№ 54156820, 17.11.2015, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (яка є правонаступником державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві; далі - ДПІ) - Деревцова С.І., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОВАК» (далі - Товариство) до ДПІ про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування рішення відповідача щодо невизнання як податкової звітності поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за серпень 2014 року, оформленого у вигляді листа від 9 вересня 2014 року № 11243/10/26-59-18-04-17 про відмову у прийнятті податкової декларації (далі - рішення про відмову).

Суди встановили, що Товариство 4 вересня 2014 року направило засобами поштового зв'язку до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за серпень 2014 року.

Однак позивач отримав від ДПІ лист про відмову, в якому відповідач повідомив позивача, що податкова декларація з ПДВ за серпень 2014 року складена з порушеннями пункту 48.3 статті 48 та пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК), а саме: у зазначеній декларації містився недостовірний обов'язковий реквізит - «місцезнаходження платника податків», а тому податкова звітність не може вважатися податковою декларацією.

Позивач не погодився з такою позицією податкового органу та прийнятим рішенням, а тому звернувся до суду.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення про відмову.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що подана позивачем податкова звітність до контролюючого податкового органу була оформлена згідно з вимогами чинного законодавства та містила всі обов'язкові реквізити, визначені у пункті 48.3 статті 48 ПК.

Цей же суд зазначив, що місцезнаходження (податкова адреса), вказане позивачем в податковій декларації, та інформація про місцезнаходження позивача, внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повністю збігаються.

Крім цього, позивач на підтвердження свого місцезнаходження надав копію договору суборенди нежитлового приміщення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 лютого 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року.

Не погоджуючись з ухвалою касаційного суду, ДПІ звернулась із заявою про перегляд цієї ухвали з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом положень статті 46, пунктів 48.2, 48.3, 48.7 статті 48 ПК.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 квітня 2014 року (справа № К/9991/74556/12), яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У цьому рішенні суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач при укладенні договору оренди (спільного користування приміщенням) не визначив фактичного місця оренди, то порушив вимоги пункту 48.3 статті 48 ПК (податкову звітність подано із зазначенням недостовірного обов'язкового реквізиту - «місцезнаходження платника податків»).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справі, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2015 року.

У судовому рішенні, що переглядається, касаційний суд дійшов висновку про правильність оформлення податкової декларації, а в рішенні, на яке посилається заявник, - про порушення вимог пункту 48.3 статті 48 ПК.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, але вони ґрунтуються на відмінних між собою фактичних обставинах справи, правильність встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький