Решение № 57741337, 09.03.2016, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17983/15-ц

пр. № 2/759/1242/16

09 березня 2016 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,

секретаря Бандури Н.О.,

за участю: представника відповідача Луговика Є.В.,

третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акцірнерного товариства «Універсал Банк», третя особа: ОСОБА_2 про захист прав споживачів та визнання недійсним умов кредитного договору,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 р. позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, просить суд визнати недійсним з моменту укладення пункт 7.1. Додаткової угоди від 04.07.2014 р. до Кредитного договору №-050-2008-1363, укладеного 29.04.2008 р. між відповідачем та позивачкою, а також, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, посилаючись на ті підстави, що в п. 7.1. розділу 7 не зазначено щодо «Вирішення спорів» за Кредитним договором. Банк, користуючись непоінформованістю позичальника в юридичних аспектах третейського судочинства не роз'яснив позичальнику ні правового змісту третейської угоди, ні правових наслідків укладення такого договору, маючи протизаконну мету максимально ускладнити або взагалі зробити неможливим повноцінний захист позичальником своїх прав споживача банківських послуг наступними засобами: позбавленням можливості захищати свої права в державному суді з правом вибору по територіальності підсудності, у тому числі, за місцем мешкання позичальника у відповідності ст. 110 ЦПК України.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи у відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, заяви про слухання справи без їх участі до суду не надходило, а тому суд у відповідності до вимог ст. 169 ЦПК України, знаходить можливим закінчити розгляд справи у відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, позовні вимоги вважає безпідставними.

Третя особа у судовому засіданні проти позовних вимог не заперечував, просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 29.04.2008 р. між відповідачем та позивачкою укладено кредитний договір №-050-2008-1363 (а.с. 10-15).

У подальшому між тими сторонами 04.07.2014 р. було укладено додаткову угоду, згідно якої п. 7.1. Розділу 7 визначили, що усі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним, або випливають із нього підлягають вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною третейської угоди (а.с. 16, 17).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Банк виконав свої зобов'язання щодо надання позивачу кредитних коштів за Кредитним договором №-050-2008-1363, згідно якого позичальник отримав споживчий кредит у розмірі 30000,00 доларів США, строком на 360 місяців зі сплатою 12,45 % річних.

Позивач після отримання кредиту не скористалася своїм правом, відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів», у 14-денний термін відмовитися від кредиту.

Вимогами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» визначено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 5 вище зазначеного Закону юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

Вимогами п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Крім цього, у п.1 та п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», споживачем, права якого захищаються судом на підставі зазначеного Закону є лише, громадянин (фізична особа), котрий придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

Зважаючи на викладене суд вважає, що банк не є споживачем згідно вимог вище зазначеного Закону тому вправі звернутися до третейського суду з позовом згідно третейської угоди, яка не позбавляє позичальника можливості звернутися до суду загальної юрисдикції з зазначених підстав за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення, а також п.п. 2,3,5,6 ст. 203 ЦК України є підставою для недійсності правочину (ст. 215 ЦК України).

Загалом, відповідно до ст. 215 ЦКУ, виділяється дві групи підстав визнання кредитного договору нечинним: 1) нікчемність - недійсність, яка прямо передбачена законом; 2) оспорюваність - виникає у випадках, коли недійсність договору прямо не передбачена законом, але одна з його сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. У такому випадку рішення про визнання правочину недійсним виноситься судом.

У контексті додаткової угоди до договору кредиту суд рахує, слід виділити такі підстави визнання їх недійсними: 1) через нікчемність договору: - при недодержанні передбаченої ч. 1 ст. 1055 ЦКУ письмової форми договору; 2) через оспорювання кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Судом установлено, що банк і позичальник уклали кредитний договір та додаткові угоди у письмовій формі, як вимагається ч. 1 ст. 1055 ЦК України.

Суд вважає, що посилання позивача на те, що п.7.1 додаткової угоди суперечить чинному законодавству України, не може бути підставою для визнання його недійсними, оскільки кредитний договір та додаткова угода є укладеними з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання правочину недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В силу ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Зважаючи на викладене, беручи до уваги, що позивачем не доведено у минулому судовому засіданні та не представлено доказів які б вказували на порушення її прав та законних інтересів вимогами п. 7.1. Додаткової угоди від 04.07.2014 р. до Кредитного договору №-050-2008-1363, укладеного 29.04.2008 р. також, зазначених порушень не встановлено судом, тому суд вважає що заявлений позов є необґрунтованим та не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 203, 215, 526, 629, 638, 640, 1046, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.10, 30, 60, 61, 76, 88, 169, 179, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 1, 14 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 1, 6 Закону України «Про третейські суди», п. 1 та п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», суд, -

В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах ОСОБА_3 до Публічного акцірнерного товариства «Універсал Банк», третя особа: ОСОБА_2 про захист прав споживачів та визнання недійсним умов кредитного договору відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні протягом десяти днів з дня отримання рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: