Постановление суда № 55525243, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Київ К/800/12166/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013

у справі № 2а-15117/10/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайс-Україна»

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2011, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 22.10.2010 № 0005281703/0.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Прайс-Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.07.2007 по 30.06.2010, за результатами якої був складений акт від 15.10.2010 №3087/23-2/35268773, в якому зафіксовано порушення позивачем, зокрема, п.19.2 ст.19, п.17.2 ст.17, ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого позивачем не нараховано, не утримано та до бюджету не перераховано податок з доходів фізичних осіб з вартості рухомого майна у сумі 5 000 000,00 грн., внесеного засновником ОСОБА_2 до статутного фонду підприємства в обмін на корпоративні права, що призвело до недоплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 750 000,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000581709/3 від 22.10.2010, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 750 000,00 грн. основного платежу та 1 500 000,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього 2 225 000,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій, з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах (пп. «в» п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку визначено у пункті 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до п. 9.6.2 якого, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу. До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з обміну одного інвестиційного активу на інший інвестиційний актив, зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку.

Згідно з п. 18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Враховуючи норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», слід зазначити, що вклад (внесок) учасника та засновника до статутного фонду господарського товариства слід розглядати як придбання ним за власні кошти або за рахунок майна, що знаходиться у його власності, права власності на частку (пай) у статутному фонді такого товариства.

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна, що знаходиться у власності такої особи, до статного капіталу юридичної особи - є придбанням такою фізичною особою права власності на частку у статутному капіталі такої юридичної особи, тобто, є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, і не є доходом у розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Отже, за наведених обставин, вказані операції позивача не належать до операцій купівлі-продажу майна відповідно до норм ст. 11, ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль