Постановление суда № 53947607, 24.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 р. Справа № 876/1084/14 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (правонаступник Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - ОДПІ, Управління відповідно) про скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 18.07.2013 №0006142204 та від 19.08.2013 №№0006702204 та 0006782201. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нереальності, фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентами Приватним підприємством «Індастріалсервіс» (далі - ПП), Приватним підприємством «Паралель ВІД» (далі - ПП-1) та Приватним підприємством «Прототип СЛВ» (далі - ПП-2) у зв'язку із не поданням до перевірки належних підтверджуючих документів, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат (витрат) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року у справі №803/2457/13-а позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх товари, роботи та послуги використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що по взаємовідносинах з ПП-1 не надано договорів на проведення ремонтних робіт та наданих послуг, а також належних актів виконаних робіт форми №КБ-2 та №КБ-3, останнє не має основних засобів для ведення господарської діяльності. По ПП не надано договорів купівлі-продажу товару (надання послуг), документів про доставку товару. Не надано документів перевезення товару придбаного у ПП-2, як і договору від 02.08.2010 про надання послуг. Актами перевірок контрагентів позивача встановлено проведення транзитних операцій, спрямованих на отримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування витрат та податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання. Керівники всіх вказаних вище контрагентів заперечують свою причетність до їх діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області 29.11.2001, перебуває на податковому обліку у відповідача, 13.12.2001 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є будівництво будівель про що має відповідну ліцензію (а.с.13-14, 148-157).

На підставі акта від 27.06.2013 №3457/22.4/31735104 (далі - Акт) позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ПП, ПП-1, ПП-2 та ПП «Екседра-8» за 2009-2012 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР), п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 176524грн, в т.ч. за ІІ, ІІІ квартали 2010 року в сумі 394грн, 8460грн відповідно, І, ІІ, ІІІ квартали 2011 року - 33404грн, 45406грн та 88861грн відповідно;

- пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 150560грн, у т.ч. за липень-вересень 2010 року в сумі 315грн, 4612грн та 2156грн відповідно, січень-лютий, липень, жовтень 2011 року - 18817грн, 7906грн, 39484грн та 77270грн відповідно (а.с.13-24).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ПП, ПП-1 та ПП-2, використавши при цьому акти перевірок останніх та зробивши висновки про безтоварність господарських операцій між ними.

18.07.2013 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0006132204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 212144грн (основний платіж 176525грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 35619грн);

№0006142204, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 210708грн (основний платіж 150560грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 60148грн) (а.с.9-10).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Управління від 16.08.2013 №1325/10/10.2-06 про результати розгляду первинних скарг (далі - Рішення), у зв'язку із допущеною механічною помилкою при складанні розрахунку штрафних санкцій, ППР від 18.07.2013: №0006142204 - залишено без змін; №0006132204 - частково скасовано в сумі 33404грн застосованих штрафних (фінансових) санкцій, а в іншій частині залишено без змін. Додатково, збільшено на 1грн нараховані штрафні (фінансові) санкції з ПДВ (а.с.25-32).

З урахуванням вказаного Рішення, 19.08.2013 ОДПІ прийнято ППР:

№0006702204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 178740грн (основний платіж 176525грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 2215грн);

№0006782201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1грн(а.с.11-12)

Дальше адміністративне оскарження вказаних ППР не дало жодних позитивних результатів (а.с.33-38).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в ПК, який регулює спірні відносини у відповідному періоді щодо господарських операцій з ПП-1 та ПП-2.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат (витрат) до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (нереальність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ПП накладними на придбання щебеню, актом здачі-приймання виконаних робіт спецтехнікою, податковими накладними, документами про оплату (а.с.17, 49-51, 137-139);

- ПП-1 договором від 19.01.2011 №8, актами приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в про виконання ремонтних робіт по шпаклюванню, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) спецтехнікою, податковими накладними, документами про оплату (а.с.15-16, 39-48, 128-136);

- ПП-2 актом здачі-приймання робіт (надання послуг) спецтехнікою, видатковими накладними на придбання піску, відсіву, щебеню, мінвати та цегли, податковими накладними, документами про оплату(а.с.20, 53, 56-59, 143-147).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Є надумані твердження апелянта про те, що представлені позивачем акти приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в, не відповідають затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 №554 примірним формам первинних облікових документів (форми №КБ-2в та №КБ-3) та позивачем протиправно не представлено довідки форми №КБ-3, оскільки ні положеннями вказаного наказу, ні іншими нормативними документами не встановлено обов'язковість їх застосування при виконанні робіт не за бюджетні кошти та суб'єктами господарювання недержавної форми власності.

Аналогічно, є помилковим вказівка ОДПІ про ненадання позивачам договору з ПП від 02.08.2010, так як такий договір не укладався, а в акті від 31.08.2010 №35 здачі-приймання виконаних робіт є покликання на замовлення від 02.08.2010 (а.с.49).

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари, роботи та послуги використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.82-127).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів (робіт, послуг) придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

ПП, ПП-1 та ПП-2 на час здійснення відповідних господарських операцій з позивачем (їх виконання) були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ПП, ПП-1 та ПП-2, які виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок останніх, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

При цьому відповідні висновки цих актів перевірок були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що ПП, ПП-1 та ПП-2 не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності у ТОВ, були представлені ним до перевірки та подані в суді.

Податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Судом першої інстанції правильно було відхилено покликання відповідача на письмові пояснення керівників ПП, ПП-1 та ПП-2 щодо їх непричетності до господарської діяльності останніх, оскільки такі пояснення не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій між ТОВ та цими контрагентами, та не спростовують їх.

Крім того, немає жодного доказу, що такі пояснення мали будь-яке логічне процесуальне продовження - порушення та розслідування кримінальної справи, постановлення вироку.

Сама по собі фіктивність реєстрації ПП, ПП-1 та ПП-2 не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цими суб'єктами господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ними правочинів.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 30 листопада 2015 року.