№ 57163003, 11.04.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/675/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді Потоцької Н.В.

судді Андрухіва В.В.

судді Стефанова С.О.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача Білоконь Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

громадянина соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_4 до Головного управління державної міграційної служби в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування висновку та наказу, поновлення посвідки та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов громадянина соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_4 до Головного управління державної міграційної служби в Одеській області, Державної міграційної служби України в якому позивач з урахуванням поданих уточнень просить:

- визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 21.09.2015 про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення громадянину В'єтнаму ОСОБА_4 посвідки на постійне проживання в Україні;

- визнати протиправним та скасувати Наказ державної міграційної служби України №136 від 30.10.2015 у частині скасування рішення відділу ГІРФО України в Одеській області від 10.12.2003 про залишення на постійне проживання та документування посвідкою громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4;

- зобов'язати Головне управління державної міграційної служби в Одеській області здійснити громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 обмін посвідки серії НОМЕР_1 від 07.05.2007 р. на постійне проживання в Україні, у зв'язку з досягненням ним 45-річного віку.

В обґрунтування заявленої правової позиції позивач зокрема зазначає, що листом №5/3-1188 від 18.11.2015 Головного управління державної міграційної служби в Одеській області позивачу відмовлено в обміні посвідки на постійне проживання, оскільки Наказом ДМС України №136 від 30.10.2015 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» на підставі висновку ГУ ДМС в Одеській області від 21.09.2015р. - рішення відділу ГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.12.2003 про залишення на постійне проживання та документування посвідкою громадянина СРВ ОСОБА_4 скасоване повністю, а видана посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 10.12.2003 визнана недійсною та підлягає вилученню.

На думку позивача, висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 21.09.2015 про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення громадянину В'єтнаму ОСОБА_4 посвідки на постійне проживання є протиправним та порушує права позивача, що і стало підставою для звернення до суду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з підстав викладених в адміністративному позові, уточненнях та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представник відповідача (Державної міграційної служби України) проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції надав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що оскаржене рішення прийнято відповідачем відповідно до діючого законодавства України, а саме: висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 21.09.2015 року про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 посвідки на постійне проживання в Україні та Наказ ДМС України № 136 від 30.10.2015 року приймались з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Представник відповідача (Головного управління державної міграційної служби в Одеській області) проти позову заперечував, підтримавши правову позицію представника ДМС України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів, проаналізувавши чинне законодавство, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

10.12.2003 р. відділом ГІРФО України в Одеській області прийнято рішення про залишення на постійне проживання та документування посвідкою громадянина СРВ ОСОБА_4.

У 2007 році відділом громадянства і реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області громадянину В'єтнаму ОСОБА_4 здійснено обмін посвідки серії НОМЕР_2 від 10.12.2003 на посвідку серії НОМЕР_1 від 07.05.2007 р., яка на теперішній час не скасована.

27.10.2015 громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 звернувся із заявою до Малиновського районного відділу Головного управління державної міграційної служби в Одеській області про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку із досягненням 45-ти річного віку.

В рамках спільної прикордонної операції «Кордон - 2015», розпорядження Державної міграційної служби України від 17.06.2015 року № 8-3596/2-15 та досягнутої попередньо домовленості по протидії незаконної міграції, в період з 04.09.2015 р. - 06.09.2015 р. були проведені спільні заходи щодо виявлення та документування протиправної діяльності в межах Одеської області, в ході якої співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області було виявлено громадянина СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та було здійснено перевірку особистої справи на предмет законності документування посвідкою на постійне проживання в Україні.

За результатами проведеної перевірки оформлений Висновок про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_4 від 21.09.2015 р.

Вказаним висновком встановлено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_4 прийняте з порушенням вимог закону та підлягає скасуванню відповідно до вимог пункту 2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом МВС України від 15.07.2013 № 618 (а/с. 71-73).

30.10.2015 року Державна Міграційна служба України видала Наказ № 136 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», зокрема, п. 12 на підставі висновку ГУДМС в Одеській області від 21.09.2015 р. стосовно ОСОБА_4, наказано: (п. 12.1) скасувати повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.12.2003 про залишення на постійне проживання та документування посвідкою на тимчасове проживання в Україні громадянина СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; (п.12.2) видано на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 10.12.2003 визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню (а/с. 74-75).

Листом № 5/3-1188 від 18.11.2015 р. Головного управління державної міграційної служби в Одеській області, позивачу відмовлено в обміні посвідки на постійне проживання, з огляду на те, що Наказом ДМС України №136 від 30.10.2015 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» на підставі висновку ГУ ДМС в Одеській області від 21.09.2015 р. - рішення відділ ГІРФО УМВС України в Одеській області від 10.12.2003 про залишення на постійне проживання та документування посвідкою громадянина СРВ ОСОБА_4 скасоване повністю, а видана посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 10.12.2003 визнана недійсною та підлягає вилученню.

Надаючи належну оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема, іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Обов'язковою умовою набуття дозволу на імміграцію до України за вищенаведеною нормою є необхідність звернення з відповідною заявою протягом шести місяців з дня набрання чинності вищенаведеним Законом.

Відділом громадянства і реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам - ОСОБА_4, на підставі Закону України «Про імміграцію», видано посвідку на постійне проживання в Україні.

Колегія суддів, критично ставиться до доводів представника відповідача щодо наявності в матеріалах особової справи рішення суду від 27.11.2003 р. щодо встановлення факту проживання громадянина СРВ ОСОБА_4 з липня 1988 року в Україні, що слугувало однією із підстав для прийняття рішення про надання посвідки на постійне проживання, оскільки вказане рішення прийняте судом вже після звернення позивача із заявою.

По перше: посвідка серії НОМЕР_2 від 10.12.2003 замінена на посвідку серії НОМЕР_1 від 07.05.2007 р., яка є чинною.

По друге: вказане судове рішення є чинним та підлягало виконанню.

По третє: орган, який представляє відповідач повинен здійснювати контроль, в рамках визначених законом, однак відповідач Наказом № 136 від 30.10.2015 р. скасовує рішення відділу ГІРФО України в Одеській області про залишення на постійне проживання та документування посвідкою громадянина СРВ ОСОБА_4, за наявності нової посвідки виданої 07.05.2007 р.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці Європейського суду, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України. Порівняльний аналіз змісту принципу правової визначеності в європейському і національному праві сприятиме кращому розумінню його сутності й призначення у правовому регулюванні, а з'ясування вимог, які випливають з цього принципу, - пошуку більш ефективних способів адаптації законодавства України до принципів права

Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в практиці Європейського суду з прав людини (далі - Євросуд) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У свою чергу, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип, як наголошує Євросуд, означає, що: «жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. При цьому, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykhv. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX). Отже, у справі, що розглядається, Суд має визначити, чи органи влади здійснювали свої повноваження порушити та провести екстраординарну процедуру перегляду судової постанови таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (див., mutatis mutandis, справи «Нікітін проти Росії» (Nikitin v. Russia), № 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), № 6965/02, п. 23, від 28 лютого 2006 року).

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідачем по справі не доведено «Легітимної мети», а саме: «Обмеження повинно бути «необхідним у демократичному суспільстві»: не є достатнім, щоб втручання, яке розглядається, належало до винятків, перелічених у пункті 2 статті 10, так само не є достатнім, щоб таке втручання виправдовувалося тим, що його предмет належить до якоїсь визначеної категорію або підпадає під дію правової норми, викладеної у формі загальних і безумовних понять: Суд має переконатися у тому, що втручання з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним. (Рішення у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» від 26 березня 1979 р., п. 65.).

При визначенні питання «необхідності в демократичному суспільстві» держави користуються свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до свободи вираження поглядів, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти. Будь-яке непропорційне втручання не буде вважатись «необхідним у демократичному суспільстві».

Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень... (Рішення у справі «Ляшко проти України» (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п. 47).

З урахуванням європейських принципів колегія суддів приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень не доведено легітимної мети прийнятого рішення. При цьому, застосоване обмеження не було необхідним у демократичному суспільстві з огляду на обставини справи, які встановлені при розгляді справи, а саме: ОСОБА_4 одружений та має неповнолітню доньку - ОСОБА_5 яка народилася у місті Одесі, що підтверджується свідоцтвом про народження № 398440 від 28.11.2002.

Разом із родиною ОСОБА_4 проживає у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25309450 від 15.02.2010).

Враховуючи зазначені обставини, а також те, що неповнолітня донька перебуває на утриманні свого батька, потребує його допомоги, навчається у школі, тому рішення про скасування посвідки на постійне проживання порушує не лише права позивача, але й права та інтереси його дитини.

Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків.

Згідно ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства», діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Зокрема ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У Преамбулі Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері (а/с.8).

Судова колегія не погоджується із доводами представника відповідача щодо підстави скасування рішення - п. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" - надання свідомо неправдивих відомостей, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивачем по справі надані достовірні відомості.

Представник відповідачів у судовому засіданні не спростував встановлений факт, а отже у суду наявні підстави для скасування висновку Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 21.09.2015 про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення громадянину В'єтнаму ОСОБА_4 посвідки на постійне проживання в Україні та Наказу державної міграційної служби України №136 від 30.10.2015 у частині скасування рішення відділу ГІРФО України в Одеській області від 10.12.2003 про залишення на постійне проживання та документування посвідкою громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4.

Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що позивач по справі ОСОБА_4 отримав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 07.05.2007 р. на законих підставах, оскільки іншого відповідачем по справі не доведено. Вказана посвідка на теперішній час не скасована у встановленому законом порядку. Позивач звернувся до відповідача з метою обміну посвідки на постійне проживання, у зв'язку із досягненням 45-ти річного віку, як то передбачено приписами чинного законодавства України і суд не вбачає правових підстав для відмови позивачу в такому обміні.

Приписами ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази та проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 21.09.2015 про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення громадянину В'єтнаму ОСОБА_4 посвідки на постійне проживання в Україні.

Визнати протиправним та скасувати Наказ державної міграційної служби України №136 від 30.10.2015 у частині скасування рішення відділу ГІРФО України в Одеській області від 10.12.2003 про залишення на постійне проживання та документування посвідкою громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4.

Зобов'язати Головне управління державної міграційної служби в Одеській області здійснити громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 обмін посвідки серії НОМЕР_1 від 07.05.2007 р. на постійне проживання в Україні, у зв'язку з досягненням ним 45-річного віку.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

Суддя Андрухів В.В.

Суддя Стефанов С.О.

.