Решение № 57098063, 11.04.2016, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2016 р. Справа № 923/60/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ

до: приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" м. Херсон

про стягнення 475988грн. 59коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа ОСОБА_1, довір. від 13.05.2014р.

від відповідача - уповноважена особа ОСОБА_2, довір. від 28 серпня 2014р.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" (відповідач) суму втрат від інфляції в розмірі 402274,09 грн., 3% річних в розмірі 33712,92 грн. та 40001,58 грн. пені

Ухвалами від 23.02.2016р., 09.03.2016р. та 24.03.2016р. розгляд справи відкладався. До того ж, ухвалою від 24.03.2016р. було продовжено строк вирішення спору відповідно до ст. 69 ГПК України за клопотанням відповідача.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги вважає необґрунтованими, просить зменшити розмір пені до 1 грн. та розстрочити виконання рішення на 18 місяців.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Між сторонами 28.12.2012 р. було укладено договір № 13/3158-ТЕ-33 купівлі-продажу природного газу. Відповідно до розділу 1 Договору позивач зобовязується передати відповідачу природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що позивач передає відповідачу в період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. газ в обсязі до 2020 тис. куб. м.

На виконання п. 2.1. Договору, позивач поставив протягом січня-грудня 2013р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2376945грн. 55 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 21.10.2013 на суму 541279,58грн., від 21.10.2013 р. на суму 423761,85грн., від 21.10.2013 р. на суму 444546,71грн., від 21.10.2013 р. на суму 15955,22 грн., від 31.10.2013р. на суму 126844,46грн., від 24.01.2014р. на суму 316866,98грн. та від 24.01.2014р. на суму 507690,75грн.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Позивач зазначає, що розрахунки за поставлений природний газ відповідачем проводились невчасно та не в повному обсязі.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обовязок субєктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач нарахував відповідачу 3% річних в сумі 33712,92 грн.

Здійснивши перевірку правильності зазначених нарахувань 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині позивачем доведені та підлягають задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу інфляційних втрат в сумі 402274,09 грн., однак дослідивши наданий розрахунок, господарський суд зауважує, що він має помилки.

Так, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат у випадку часткової оплати з боку відповідача, не враховано рекомендації викладені в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 з урахуванням змісту листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Крім того, з аналізу розрахунку суми інфляційних втрат, здійсненого позивачем, суд виявив включення суми інфляційних втрат попереднього періоду до базової суми заборгованості, що включається в розрахунок інфляційних втрат наступного періоду.

Отже, судом приймаються до уваги заперечення відповідача щодо розрахунку суми інфляційних втрат. Внаслідок чого, суд визнає обґрунтованим розрахунок інфляційних втрат наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву, за результатами якого розмір втрат від інфляції становить 363359,28 грн.

З огляду на викладене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 363359,28 грн.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 40001,58грн. пені, суд враховує наступне.

Цивільним кодексом України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.2 ст.551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 ЦК України).

У даному випадку договором між сторонами передбачене стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу (п. 7.2).

Пунктом 9.3 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Частина 6 ст. 231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина шоста статті 232 ГК України обмежує нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання (якщо інше не встановлено законом або договором) шістьма місяцями від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Цим Законом встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може бути стягнута на підставі договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нарахована відповідачу пеня у розмірі 40001,58 грн.

Відповідач просив на підставі п.3 ст.83 ГПК України зменшити розмір пені до 1 грн. у звязку з тим, що санкції нараховані позивачем є занадто великими та стягнення їх у повному обсязі приведе до погіршання фінансового стану товариства, яке і так є тяжким.

Так, статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Підпунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, судом при вирішенні питання про застосування свого права зменшити розмір неустойки, беруться до уваги наступні виняткові обставини: в матеріалах справи відсутні докази понесення іншими особами збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобовязання з оплати поставлено-отриманого газу за договором; в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобовязання з оплати поставлено-отриманого газу за договором. Природний газ використовується відповідачем для виробництва теплової енергії, споживачами послуг з теплопостачання є населення, медичні та освітні заклади, бюджетні установи. Через низьку платіжну дисципліну споживачів відповідач має значну дебіторську заборгованість; його майновий та фінансовий стан в період економічної кризи не може забезпечити прибутковість підприємства, що відображено в наданому звіті про фінансові результати.

Крім того, в процесі розгляду справи встановлено, що відповідачем сплачено на користь позивача всю суму основного боргу.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе зменшити розмір пені за порушення строків оплати природного газу на 70 % - до 12000,47 грн. та стягнути зазначену суму з відповідача на користь позивача.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

При цьому, слід також враховувати, що за змістом частини першої статті 229 ГК України та частини першої ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобовязання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобовязання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобовязання за будь-яких обставин.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідач не надав належних доказів, які б обґрунтовували неможливість виконання рішення суду, а посилання на складне фінансове становище відповідача не є доказом неможливості виконання рішення. Крім того, відповідачем не надано доказів відсутності майна, за рахунок якого можливо було б виконати рішення по справі.

З огляду на викладене та враховуючи те, що обставини, які склалися у відповідача не є винятковими, з урахуванням матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів у економіці держави та недоведеності відповідачем відсутності коштів і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, суд вважає, що заява відповідача про надання розстрочки виконання рішення задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу витрат зі сплати судового збору, то суд виходить з наступного.

Судом в порядку ст. 83 ГПК України зменшено суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Пунктом 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Щодо решти позовних вимог, то витрати зі сплати судового збору відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6556,10грн. витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" (м. Херсон вул. Кутузова 2а, код ЄДРПОУ 34458071) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Б.Хмельницького 6, код ЄДРПОУ 20077720) суму інфляційних втрат в розмірі 363359,28 грн., 3% річних в сумі 33712,92 грн., пеню в розмірі 12000,47 грн. та 6556,10грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.04.2016р.

Суддя В.П.Ярошенко