Постановление суда № 55252876, 12.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

12 січня 2016 року м. Київ К/800/1113/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Олексієнко М.М., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги ОСОБА_1 на судові рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2015 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

11 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою на постанову Московського районного суду м. Харкова від 4 листопад 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року. Постановою районного суду в задоволенні позову відмовлено, а ухвалою апеляційного суду закрито провадження у справі, роз'яснено право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ставиться вимога про скасування судових рішень та ухвалення нового про задоволення позову. Вказується на те, що судом першої інстанції не досліджено наявність підстав для накладення штрафу. Апеляційний суд, в свою чергу, безпідставно закрив провадження у справі, не беручи до уваги практику Верховного Суду України, постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року.

Вивчивши зміст касаційної скарги, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до положень, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадку, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, є безпідставні.

Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Виходячи з положень зазначених норм, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України.

За правилами статті 383 цього кодексу (в редакції Закону України від 04.11.2010 року №2677-VI) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно фактичних обставин справи, встановлених судами, спір виник щодо рішення державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, тому такий спір не підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З урахуванням зазначеного, керуючись статями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на судові рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2015 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Олексієнко