Решение № 56886142, 31.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/5226/15-ц Головуючий у І інстанції Марчук О. Л.Провадження № 22-ц/780/1836/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 38 31.03.2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31 березня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Білоконь О.В.,

при секретарі Семиволос І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно,-

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернуласядо суду із вказаним вище позовом,який мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати ОСОБА_5 Після смерті матері відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,45 га, що розташована на території Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказувала, що мати за життя своїм заповітом від 21 лютого 1992 року, посвідченим секретарем виконкому Лосятинської сільскої ради, заповіла все своє майно в рівних частинах своїм дітям: їй та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Вона у встановлений строк прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном. Зокрема вона користувалася і користується будинком та речами домашнього вжитку по даний час. У квітні 1999 року вона провела ремонт у будинку. Користується присадибною ділянкою, обробляє її та збирає врожай. Треті особи ОСОБА_3 і ОСОБА_4 спадщини не прийняли і на неї не претендують.

Вона звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок і ділянку, однак нотаріус постановами від 2 грудня 2013 року та від 2 лютого 2014 року відмовив, поскільки у неї відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно. У зв'язку з наведеним просила встановити факт прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_5, визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,45 га, що розташована на території Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5

У листопаді 2015 року представник позивачки подала заяву про зменшення позовних вимог, де просив лише визнати право власності на спадкове майно, вимоги про встановлення факту прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_5 не підтримала.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивачка ОСОБА_2, не погоджуючись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує хибністю висновків суду про відсутність доказів належності її матері житлового будинку та земельної ділянки. Крім того, суд не врахував визнання позову відповідачем - Лосятинською сільскою радою.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частковго задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивачки та третіх осіб - ОСОБА_5

ОСОБА_5 за життя склала заповіт від 21 лютого 1992 року, посвідчений секретарем виконкому Лосятинської сільскої ради, який на час її смерті не був змінений чи скасований. Згідно вказаного заповіту ОСОБА_5 заповіла все своє майно в рівних частинах своїм дітям: позивачці ОСОБА_2 та третім особам ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Також судом встановлено, що постановами нотаріуса від 2 жовтня 2013 року та від 5 лютого 2014 року позивачці ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на будинок та ділянку з огляду на відсутність у неї правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачка не надала належних і допустимих доказів прийняття нею спадщини після смерті матері у 1998 році.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки вони суперечать вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮ Уукраїни № 18/5 від 14 червня 1994 року(діяла на момент смерті ОСОБА_5.) доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця .Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Отже відповідно до діючої на момент смерті ОСОБА_5 вказаної Інструкції доказом вступу в управління та володіння спадковим майном є довідка сільської ради про користування майном померлого.

На підтвердження своїх вимог позивачка надала суду довідку Лосятинської сільської ради № 134 від 19 березня 2015 року про те, що вона фактично вступила в управління і володіння спадковим майном, а саме житловим будинком по АДРЕСА_1, яким користувалася з квітня 1998 року, проводила в будинку поточний ремонт та обробляла присадибну земельну ділянку.

Отже, вказаний доказ є належним і допустимим доказом прийняття позивачкою спадщини і з огляду на на принцип змагальності судового процесу, вказаний доказ не спростований іншими учасниками справи, а відтак не приймати його до уваги у суду підстав не було.

Крім того, факт прийняття позивачкою спадщини за заповітом визнали інші спадкоємці ОСОБА_3 і ОСОБА_4, подавши відповідні письмові заяви до суду із прикладенням копій паспортів (а.с.65-68).

Отже висновки суду про відсутність доказів про прийняття позивачкою спадщини є хибними.

Безпідставні і посилання суду на те, що позивачка зняла вимоги про встановлення факту прийняття спадщини, що є підставою для відмови у позові, поскільки питання прийняття спадщини може бути підтверджене не тільки шляхом ухвалення судом рішення з цього приводу, а і шляхом встановленням даних обставин при вирішенні спадкового спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на вимогах закну і матеріалах справиі підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на момент смерті ОСОБА_4 у 1998 рці.

Згідно ст.524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно ст.548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття.

Згідно ст.548 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якшо він фактично вступив в управління і володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній ноаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1, який належав померлій відповідно до записів у погосподарській книзі Лосятинської сільської ради (а.с.95).

Спадкоємцем померлої за заповітом є позивачка і треті особи.

Позивачка спадщину прийняла, треті особи не прийняли і на спадщину не претендують.

Постановою державного нотаріуса Гребінківської державної нотаріальної контори Київської області від 5 лютого 2014 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок.

Враховуючи, що позивачка прийняла спадщину після смерті матері за заповітом, інші спадкоємці спадщину не прийняли, колегія суддів вважає, що наявні передбачені законом підстави для визнання за позивачкою права власності на спадковий будинок по АДРЕСА_1 відповідно до записів у погосподарській книзі Лосятинської сільської ради, що відповідає діючому на той час законодавсту.

Щодо позовних вимог в частині визнання права власності на земельну ділянку площею 2,45 га, що розташована на території Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до положень ч.1, 2 та 4 ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права і обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент смерті.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 померла у 1998 році.

Вже після її смерті розпорядженням Васильківської райдержадміністрацї № 332 від 4 липня 2003 року земельна ділянка була передана їй у власність і 28 серпня 2003 року оформлено державний акт на її ім'я.

З огляду на те, що ОСОБА_5 померла у 1998 році і тоді ж припинилася її здатність набувати права і обов'язки, то передача ділянки у власність у 2003 році не породжує у неї права власності на це майно.

Поскільки спірна ділянка не входить до складу спадщини, бо не належала померлій на момент смерті, то підстави для визнання за позивачкою права власності на ділянку в порядку спадкування відсутні.

Враховуючи, що померла ОСОБА_5 мала право на земельну частку (пай) із земель КСП «Лосятинське», то відповідно позивачка, як її спадкоємиця, може претендувати на спадкування цього права, що передбачено Указом Президента України № 666/94 від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», який був чинним на момент смерті спадкодавиці, згідно п.3 якого право на земельну чатку (пай) може бути об'єктом успадкування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2016 року скасувати і ухвалити нове.

Позов задоволити частково. Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

В решті позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: