застосовано закон в часі, оскільки правовідносини щодо реєстрації декларації виникли з моменту її подання до відповідача, до змін положень ч. 4 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Водночас, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, виходячи з такого.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Отже, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Відповідно до положень статей 163, 165, 206, 207 КАС України ухвала/постанова складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення.

Так, обов'язково у судовому рішенні суд має зазначити мотивів, з яких він виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Повертаючи позивачу на доопрацювання декларацію про початок виконання будівельних робіт № ЛВ093152437638 від 31 серпня 2015 року, відповідач вказав, що за результатами розгляду декларації встановлено відсутність повноти даних у інформації про основні показники об'єкта відповідно до проектної документації, розробленої в установленому порядку, склад та зміст якої визначено державними будівельними нормами, стандартами та правилами, зокрема ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво».

Між тим суду апеляційної інстанції зробив висновок про правомірність підстави для повернення декларації, але не дослідив, які саме дані відсутні у цій декларації, який закон вимагає зазначення таких даних.

Тобто, в порушення вказаних норм процесуального права, суд не вказав, якими нормами права він керувався, дійшовши висновків про правомірність дій відповідача.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції має обґрунтувати свої висновки з посилання на норми закону, який передбачає підстави, відповідно до яких відповідач повернув декларацію.

Оскільки під час вирішення спору суд апеляційної інстанцій не правильно застосував норми права, то скаргу позивача слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерміськбуд" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: