Постановление суда № 56532001, 14.10.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/27803/14-ц

Провадження № 2/755/6877/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н. О.

при секретарі Сиченко К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву представника позивача про забезпечення позову,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

До суду від представника позивача надійшла заява забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відкритих в банківських установах, на будь-яке рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах ціни позову, оскільки відповідачі можуть вільно розпорядитись належними їм грошовими коштами та майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

ППВС України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» п. 3 роз'яснено, що згідно п.1 ч.1 ст. 151 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Однак, звертаючись з заявою про забезпечення позову, представником позивача не наведено ґрунтовних підстав для вжиття заходів забезпечення позову, не долучено доказів, які б підтвердили факт належності відповідачам майна та не вказано, на які саме рахунки відповідачів в банківських установах представник позивача просить накласти арешт. Крім того, не додано доказів, які б підтвердили те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. В той же час забезпечення позову слугує підставою гарантії реалізації рішення суду у випадку задоволення позовних вимог та не може замінювати безпосередньо рішення суду.

Оцінивши наведені обставини для вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заява представника позивача про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, суд-

у х в а л и в :

В задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовити.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2010 від 28 квітня 2010 року ухвала може бути оскаржена.

Суддя Н. О. Яровенко