Решение № 57058310, 07.04.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №589/4953/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/372/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 грудня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики

та за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, -

в с т а н о в и л а:

22.08.2013 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики, який мотивує тим, що ним на прохання ОСОБА_3 07 червня 2012 року були надані останній кошти в борг у сумі 140 000 доларів США, строком до березня 2014 року. 03 липня 2012 року, 09 серпня 2012 року, 16 жовтня 2012 року та 10 грудня 2012 року ОСОБА_3 повернула рівними частинами 40000 доларів США. Починаючи з січня 2013 року жодної суми коштів в повернення боргу відповідачка йому не сплатила. Із-за тяжкої хвороби, яка потребує коштовного лікування, у нього виникла крайня необхідність у коштах, які він надав в борг відповідачці. Проте, добровільно достроково повернути 100 000 доларів США, що залишилась з суми позики ОСОБА_3 відмовилась. Тому просив стягнути з ОСОБА_3 достроково на його користь кошти за договором позики від 07 червня 2012 року у сумі 100 000 доларів США.

13 вересня 2013 року ОСОБА_6 помер. Ухвалою Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2014 року залучено до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_6 його спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 (том 1 а. с. 39).

24 квітня 2014 року ОСОБА_4 уточнила позов, зазначивши, що вона одноособово прийняла спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_6 До неї, як спадкоємця померлого ОСОБА_6, перейшло право вимоги повернення відповідачкою залишку коштів отриманих у борг у розмірі 100 000 доларів США. Строк повернення коштів настав 01 квітня 2014 року, але відповідачка ці кошти в добровільному порядку їй як спадкоємцю кредитора не повернула. Тому просить стягнути з відповідачки на її користь кошти за договором позики від 07 червня 2012 року у сумі 100 000 доларів США.

12.12.2014 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в якому просить визнати недійсним договір позики від 07 червня 2012 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_3, яка є його дружиною, 07 червня 2012 року було складено розписку про те, що вона взяла в борг гроші у ОСОБА_6 в сумі 140 000 доларів США, які зобовязалась виплатити до березня 2014 року. ОСОБА_5 не було відомо про укладення його дружиною будь-якого договору позики і згоди у письмовій формі на його укладення він не надавав, що є підставою для визнання його недійсним.

Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 грудня 2015 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 кошти за розпискою від 07 червня 2012 року у сумі 100 000 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 3441 грн.

У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики - відмовлено.

Ухвалою Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 18 грудня 2015 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики відмовити, а позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики задовольнити в повному обсязі. Вважає, що заочне рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що судом не взято до уваги, що грошей у ОСОБА_6 у борг вона не брала, розписка від 07 червня 2012 року носить формальний характер і являється підстраховкою належного виконання нею своїх обовязків по сплаті коштів за придбану у ОСОБА_6 нерухомість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_7, який заперечує проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір позики за яким остання отримала грошові кошти у сумі 140 000 доларів США, які зобовязалась повернути ОСОБА_6 до березня 2014 року. На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_6 надав суду розписку складену ОСОБА_3 На зворотному боці розписки зазначено платежі: 03.07.2012 року повернуто 10000 доларів США; 09.08.2012 року повернуто 10000 доларів США; 16.10.2012 року повернуто 10000 доларів США; 10.12.2012 року повернуто 10000 доларів США ( том 1 а. с. 3).

13 вересня 2013 року ОСОБА_6 помер, про що складено відповідний актовий запис №763 і підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-БП № 201632 від 13 вересня 2013 року (том 1 а.с.26).

Відповідно до заповіту від 16 серпня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Сумської області ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за №1813, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким все своє майно, рухоме та нерухоме, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось заповідав на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а. с. 27).

З листа приватного нотаріуса Шосткинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 № 49/02-14 від 25 березня 2014 року вбачається, що 16 березня 2014 року згідно заяви ОСОБА_4 була заведена спадкова справа №60/2013 після спадкодавця ОСОБА_6, померлого 13 вересня 2013 року. Від будь-яких інших спадкоємців в установлений законом строк для прийняття спадщини заяви не надходили (том 1 а. с. 37).

Задовольняючи позов позов ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 не виконала взяті на себе зобовязання за договором позики, у встановлений строк отримані грошові кошти не повернула, а тому з неї на користь позивачки, яка є спадкоємцем позикодавця ОСОБА_6, підлягає стягненню сума боргу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та відмови у позові ОСОБА_5, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Та обставина, що ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_6 договір позики за яким отримала від нього грошові кошти в сумі 140 000 доларів США строком до березня 2014 року, підтверджується оригіналом письмової розписки, завірена копія якої є в матеріалах справи, в якій зазначені сторони зобовязання (позикодавець та позичальник); грошова сума, яка передається та строк її повернення; особистий підпис позичальника. Зазначений доказ відповідачкою не спростований.

Судом першої інстанції обґрунтовано з посиланням на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 квітня 2015 року у справі №589/6874/14-ц, не взято до уваги доводи ОСОБА_3 про те, що грошей у ОСОБА_6 у борг вона не брала, розписка від 07.06.2012 року носить формальний характер і являється підстраховкою належного виконання нею своїх обовязків по сплаті коштів за придбану у ОСОБА_6 нерухомість.

Факт отримання ОСОБА_3 в борг у ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 140 000 доларів США підтверджується змістом складеної нею 07 червня 2012 року та засвідченої особистим підписом розписки. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 квітня 2015 року у справі №589/6874/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 15 липня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики від 07 червня 2012 року удаваним ( том 1 а. с. 215-216;247-249). Зазначеними рішеннями судів встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено два правочини різні за своєю правовою природою. А саме, 21 лютого 2012 року вказані особи уклали договір купівлі-продажу магазину, а 07 червня 2012 року договір позики у простій письмовій формі у вигляді розписки.

Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги і про те, що судом першої інстанції не зясовано природу розписок, виданих ОСОБА_6 ОСОБА_5 про отримання від останнього ряду грошових коштів за придбаний магазин. Так, зі змісту вказаних розписок вбачається, що 29 грудня 2011 року, 16 лютого 2012 року та 09 квітня 2012 року ОСОБА_6 отримував кошти в рахунок оплати вартості нерухомості (том 1 а. с. 152-154), що було також встановлено судом під час розгляду цивільної справи №589/6874/14-ц. Крім того під час розгляду даної справи ОСОБА_3 пояснила, що нею повністю сплачено кошти за договором купівлі-продажу магазину. Розписку про отримання у борг у ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 140 000 доларів, ОСОБА_3 склала майже через три з половиною місяці після укладення договору купівлі-продажу. Із змісту розписки не вбачається, що це є позикове зобовязання, яким змінені інші боргові зобовязання що мають майновий характер.

Суд першої інстанції також прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, укладеного 07 червня 2012 року між його дружиною ОСОБА_3 та ОСОБА_6, так як цей договір не стосується відчуження спільного майна подружжя. Крім того відсутні докази того, що вказаний договір позики, укладено ОСОБА_3 в інтересах її з ОСОБА_5 сімї, а тому він відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України не створює для останнього обовязків по поверненню боргу. Як вбачається з матеріалів справи з позовом про стягнення заборгованості за договором позики померлий ОСОБА_6 звернувся тільки до ОСОБА_3 Після його смерті цей позов до того ж відповідача підтримала його правонаступник спадкоємець ОСОБА_4 Крім того апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить яких-небудь конкретних доводів щодо неправильності рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_5

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня

Отже, правильно вирішивши спір по суті, у даній справі суд першої інстанції неправильно застосував зазначені норми права, визначаючи суму погашення грошового зобовязання в іноземній валюті.

Так, Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» розяснив, що оскільки згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня, то при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню цифрами і словами у грошовій одиниці України гривні (з наведенням розрахунків з переведенням іноземної валюти, яка була предметом позики, в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення).

Таким чином суму заборгованості за договором позики, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 необхідно визначити в гривнях по курсу, встановленому НБУ України на день ухвалення рішення апеляційним судом (1 долар США 25 грн. 95 коп.), що складає 2 595 000 гривень.

Крім того судом першої інстанції, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, помилково стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в сумі 3441 грн. на користь держави. Так, за клопотанням ОСОБА_6 сплату ним судового збору за подання позову судом було відстрочено до ухвалення рішення в справі. Проте, після його смерті ОСОБА_4, вступивши в справу як правонаступник позивача, 24 квітня 2014 року сплатила судовий збір в сумі 3654 грн., який просила відшкодувати їй у разі задоволення позову (том 1 а. с. 47).

Отже у звязку з викладеним, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині визначення суми погашення грошового зобовязання та розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.3; 309 ч. 1 п. 4; 313-314; 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 грудня 2015 року змінити в частині визначення суми погашення грошового зобовязання та розподілу судових витрат, виклавши другий та третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 2 595 000 (два мільйони пятсот девяносто пять тисяч) гривень, а також судові витрати в сумі 3654 гривні.

В іншій частині рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 грудня 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді