Постановление суда № 55933397, 16.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/6601/15-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н. О.Провадження № 22-ц/780/405/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 16.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

16 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Апеляційного Суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Фінагєєва В.О.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря: Нагорної Г.О.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2, Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, третя особа ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з незаконного володіння та скасування державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

22 червня 2015 року прокурор Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» та просив: скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребувати їх з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування Державного підприємства «Київське лісове господарство».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.07.2014 року у справі №369/3946/14-ц частково задоволено позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, шляхом визнання незаконними та скасування розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 30.03.09 № 220, від 01.04.09 № 229, від 02.04.09 № 238, від 09.04.09 № 263, від 10.04.09 № 267, від 16.04.09 № 290, від 06.05.09 № 356, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, які отримані на підставі вказаних вище розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації.

Однак, вказані земельні ділянки не витребувані судом з незаконного володіння відповідачів, у звязку з тим, що позивачем не доведено, що вищевказані особи володіють спірними земельними ділянками.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року прокурору Києво-Святошинського району Київської області у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд помилково застосував трирічний строк позовної давності, оскільки такий строк слід відраховувати з 08.07.2014 року, тобто з моменту відчуження спірних земельних ділянок на користь ОСОБА_2

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 року та додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду від 10.03.2009 року у цивільній справі № 2-4348/08 було задоволено позов до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, ТОВ «Екер» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

На виконання зазначеного судового рішення головою Київської обласної державної адміністрації було прийнято наступні розпорядження: від 27.03.2009 року №214; від 30.03.2009 року №220; від 01.04.2009 року №229; від 02.04.2009 року № 238; від 09.04.2009 року №263; від 10.04.2009 року № 267; від 14.04.2009 року № 282; від 16.04.2009 року №290; від 06.05.2009 року № 356; від 07.05.2009 року № 357.

На підставі вищезазначених розпоряджень громадяни отримали наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯД № 772044 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0079; серії ЯД № 772043 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0088; серії ЯД № 772040 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, якарозташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0128; серії ЯД № 772039 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0130; серії ЯД № 772042 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0131; серії ЯД № 772041 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0129; серії ЯД № 772033 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0126; серії ЯД № 772035 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0050; серії ЯД № 772037 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0078; серії ЯД № 772038 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222484400:09:002:0051.

Разом з тим, ухвалою апеляційного суду Київської області від 27.07.2011 скасовані рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду від 10.03.2009 у цивільній справі № 2-4348/08, та закрито провадження у справі.

У квітні 2014 року заступник прокурора Київської області звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та визнання права власності та права користування земельними ділянками.

В результаті чого, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.07.2014 року у справі №369/3946/14-ц позов заступника прокурора області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 задоволено частково шляхом визнання незаконними та скасування розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 30.03.09 № 220, від 01.04.09 № 229, від 02.04.09 № 238, від 09.04.09 № 263, від 10.04.09 № 267, від 16.04.09 № 290, від 06.05.09 №356, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, які отримані на підставі вказаних вище розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації.

Однак, до ухвалення судового рішення у справі №369/3946/14-ц ОСОБА_12 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 5222484400:09:004:0126 на користь ОСОБА_3, який у свою чергу на підставі договору дарування 08.07.2014 подарував її ОСОБА_2, що підтверджується інформаційною довідкою (індексний номер 34015792) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.02.2015.

ОСОБА_9 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:002:0088 на користь ОСОБА_3, який у свою чергу на підставі договору дарування 08.07.2014 подарував її ОСОБА_2, що підтверджується інформаційною довідкою (індексний номер 34018963) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.02.2015.

ОСОБА_13 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:002:0051 на користь ОСОБА_3, який у свою чергу на підставі договору дарування 08.07.2014 подарував її ОСОБА_2, що підтверджується інформаційною довідкою (індексний номер 34018053) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.02.2015.

ОСОБА_11 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:002:0079 на користь ОСОБА_3, який у свою чергу на підставі договору дарування 08.07.2014 подарував її ОСОБА_2, що підтверджується інформаційною довідкою (індексний номер 34017932) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.02.2015.

ОСОБА_10 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:002:0078 на користь ОСОБА_3, який у свою чергу на підставі договору дарування 08.07.2014 подарував її ОСОБА_2, що підтверджується інформаційною довідкою (індексний номер 34017771) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.02.2015.

ОСОБА_5 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:0131 на користь ОСОБА_3, який у свою чергу на підставі договору дарування 08.07.2014 подарував її ОСОБА_2, що підтверджується інформаційною довідкою (індексний номер 34017719) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.02.2015.

ОСОБА_7 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:002:0050 на користь ОСОБА_3, який у свою чергу на підставі договору дарування 08.07.2014 подарував її ОСОБА_2, що підтверджується інформаційною довідкою індексний номер 34016132) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.02.2015.

22 червня 2015 року з метою витребування зазначених вище земельних ділянок із чужого володіння прокурор Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з позовом позивач пропустив строк позовної давності, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом ст. 261 ЦК України визначення початку перебігу строку позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Також, аналогічний правовий підхід знайшов своє відображення в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.04.2015 (справа №6-40262св14).

Водночас, для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (а. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 01 липня 2015 року (справа 6-178 цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи наведені правові норми, слід звернути увагу на наступні обставини. Як вже зазначалось вище, у 2009 році на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 року та додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду від 10.03.2009 року у цивільній справі № 2-4348/08 розпорядженнями органу місцевого самоврядування передано у власність ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13.

Водночас, необхідно врахувати те, що дозвіл на вилучення земельних ділянок надавався Державним підприємством «Київське лісове господарство», тобто субєкт, в інтересах якого прокурором подано даний позов був обізнаний про можливе порушення своїх прав ще у 2007 році.

Згідно ч. 1 Положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 р. № 883 державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп) є центральним органом виконавчої влади з питань

лісового, мисливського господарства та полювання, діяльність якого

спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через

Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, Кабінет Міністрів України координує діяльність Держкомлісгоспу та у разі належного виконання ним обовязків по контролю за використанням земельних ділянок, які належали до земель лісового фонду, він мав можливість дізнатися про порушення прав держави з моменту надання ДП «Київське лісове господарство» згоди на вилучення таких ділянок з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (а.с. 178).

Отже, ДП «Київське лісове господарство» було обізнане з можливістю порушенням свого права на користування земельними ділянками з 27 вересня 2007 року.

Як було зазначено вище, оскільки позивач, як юридична особа (Кабінет міністрів України), набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Отже, і Кабінет Міністрів України мав можливість бути обізнаним про порушення прав держави через незаконне вилучення земельних ділянок з користування ДП «Київське лісове господарство», оскільки останнє відповідно до положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого є центральним органом виконавчої влади з питань

лісового, мисливського господарства та полювання, діяльність якого

спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності в даному випадку, як для прокурора, так і для осіб в інтересах яких прокурор предявив позов, почав свій відлік з моменту вилучення спірних земельних ділянок з користування ДП «Київське лісове господарство», тобто з моменту видання оспорюваних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації, а саме 27.03.2009 року № 214; від 30.03.2009 року №220; від 01.04.2009 року №229; від 02.04.2009 року № 238; від 09.04.2009 року №263; від 10.04.2009 року № 267; від 14.04.2009 року № 282; від 16.04.2009 року №290; від 06.05.2009 року № 356; від 07.05.2009 року № 357.

Будучи обізнаним про допущені порушення вимог закону під час вилучення зазначених земельних ділянок, прокурор у червні 2009 року звернувся до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду від 10.03.2009 року у цивільній справі № 2-4348/08, яким Київську обласну державну адміністрацію зобовязано виділити спірні ділянки відповідачам.

Проте, в травні 2010 року прокурор звернувся до Апеляційного суду Київської області з заявою про відкликання апеляційної скарги.

Як було зазначено вище, ухвалою апеляційного суду Київської області від 27.07.2011 року скасоване рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду від 10.03.2009 у цивільній справі № 2-4348/08, та закрито провадження у справі.

ОСОБА_2 скасування зазначених судових рішень прокурор до квітня 2014 року жодних заходів для повернення ділянок у державну власність не вживав. Крім того, як вбачається з наданих суду витягів з реєстру речових прав на спірні земельні ділянки прокуратурою Києво-Святошинського району 23.12.2011 року знято арешт з земельної ділянки 3222484400:09:002:0088 (а.с. 13), з земельної ділянки 3222484400:09:002:0051 (а.с. 19), з земельної ділянки 3222484400:09:004:0126 (а.с. 21).

Однак, вважаючи передання спірних земельних ділянок порушенням прав держави, у квітні 2014 року заступник прокурора Київської області звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» з позовом до суду, в якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, а також витребувати їх з чужого незаконного володіння (справа №369/3946/14-ц).

В ході розгляду зазначеної справи судом було встановлено, що спірні земельні ділянки не належать на праві власності відповідачам (а.с. 162, 170 справа (369/3946/14-ц), що достовірно було відомо представнику Кабінету міністрів України, який після встановлення зазначених обставин знайомився з матеріалами справи (а.с. 183, справа 369/3946/14-ц).

Проте, в ході розгляду справи, як прокурор, так і представники Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство», будучи обізнаними про зміну власника земельних ділянок, не вживали жодних заходів щодо залучення до участі у справі реальних власників земельних ділянок та відповідних клопотань суду про оголошення перерви та витребування відомостей з відповідних державних органів не заявляли (а.с. 195-198, справа 369/3946/14-ц).

Водночас, колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про те, що строк позовної давності слід відраховувати з моменту укладення цивільно-правових угод, тобто з моменту передання спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_2 (08.07.2014), адже їх укладення не перериває та не зупиняє відлік строку позовної давності, який розпочався з березня, квітня, травня 2009 року та закінчився у березні, квітні, травні 2012 року.

В даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що моментом порушення прав держави в особі ДП «Київське лісове господарство» та Кабінету Міністрів України» на зазначені земельні ділянки є момент їх незаконного вилучення з постійного користування ДП «Київське лісове господарство, а не момент відчуження останньому власнику.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та доводами апеляційної скарги не спростовуються, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

ОСОБА_14