Постановление суда № 57199545, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Київ К/800/48174/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 по справі № 2а-6327/12/1070

за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа"

до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити

певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Підприємство звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.08.2012 № 0000291503 та зобов'язання відобразити у даних картки особового рахунку позивача сплату податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів, вказаних у платіжних дорученнях за серпень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, січень, лютий, березень 2011 року.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.08.2012 № 0000291503 та зобов'язано Державну податкову інспекцію відобразити у даних картки особового рахунку Підприємства сплату податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів, вказаних у платіжних дорученнях за серпень, жовтень, листопад 2010 року, в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити Підприємству в задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що податковий облік ведеться в хронологічному порядку, незалежно від напрямку сплати платежів, а отже податковим органом правомірно було спрямовано сплачені позивачем кошти в погашення боргів минулих періодів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фактичною підставою для застосування до позивача штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.08.2012 № 79/152/24879282 про порушення Підприємством пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) внаслідок затримки сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 595 календарних днів.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення 21.08.2012 № 0000291503, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 9 097,80 грн. за затримку граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 45 489,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем до контролюючого органу подано декларації з податку на додану вартість за серпень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, січень, лютий, березень 2011 року з самостійно визначеними сумами податкових зобов'язань.

Також судами встановлено, що задекларовані податкові зобов'язання Підприємство сплатило у визначені законодавством терміни, що підтверджується платіжними документами, в яких платником податків чітко визначено призначення платежів, зокрема податкові зобов'язання за серпень 2010 року позивачем сплачено 21.09.2010, за жовтень 2010 року - 26.11.2010, за листопад 2010 року - 24.12.2010, за грудень 2010 року - 27.01.2011, за січень 2011 року - 24.02.2011, за лютий 2011 року - 25.03.2011, за березень 2011 року - 27.04.2011, проте податковим органом сплачені суми було зараховано у рахунок погашення податкових боргів, що виникли раніше.

Так, Податковим кодексом України (п. 87.9 ст.87), на відміну від Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Таким чином, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Податковий кодекс України по-різному визначають порядок погашення податкового боргу, наявного у платника податку.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, органи державної податкової служби вправі застосовувати положення п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності вказаним кодексом, тобто, з 01.01.2011, відповідно, на податковий борг, який виник до 01.01.2011 норми п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України не розповсюджуються.

Як визначено пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. При цьому право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п. 7.1 ст. 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії контролюючого органу щодо самостійного зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу, який виник у нього до 01.01.2011 та не вказаний в призначенні платежу під час перерахування коштів до бюджету, є протиправними.

А отже суди вірно дійшли висновку і про те що, оскільки лише з 01.01.2011 у податкового органу виникло право здійснювати зміну призначення платежу поточних платежів платника податків у випадку наявності у нього податкового боргу, то відповідно контролюючим органом неправомірно не відображено у даних картки особового рахунку позивача сплату податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів, вказаних у платіжних дорученнях за серпень, жовтень, листопад 2010 року.

Крім того, як зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2011 року позивач, своєчасно, відповідно до вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, протягом 10 календарних днів, сплачував суми податкових зобов'язань, що були визначені ним у податкових деклараціях за січень, лютий, березень 2011 року, а отже у контролюючого органу не виникало підстав застосовувати п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України.

Отже, переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 по справі № 2а-6327/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко