Решение № 56367848, 10.03.2016, Березівський районний суд Одеської області

10.03.2016

Справа № 494/523/15-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2016 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання - Ковтун Л.М.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в м. Березівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу по договору позики,-

В С Т А Н О В И В:

21 квітня 2015 року до суду надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу по договору позики.

13.05.2015 року вищевказану позовну заяву було повернено позивачу.

03.11.2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області скасовано ухвалу Березівського районного суду Одеської області від 13.05.2015 року про повернення позовної заяви та справу передано до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження по справі. 06.01.2016 року було відкрито провадження по справі.

ОСОБА_3 в обґрунтування позову посилався на те, що 13.07.2013 року між ним та відповідачем укладено договір позики, за умовами якого він надав відповідачу грошові кошти в сумі 5500 грн. з умовою їх повернення до 25.07.2013 року, 30.09.2013 року надав відповідачу ще 10400 грн. з умовою повернення до 05.10.2013 року та 03.05.2014 року надав 3000 грн. з умовою повернення до 06.05.2014 року, разом з тим після спливу вказаних строків, позичальник жодної суми позики йому не повернув, у зв'язку з чим позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідачасуму боргу за договором позики в загальному розмірі 18900 грн. Крім того, позивач також вказував на те, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за договором за ним рахується заборгованість, яка складається із суми боргу в розмірі 18900 грн., а також ОСОБА_2 має нести цивільно-правову відповідальність передбачену ст. 625 ЦК України у вигляді сплати йому 3% річних за період з 13.07.2013 року по 13.02.2016 року в сумі 424 грн. 70 коп. за розпискою І, в період з 30.09.2013 року по 30.01.2016 року в сумі 733 грн. за розпискою ІІ та в період з 05.05.2014 року по 05.02.2016 року в сумі 157 грн. 50 коп. за розпискою ІІІ, всього - 1315 грн. 20 коп. На підставі вищевикладеного, посилаючись на норми матеріального права, ОСОБА_1 просив позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вищевказану суму боргу та судові витрати по справі.

В судове засідання 10.03.2016 року позивач не зявився, разом з тим направив до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, а також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі й відповідно просив позов задовольнити. Також не заперечували щодо ухвалення по справі заочного рішення (а.с.66).

Відповідач у судові засідання 15.01.2016 року, 16.02.2016 року та 10.03.2016 року не зявився. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Судом направлялись на вищезазначену адресу повістки про виклик до суду, які отримані останнім, про що свідчить копії поштового повідомлення про вручення кореспонденції (а.с.58,59,64).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює заочне рішення відповідно достатті 224 ЦПК України, про що не заперечував позивач у своїй заяві.

Відповідно до частини другоїстатті 197 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Врахувавши думкупозивача, викладену ним в його письмовій заяві від 10.03.2016року, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України».

Положеннями ст. 60 ЦПК України визначено, що «кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, окрім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу».

При цьому, згідно ч.ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України, «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності».

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2013 року, 30.09.2013 року та 05.05.2014 року відповідачем були написані розписки, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 18900 грн., які зобов'язався повернути в строки до 25.07.2013 року, 05.10.2013 року та 06.05.2014 року, що також підтверджується оглянутими судом та наявними у матеріалах справи оригіналів розписок (а.с. 13,20,21).

При цьому, як убачається зі змісту поданого позову, ОСОБА_2 своїх зобов'язань не виконав та отримані згідно розписок грошові кошти у вказані строки не повернув.

Так, ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що «договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припиненняцивільних прав та обов'язків».

В силу ст. 6 ЦК України «сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України)».

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України «договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною».

При цьому, статтею 1046 ЦК України визначено, що «за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками».

Зокрема, як убачається з правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення боргу за договором позики, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, зробив висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Як вбачається з досліджених в ході розгляду справи наданих позивачем оригіналів розписок, сторони дійшли усіх істотних умов договору позики та позичальник отримав від позикодавця обумовлену суму грошових коштів, які зобов'язувався повернути у строки до до 25.07.2013 року, 05.10.2013 року та 06.05.2014 року, а тому суд доходить висновку про те, що власноручно написані відповідачем розписки є правочинами, укладеними в письмовій формі, які мають ознаки договору позики, так як відображають вже вчинену дію щодо отримання грошових коштів відповідачем. При цьому, доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Так, статтею 526 ЦК України визначено, що «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо».

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо «у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк».

Крім того, відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, «порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)».

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що «позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором».

За таких обставин, суд оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності, доходить висновку,що вимоги позивача в частині стягнення суми боргу за договором позики в загальному розмірі 18900 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього ЦК України.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України «нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11)».

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснюється, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК «інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.»

Зокрема, як убачається з наданого позивачем розрахунку суми заборгованості, за відповідачем рахується заборгованість в загальній сумі 1315 грн. 20 коп. (а.с.65), яка складається з: 3% річних - за розпискою І за період з 13.07.2013 року по 13.02.2016 року в сумі 424,70 грн., за розпискою ІІ з 30.09.2013 року по 30.01.2016 року в сумі 733 грн. та за розпискою ІІІ в період з 05.05.2014 року по 05.02.2016 року в сумі 157,50 грн.

За таких обставин, а також виходячи з того, що відповідач у визначені в розписках строки грошові кошти в загальній сумі 18900.00 грн. не повернув, а також не надав доказів на спростування вказаного, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині наявності підстав для стягнення з відповідача 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України є такими, що також підлягають задоволенню.

Крім того, ч. 1 ст. 88 ЦПК України визначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, у зв'язку із чим сплачений позивачем судовий збір при зверненні до суду в розмірі 243 грн. 60 коп. також підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16,509, 533, 625, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 58, 60, 64, 88, 158,169,224, 212-215, 218, 294, 349, 360-7 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу по договору позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (Паспорт серії КЕ №954988 виданий Березівським РВ УМВС України в Одеській області 24.02.1998 року) на користь ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 20215 (двадцять тисяч двісті пятнадцять) грн. 20 коп. та судові витрати у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Одеської області через Березівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.А. Римар