Постановление суда № 55439839, 12.01.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/31/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 249 (162) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2 Л. Я.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2016 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко Л.Я., суддів - Ремеза П.М., Широкоряда Р.В.,

із секретарями Сакарою І.І.,Ковальовою Н.Д.

за участю прокурора Швець К.К. захисника адвоката ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді матеріали кримінального провадження № 42014120190000002 щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК Україниза апеляційною скаргою прокурора на вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 13.08.2015 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, приватного підприємця, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України, та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

ВСТАНОВИЛА:

Вироком районного суду ОСОБА_4 виправдано за обвинуваченням у незаконному зайнятті рибним добувним промислом, вчиненим способом масового знищення риби, що заподіяло істотну шкоду, предявленим органами досудового слідства, яке полягає у наступному:

Так, в жовтні місяці 2013 року, точної дати слідством не встановлено, ОСОБА_4, діючи з корисливою метою, маючи умисел на незаконний вилов риби, із орендованої його батьком ОСОБА_5 водойми, яка розташована біля с. Краснопілка Маловисківського району Кіровоградської області, якою він користується згідно довіреності, виданої 09.10.2013 року ОСОБА_5, в порушення вимог ст. 76 Водного кодексу України, п. 7 ст. 17 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», без погодження з Кіровоградським обласним управлінням водних ресурсів на встановлення режиму роботи на пониження рівня води, без погодження Управління охорони використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Кіровоградській області та Департаменту екології та природніх ресурсів Кіровоградської облдержадміністрації самовільно здійснив спуск води у водоймі. 30.10.2013 року близько 13-00 год. з метою охорони та використання водних біоресурсів та дотримання правил любительсько-спортивного рибальства, головним державним інспектором Кіровоградрибохороною Шаповалом В.С. та головним державним інспектором Кіровоградрибохороною Головченко О.В. біля с. Краснопілка Маловисківського району Кіровоградської області в ставку, який знаходиться в оренді ОСОБА_5 було виявлено факт спуску даної водойми, внаслідок чого за дамбою біля даного спуску води виявлено загибель риби (в снулому вигляді), а саме загибель риби окуня в кількості 6201 штука, загальною вагою 68 кг. 900 грам., вартість одного окуня відповідно до такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2011 року № 1209 «Про затвердження такс обчислення розміру відшкодування збитків, спричинених в результаті незаконного добування (збирання) чи знищення цінних видів водних біоресурсів» 17 грн., чим спричинив державі істотну шкоду на загальну суму 105 417 грн.

Таким чином, як зазначено в обвинуваченні, ОСОБА_4 вчинив незаконне зайняття рибним добувним промислом, вчиненого способом масового знищення риби, що заподіяло істотну шкоду.

Дії ОСОБА_4 досудовим слідством були кваліфіковані за ч. 2 ст. 249 КК України. Вироком суду першої інстанції ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушенні, передбаченого ч.2 ст. 249 КК України та виправдано у звязку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 249 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати у звязку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 визнати винним та засудити за ч. 2 ст. 249 КК України до обмеження волі строком на 2 роки, з конфіскацією всього добутого, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік, задовільнити позов в інтересах держави в особі Кіровоградрибоохорони до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди у сумі 105417 грн.

Свої апеляційні вимоги мотивує тим, що судом не надано оцінку первинним поясненням ОСОБА_4, що містяться в матеріалах адміністративної справи приєднаної до матеріалів кримінального провадження, де ним зазначено, що дозвіл на пониження рівня води у водоймі він не брав, так як у нього не було на це часу, а не тому, що йому відмовили. Разом з тим, зазначає, що документи надані стороною захисту від 25.03.2011 року, 01.04.2012 року 12.04.2013 року та 26.12.2013 року щодо купівлі ним малька, в тому числі і окуня для зариблення орендованої ним водойми та акту зариблення від 11.05.2007 року, не лише не узгоджуються між собою, а і підтверджують відсутність права власності ОСОБА_4 на рибу окуня в орендованій ним водоймі, оскільки не надано жодного підтвердження щодо проведення робіт із уселення малька риби окуня, яка перебувала у даній водоймі і до здійснення рибогосподарської діяльності ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Крім того, апелянт вказує, що у ОСОБА_4 на момент здійснення його діяльності по вилову риби окуня, закінчився дозвіл на спеціальне водокористування (риборозведення) 27.09.2013 року, при тому, що вилов риби він здійснював у жовтні 2013 року. Також, прокурор зазначає, що неможливо погодитися із висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях ОСОБА_4 всіх ознак складу злочину, передбачених ч. 2 ст. 249 КК України, оскільки обвинувачений, знаючи, що в нього немає дозволу на пониження рівня води у орендованій його батьком водоймі, а отже незаконно, з метою вилову риби, як тієї якою він зарибнив водойму, так і тієї на яку у нього немає права власності, шляхом спуску води, тобто забороненим законом способом, здійснив вилов риби.

Також, прокурор зазначає, що в резолютивній частині вироку не зазначено суть прийнятого судом рішення при вирішенні питання заявленого цивільного позову та судових витрат, що є порушенням ст. 374 КПК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_4, захисника-адвоката ОСОБА_3 в його інтересах, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора та просили вирок суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, за таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження, стосовно ОСОБА_4, всебічно і повно дослідив усі докази по кримінальному провадженню, вжив усіх можливих, передбачених процесуальним законом заходів, до всебічного і повного дослідження обставин кримінального провадження, і обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.249 КК України.

Так, під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, обвинувачуваний ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому обвинувачені не визнав і пояснив, що в жовтні перебував на водному обєкті свого батька, діяльністю якого він займається за довіреністю . Риба окунь зійшла з водою, під час спуску водного обєкту, риба була віком близько року, під час передачі в оренду водного обєкту риби окунь в ньому не було, займається даною діяльність протягом семи років. Порядку пониження спуску води не дотримався, так як йому відмовила у дозволі на спуск води інспекція. Риба окунь зявилася у звязку з зарибленням ним водного обєкту.

Допитаний у судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, свідок ОСОБА_6 показав, що восени 2013 року під час виконання рибоохоронної роботи було виявлено спущений водойм, стояв стіл і була риба в неживому вигляді, близько 5 кг., присутній був лише ОСОБА_4, який повідомив, що водойма його батька і він проводить вилов риби. Рибу перерахували поштучно, потім зважили. Акт зариблення був відсутній, а отже не було доказів власності на рибу, дозволу на пониження водного рівня не мав, рибу знищувати права не мав.

Також, на підтвердження обвинувачення ОСОБА_4 прокурором надано суду матеріали кримінального провадження, а саме:

-розпорядження голови Маловисківської РДА від 07.07.2006 року № 352-р, яким надано дозвіл ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земель в оренду ОСОБА_5, площею 53,0 га в тому числі під водою 53,0 га з земель водного фонду на території Маловисківської міської ради терміном на 10 років для рибогосподарських потреб;

-договір оренди від 12.07.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_5 орендує ставок, строком на 10 років, який знаходиться на території Маловисківської міської ради, для ведення сільськогосподарського виробництва;

-довіреність, яка видана 09.10.2013 року ОСОБА_5, згідно якої він уповноважує ОСОБА_4 на ведення господарської діяльності;

-рішення Маловисківської міської ради № 159 від 10.10.2013 року, яким ОСОБА_5 погоджено пониження рівня води у ставку, розташованому на землях Маловисківської міської ради;

-витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яким встановлено, що ОСОБА_4 з 30.05.2012 року є фізичною особою-підприємцем, займається роздрібною торгівлею рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах;

-договір оренди водойми загальнодержавного значення від 03.07.2012 року, відповідно до якого орендар ОСОБА_5 прийняв в платне строкове користування водойму загальнодержавного значення площею 30,0746 га, розташовану на території Маловисківської міської ради для риборозведення.

-акт приймання-передачі орендованої водойми від 03.07.2012 року, яким було прийнято водойму орендарем - ОСОБА_5;

-накладні від 25.03.2011 року, 01.04.2012 року, 12.04.2013 року, 26.12.2013 року, з яких вбачається, що орендар придбав для зариблення мальок риби- коропа, товсто лоба, карася, судака, щуки, білого амуру та окуня;

-акт зариблення від 11.05.2007 року, який погоджений та затверджений в установленому законом порядку;

-акт про виконання робіт з усилення водних живих ресурсів від 10.04.2007 року, відповідно до якого орендар ОСОБА_5 провів зариблення Краснопільського ставка ( водосховища) площею 30 га;

-ветеринарно-санітарний паспорт рибоводного господарства, виданий 14.06.2012 року, з якого вбачається, що в орендованому водоймі ОСОБА_5, в наявності такі обєкти риби , як товсто лоб, білий амур, карп, карась, сом, дані види риби вирощуються в господарстві, в тому числі у водоймі перебувають смітні види риб, такі як окунь та плітка;

-дозвіл Державного управлінням охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області, який виданий ОСОБА_5 на спеціальне водокористування, а також, проведений розрахунок обсягу використання води без її вилучення з водного обєкту для потреб товарного риборозведення та міститься план вилову риби з ставка;

-водогосподарський паспорт, який замовлено орендарем та виготовлений Державним регіональним проектно-вишукувальним інститутом «Дніпродіпроводгосп» Кіровоградської філії Державного комітету України по водному господарству, в якому містяться правила технічної експлуатації ставків і водосховищ.

Оцінюючи показання обвинуваченого ОСОБА_4, свідка ОСОБА_6, допитаних та досліджених судом в судовому засіданні, письмові докази, суд першої інстанції на переконання колегії суддів дійшов до правильного висновку, що показання та письмові докази не підтверджують незаконне зайняття ОСОБА_4 рибним добувним промислом, вчиненим способом масового знищення риби, що заподіяло істотну шкоду, виходячи з наступного.

Згідно ст. 7 Закону України «Про тваринний світ» визначено, що об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємництво»-підприємництво-це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб»єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 1 Водного кодексу України та Тимчасового Порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 року № 1192 встановлено, що рибництво- це штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів з метою одержання товарної продукції.

Пунктом 34 вказаного Порядку встановлено, що водні живі ресурси, одержані в порядку товарного виробництва є власністю підприємств, установ, організацій та громадян, які у передбаченому законом порядку здійснюють її відтворення. Правовий статус вирощеної риби підтверджується роз»ясненням Кабінету Міністрів , яке міститься у розпорядженні № 391-р від 10.05.1999 року, відповідно до якого центральним та місцевим органам виконавчої влади у взаємовідносинах з рибницькими та рибальськими, включаючи риболовецькі, господарствами, що займаються риборозведенням, вирощуванням товарної риби, виловом, переробкою та збутом власної рибо продукції виходити з того, що ці підприємства є сільськогосподарськими товаровиробниками.

Як встановлено судом першої інстанції розпорядженням голови Маловисківської РДА від 07.07.2006 року № 352-р, було надано дозвіл ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земель в оренду останньому, площею 53,0 га в тому числі під водою 53,0 га з земель водного фонду на території Маловисківської міської ради терміном на 10 років для рибогосподарських потреб. Згідно договору оренди від 12.07.2007 року ОСОБА_5 орендує ставок, строком на 10 років, який знаходиться на території Маловисківської міської ради, для ведення сільськогосподарського виробництва. 09.10.2013 року ОСОБА_5 була надана довіреність, згідно якої останній уповноважив ОСОБА_4 на ведення господарської діяльності на орендованій ним землі, в тому числі і під ставками. Обвинувачений ОСОБА_4 , діючи на підставі вказаної довіреності, прийняв в оренду земельну ділянку, в тому числі пасовище, ділянку під гідротехнічними спорудами та під ставками саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На орендованому водоймі обвинувачений здійснював свою підприємницьку діяльність, пов»язану з риборозведенням з метою вилову, продажу риби, займається вирощуванням сільськогосподарської продукції з метою отримання від продажу прибутку.

Диспозицією статті ч. 2 ст. 249 КК передбачена кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним добувним промислом, вчиненого способом масового знищення риби, що заподіяло істотну шкоду.

Об'єкт вказаного злочину - встановлений порядок раціонального використання, охорони і відтворення риб та інших об'єктів водної фауни як важливої складової частини навколишнього природного середовища.

Предметом злочину виступають водні живі ресурси, тобто організми, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді. Це, зокрема: риби різних видів на всіх стадіях свого розвитку - статевозрілі екземпляри, мальки, ікра (прісноводні, солонуватоводні, морські, анадромні, катадромні, напівпрохідні); морські ссавці (дельфіни, кити, тюлені, моржі, нерпи); ракоподібні і голкошкірі водні безхребетні тварини (раки, краби, креветки, трепанги, морські їжаки, морські зірки, змісхвостки, голотурії), молюски (головоногі, черевоногі, двостулкові - мідії, кальмари, устриці тощо); промислові водні рослини і водорості, які використовуються для виготовлення продуктів харчування, добрив, медичних препаратів і які підлягають спеціальному правовому захисту (наприклад, ламінарія або морська капуста).

Предметом вказаного кримінального правопорушення не визнаються серед інших риби та інші водні живі організми, які завдяки вкладеній праці людини вже не виступають як природні багатства в їх природному стані, а включені у виробничо-трудовий процес і набули внаслідок цього якості товару.

Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями або громадянами у спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, виловленими цими організаціями, підлягають кваліфікації як викрадення або інший злочин проти власності.

Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №17 від 10.12.2004 року « Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля», під незаконним заняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК ) треба розуміти таке вилучення водних живих ресурсів із природного середовища, яке здійснюється з порушенням чинного законодавства, що регулює порядок і умови промислового, любительського, спортивного

рибальства, іншого використання водних живих ресурсів. Зокрема,

незаконним є промисел, який здійснюється всупереч існуючим

правилам: без належного на те дозволу, в заборонений час, у

недозволених місцях, із застосуванням заборонених знарядь лову, з

перевищенням установлених лімітів чи норм вилову.

Водні живі ресурси утворюють риби різних порід, водні тварини

(дельфіни, раки, краби, креветки, кальмари тощо), морські рослини,

які мають промислове значення

Під промислом розуміються як один акт добування риби, тварин

чи рослин, так і неодноразове вчинення таких дій.

Відповідальність за злочин, передбачений ст. 249 КК України

настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно

істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати,

зокрема, такі дані: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період

нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є

труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи

рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено тощо. Якщо

внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала, винна особа за

наявності до того підстав може нести відповідальність за ч. 3 або

ч. 4 ст. 85 КпАП.

Вилов риби чи водних тварин зі спеціально облаштованих або

пристосованих водоймищ, у яких вони вирощуються підприємствами,

організаціями чи громадянами, за ст. 249 КК кваліфікувати не можна. За наявності відповідних підстав дії винної особи можуть кваліфікуватись як посягання на чужу власність.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанціїї обгрунтовано прийшов до висновку , про відсутність обовязкової складової частини обєктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 249 КК України - істотної шкоди, заподіяної діями ОСОБА_4 , оскільки при визначенні чи є шкода, заподіяна незаконним водним добувним промислом, істотною, потрібно у кожному конкретному випадку врахувати кількість, вартість та екологічну цінність здобутих або знищених водних біоресурсів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження у ветеринарно-санітарному паспорті рибоводного господарства ( рибопромислового водоймища), який виданий ОСОБА_5, зазначено, що видами риб, що вирощуються в його господарстві є короп, карась, товстолоб, білий амур, сом, в тому числі і смітні риби, до яких віднесено окуня та плітку. Рибо посадковим матеріалом є риба короп, товстолоб, білий амур. Риба окунь не відноситься до цінного виду риб, а є смітною рибою: харчується тим самим кормом, що і промислові риби, а також поїдає відкладену ними ікру.

Пленум Верховного Суду України №17 від 10.12.2004 року « Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля», звертає увагу судів на те, що вилов риби чи водних тварин зі спеціально облаштованих або пристосованих водоймищ, у яких вони вирощуються підприємствами, організаціями чи громадянами, за ст. 249 КК кваліфікувати не можна.

Також колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно та обґрунтовано дав оцінку тим обставинам, що ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем та займається риборозведенням в орендованому його батьком ОСОБА_5 водоймі-ставку, який останній прийняв відповідно до акту-передачі водойми від 18.07.2007 року, від 03.07.2012 року, що доданий до договору оренди водойми площею 30, 0746 га, розташовану на території Маловисківської міської ради Кіровоградської області. У вказаному акті передачі водоймі не зазначено, яку рибу, в тому числі окуня, що є власністю держави, передано в оренду ОСОБА_5 Обвинувачений ОСОБА_4 займався риборозведенням та діяв в інтересах останнього, з метою отримання прибутку.

Крім того , з досліджених судом письмових доказів, а саме накладних, що містяться в матеріалах кримінального провадження від 25.03.2011 року, 01.04.2012 року, 12.04.2013 року, 26.12.2013 року, встановлено, що орендар ОСОБА_5 придбав для зариблення мальок риби- коропа, товсто лоба, карася, судака, щуки, білого амуру та окуня.

А тому доводи прокурора, на які він наголошував в суді апеляційної інстанції про те, що риба окунь була передана ОСОБА_5 разом із ставком і належить державі, а тому державі заподіяна істотна шкода, є необгрунтованими та спростовуються вищевикладеними доказами. Інших належних, допустимих доказів того, що діями обвинуваченого ОСОБА_4 була державі заподіяна істотна шкода, що риба окунь є цінний вид водних біоресурсів в матеріалах кримінального провадження відсутні, в суді першої інстанції не було встановлено, про що судом обґрунтовано у вироку суду зроблено висновки.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не надано суду доказів належних та допустимих, які б підтверджували, що ОСОБА_4 діючи з корисливою метою, самовільно здійснив спуск води у водоймі, маючи умисел на незаконний вилов риби, вчинив масове знищення риби, що заподіяло істотну шкоду. Стороною обвинувачення не доведено та судом першої інстанції не встановлено саме в чому полягав умисел ОСОБА_4 та корислива мета, яким шляхом здійснювався незаконний вилов риби , та яким чином у зв»язку з загибеллю риби окуня настали шкідливі зміни в водоймі, що орендує його батько ОСОБА_5

Також, колегія суддів вважає, що районний суд вірно проаналізував досліджені і перевірені в судовому засіданні докази, які надані стороною обвинувачення , та вірно прийшов до висновку, що досліджені та перевірені судом вказані докази, як окремо так і в сукупності, не можуть бути покладені в безпосереднє в підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні ним злочину передбаченого ч.2 ст. 249 КК України. А тому апеляційні доводи прокурора про те ,що суд необґрунтовано відкинув докази обвинувачення не заслуговують на увагу та є необґрунтованими.

Твердження прокурора про те, що судом не надано оцінку первинним поясненням ОСОБА_4, що містяться в матеріалах адміністративної справи приєднаної до матеріалів кримінального провадження, де ним зазначено, що дозвіл на пониження рівня води у водоймі він не брав, так як у нього не було на це часу, а не тому, що йому відмовили, на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України.

Доводи апелянта, що у ОСОБА_4, на момент здійснення його діяльності по вилову риби окуня, закінчився дозвіл на спеціальне водокористування (риборозведення) 27.09.2013 року, при тому, що вилов риби він здійснював у жовтні 2013 року, на думку колегії суддів спростовуються тим, що ОСОБА_4 при здійсненні спуску води не мав на меті незаконне зайняття рибним добувним промислом та масове знищення риби, що підтверджується матеріалами кримінального провадження. Окрім того, спустивши воду у орендованому його батьком ставку він заподіяв шкоду як своєму батьку, так и собі.

Апеляційні твердження прокурора, що неможливо погодитися із висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях ОСОБА_4 всіх ознак складу злочину, передбачених ч. 2 ст. 249 КК України, оскільки обвинувачений, знаючи, що в нього немає дозволу на пониження рівня води у орендованій його батьком водоймі, а отже незаконно, з метою вилову риби, як тієї якою він зарибнив водойму так і тієї на яку у нього немає права власності, шляхом спуску води, тобто забороненим законом способом, здійснив вилов риби, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вилов риби чи водних тварин зі спеціально облаштованих або пристосованих водоймищ, у яких вони вирощуються підприємствами, організаціями чи громадянами, не можна кваліфікувати за ст. 249 КК України. За наявності відповідних підстав дії винної особи можуть кваліфікуватись як посягання на чужу власність.

Посилання прокурора у своїй апеляційній скарзі, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 374 КПК України в резолютивній частині вироку не зазначив суть прийнятого судом рішення при вирішенні питання заявленого цивільного позову та судових витрат, колегія суддів вважає надуманими, оскільки відповідно до положень п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою, у резолютивній частині вироку вказується визначений даною нормою закону вичерпний перелік питань, які необхідно зазначити в резолютивній частині рішення.

Твердження апелянта про те, що всупереч вимог п.2 ч.І ст.284, ч.І ст.373 КПК України суд І інстанції, ухвалюючи вирок про виправдання ОСОБА_4 у звязку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.249 КК України, не закрив кримінальне провадження, що відповідно до ч.І ст.412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, заслуговують на увагу, проте на переконання колегії суддів не є підставою для скасування судового рішення і жодним чином не спростовують висновки суду, щодо недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.249 КК України.

Будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року визначено про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

З огляду на викладене, дотримуючись закріпленої в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку.

За таких обставин апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 13.08.2015 року стосовно ОСОБА_7 слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418-419 КПК України, колегія суддів.

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 13.08.2015 року щодо обвинуваченого ОСОБА_4за ч. 2 ст. 249 КК України, без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

Л.Я. ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_8