№ 57227992, 13.04.2016, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/46/16

13 квітня 2016 року 11год. 19хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Лукащик Ю.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача: представник ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_4

до Здолбунівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування вимоги та рішення, -ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_4 (далі ОСОБА_4А.) звернулася до суду з позовом до Здолбунівської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області (далі Здолбунівська ОДПІ) про визнати протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.01.2016 року №Ф0000201702 на суму 217708,49 грн., рішення від 05.01.2016 року №0000211702 про застосування штрафних санкцій на суму 23315,80 грн.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що у періоді, що перевірявся, позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець та мала право на здійснення оптової торгівлі камяним вугіллям із сплатою єдиного податку. Стверджували, що підстав для переходу до загального порядку оподаткування, передбачених п.298.2.3 Податкового кодексу України, у позивача не було. Зазначили, що позивач здійснювала придбання та продаж кам'яного вугілля як товару, а не його видобуток та реалізацію як корисної копалини, а тому висновок податкового органу в акті перевірки про неможливість позивача застосовувати спрощену систему оподаткування, на їх думку, є помилковим. За таких обставин, вважають оскаржувані рішення необґрунтованими та протиправними, просили суд позов задовольнити та скасувати спірні рішення відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, подав письмові заперечення на позов (а.с.63-65). В їх обґрунтування зазначив, що у зв'язку з припиненням позивачем господарської діяльності, податковим органом було проведено документальну позапланову перевірку. Пояснив, що в ході перевірки встановлено, що позивач втратила право на застосування пільги по єдиному соціальному внеску так як не мала права перебувати на єдиному податку в період з 2013 року по 2015 рік та повинна була сплачувати єдиний соціальний внесок з фактично отриманого чистого доходу на загальній системі оподаткування. У зв'язку зі встановленими порушеннями податковим органом було прийнято оскаржувані рішення. Вважає такі рішення обґрунтованими, правомірними та такими, що не підлягають скасуванню. З таких підстав просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні письмові докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 21.06.2008 року ОСОБА_4 зареєстрована Здолбунівським районним управлінням юстиції Рівненській області як самозайнята особа. Згідно зі свідоцтвом платника єдиного податку серії А №833577 від 29.05.2012 року позивач з 01.01.2012 року перейшла на спрощену систему оподаткування зі ставкою єдиного податку 5% (група 3).

31.07.2015 року ОСОБА_4 подала до податкового органу ліквідаційну податкову декларацію платника єдиного податку-фізичної особи, у зв'язку з чим в Єдиний державний реєстр внесено запис про рішення про припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до КВЕД позивач у звітному періоді здійснювала такі види підприємницької діяльності: 46.63 Оптова торгівля машинами та устаткованням для добувної промисловості та будівництва; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами та устаткованням; 46.71 Оптова торгівля паливом; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 51.51.0 Оптова торгівля паливом

У зв'язку з цим та на підставі наказу №220 від 31.08.2015 року та направлення №109 від 31.07.2015 року посадовими особами Здолбунівської ОДПІ в період з 31.07.2015 року по 03.08.2015 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.04.2012 року по 31.07.2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 0.01.2011 року по 31.07.2015 року, за результатами якої складено акт №378/17-2243019321 від 10.08.2015 року (а.с.101-110).

Зміст акту перевірки свідчить, що «під час проведення перевірки встановлено, що відповідно до абз.5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 ст.298 Податкового кодексу України ОСОБА_4 зобов'язана перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом, у зв'язку із здійсненням виду діяльності оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, КВЕД 46.71, який не дає права застосовувати спрощену систему оподаткування».

За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем, зокрема, п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування»: не нараховано єдиного соціального внеску в сумі 217708,49 грн., в т.ч. за 2013 рік 81193,84 грн., за 2014 рік 86219,78 грн., за 2015 рік 50294,87 грн.(а.с.110).

На підставі вказаних висновків відповідачем прийнято:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску №Ф-0000201702 від 05.01.2016 року в сумі 217708,49 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000211702 від 05.01.2016 року.

Не погоджуючись з висновками відповідача та винесеними рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову спірним рішенням, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 в межах своєї господарської діяльності здійснювала реалізацію камяного вугілля, придбаного у ВП Шахтоуправління «Нововолинське» ДП «Волиньвугілля» на підставі договору купівлі-продажу вугілля в 2012 році №32 від 11.01.2012 року (а.с.94), накладних на відпуск вугілля (а.с.88-93).

Факт реалізації кам'яного вугілля не заперечувався позивачем в ході судового розгляду справи та підтверджується також актом перевірки: «Проведеною перевіркою встановлено реалізацію вугілля кам'яного в четвертому кварталі 2012 року, а саме: 13.12.2012 року згідно накладної №27 реалізовано 127 тон вугілля для КЗ Володимирецька ЦРЛ на загальну суму 99060 грн.» (а.с.104).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України, який підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності визначені главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 291.2 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення.

Статтею 1 Гірничого закону України визначено, що корисні копалини - природні мінеральні речовини, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки.

Згідно з підпунктом 14.1.91 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, корисні копалини - природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, у тому числі будь-які підземні води, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, які можуть бути використані у сфері матеріального виробництва і споживання безпосередньо або після первинної переробки.

Пунктом 3.10 глави 3 Класифікатору корисних копалин ДК 008:2007, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 357 від 12.12.2007, визначено, що корисні копалини - це природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, придатні для промислового використання. Корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин державного та місцевого значення визначає Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Відповідно до пункту 3.18 глави 3 зазначеного Класифікатору, до твердих горючих корисних копалин відносяться скупчення в осадових породах метаморфізованих змертвілих рослин (вугілля) або змертвілих і неповністю розкладених болотних рослин під впливом біохімічних процесів за умов підвищеної вологості і нестачі кисню (торф).

Главою 5 встановлений класифікатор корисних копалин, де кам'яному вугіллю встановлений код об'єкта класифікації 13 003 000.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 року №827 затверджено «Перелік корисних копалин загальнодержавного значення» та «Перелік корисних копалин місцевого значення», відповідно до яких, до корисних копалин загальнодержавного значення, зокрема, відноситься кам'яне вугілля.

Системний аналіз вказаних норм та встановлених обставин справи дають суду підстави для висновку, що кам'яне вугілля, реалізацію якого здійснює позивач, відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення, а отже ОСОБА_4 не може бути платником єдиного податку у відповідності до положень п.291.5 ст.295 Податкового кодексу України.

В силу вимог пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 Податкового кодексу України у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Таким чином, суд погоджується з висновками податкового органу, що ОСОБА_4, реалізовуючи в 2012 році камяне вугілля, втратила право на застосування пільги по єдиному соціальному внеску, так як не мала права перебувати на єдиному податку в 2013-2015 роках та повинна була сплачувати єдиний соціальний внесок з фактично отриманого чистого доходу на загальній системі оподаткування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, що застосовується у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2464).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною 11 статті 8 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Частина 1 статті 19 Конституції України гарантує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що твердження податкового органу про порушення позивачем п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що податковий орган, приймаючи вимогу про сплату боргу (недоїмку) від 05.01.2016 року №0000201702 та рішення про застосування штрафних санкцій від 05.01.2016 року №0000211702 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд вважає, вимога про сплату боргу (недоїмку) від 05.01.2016 року №0000201702 та рішення про застосування штрафних санкцій від 05.01.2016 року №0000211702 відповідають вказаним критеріям правомірності, а тому не підлягають скасуванню.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_4 необґрунтовані, безпідставні, такі, що спростовуються матеріалами справи, а тому не підлягають до задоволення.

Правових підстав для застосування ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у суду немає.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.