Постановление суда № 57716457, 11.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8041/15-ц

Провадження № 22-ц/779/801/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л.В.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

У Х В А Л А

11 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Горблянського Я.Д., Матківського Р.Й.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю апелянта ОСОБА_2, представника позивача Семків М.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про визнання мирової угоди у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпаттехноцентр» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

Під час розгляду апеляційним судом Івано-Франківської області даної цивільної справи представник позивача Семків М.Н. усно заявив про визнання судом мирової угоди, укладеної 21 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпаттехноцентр» та ОСОБА_2. При цьому поданий текст мирової угоди у двох примірниках, відповідно до якого за даною мировою угодою ОСОБА_2 визнає свій борг перед позивачем згідно до договору безпроцентної позики від 11 листопада 2014 року, укладеного між ТОВ «Карпаттехноцентр» та ОСОБА_2 в розмірі 435 000 гривень. З метою погашення боргу відповідач передає у власність позивача земельну ділянку в с. Хриплин Івано-Франківської міської ради, що розташована по вул. Автолитмашівська, 6 «г», площею 0,8978га, кадастровий номер 010929400341.

Вислухавши думку відповідача по справі, який підтримав заяву представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про неможливість визнання такої мирової угоди судом, виходячи з наступних підстав.

Відповідач по справі у судовому засіданні пояснив, що він визнає факт та розмір боргу перед позивачем, бажає виконати умови договору позики, однак грошові кошти у нього відсутні. Земельна ділянка йому виділялася як приватному підприємцю і він може передати її у власність позивача в рахунок інших боргових зобов'язань.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що будівлі (приміщення офісу), яке розташоване на земельній ділянці вже перейшло у власність позивача на підставі мирової угоди, визнаної господарським судом. Оскільки договір позики укладався з відповідачем як з фізичною особою, тому цей спір підсудний суду загальної юрисдикції. Грошових коштів на оплату боргу відповідач не має, тому ці обставини спонукали до укладення мирової угоди.

Відповідно до частин першої, четвертої, п'ятої статті 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

За змістом вказаної статті мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з'ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами.

Предметом спору у даному випадку є стягнення боргу. За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, з огляду на вимоги ст.ст. 212 - 214, 315 ЦПК України, враховуючи, що умови мирової угоди не пов'язані зі спірними правовідносинами, тому позивачем не може бути обраний такий спосіб захисту своїх прав як визнання мирової угоди, оскільки наявність договору позики грошових коштів не може бути безумовною підставою для визнання права власності на майно боржника, бо це є фактично відчуженням земельної ділянки в обхід закону.

Таким чином, у задоволенні заяви про визнання мирової угоди слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 175, 310, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

У визнанні мирової угоди, укладеної 21 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпаттехноцентр» та ОСОБА_2 у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпаттехноцентр» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: І.О. Максюта

Я.Д. Горблянський

Р.Й. Матківський