Постановление суда № 54795321, 31.12.2015, Вільшанський районний суд Кіровоградської області

У Х В А Л А

№ 384/1008/15-ц

№пр. 2/384/208/2015

31 грудня 2015 року

Суддя Вільшанського районного суду Кіровоградської області Сорокіна О.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частку житлового будинку,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частку житлового будинку.

До суду зазначена позовна заява надійшла без квитанції про сплату судового збору. Однією з позовних вимог є звільнення позивачки від сплати судового збору, яке вона мотивує тим, що перебуває у скрутному матеріальному становищі, оскільки двоє її неповнолітніх дітей знаходяться на її утриманні, а відповідач ухиляється від сплати аліментів, по яким утворилася значна заборгованість. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначив, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Частиною 3 передбачено, що суд може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, повязаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати, з підстав, зазначених у ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Частиною 1 ст. 8 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. У ч. 2 зазначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

У своєму клопотанні про звільнення від сплати судового збору позивач навела обставини скрутного матеріального становища та обґрунтувала їх тривалою несплатою аліментів позивачем на її користь на утримання дітей. Проте позивачем не доведено, що її матеріальний стан є достатньо важким, та вона потребує саме звільнення від сплати судового збору, а не відстрочки, розстрочки, або зменшення розміру належних до сплати судових витрат, повязаних з розглядом справи. Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає. Суд вважає за необхідне розяснити позивачці, що вона має право повторно звернутися із заявою про звільнення від сплати судового збору за розгляд зазначеної позовної заяви. З метою забезпечення судом під час розгляду заяви про звільнення від сплати судового збору належного балансу між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача щодо можливості звернення до суду, з другого боку, позивачу необхідно під час повторного звернення із такою заявою зазначити обставини, які свідчили б про його важкий матеріальний стан, та навести відповідні обґрунтування. Керуючись ст. ст. 82, 210 ЦПК України, ст. 8 ЗУ «Про судовий збір», суд

ухвалив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за розгляд позовної заяви за її позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частку житлового будинку відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Сорокіна О.О.