Постановление суда № 57492268, 26.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 року м. Київ К/800/12536/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015

у справі № 826/16307/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Індендіко», ТОВ «Афелій-2013» за період з 01.02.2014 по 28.02.2014, за результатами якої складено акт від 27.06.2014 № 693/26-54-22-01-10/33401202, у висновках якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, всього на суму 1 008 213,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.07.2014 № 0008532201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 008 213,00 грн. за основним платежем та 504 106,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Індендіко» та ТОВ «Афелій-2013», на виконання умов договорів, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: рахунками-фактурами, видатковими накладними та податковими накладними.

Крім того, судами встановлено, що позивачем реалізовано (використано у власній діяльності) придбані у контрагентів товари, про що свідчать лімітно-забірні картки, накладні на передачу готової продукції, специфікації на лічильники електроенергії, на комутаційну колодку, на ящик для однофазного лічильника, на комутаційний контролер, видаткові накладні, довіреності та податкові накладні, виписані позивачем на користь інших контрагентів.

Також, матеріалами справи підтверджується наявність у позивача фактичних можливостей для здійснення підприємницької діяльності, в т.ч. приміщень, транспортних засобів та трудових ресурсів.

На момент здійснення відповідних господарських операцій, позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача та/або його контрагента не визнані в судовому порядку недійсними.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Судами обох інстанцій правомірно не прийняті до уваги посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, оскільки вказані акти фіксують лише факт неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача та не можуть давати оцінку реальності укладених правочинів.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль