Постановление суда № 53849639, 17.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9480/15

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сидоренко І.П., Цюри Т.В.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення коштів,-

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача про повернення коштів у розмірі 9 200 000 гривень та судові витрати. Також просила у якості забезпечення позову заборонити перетинання державного кордону України громадянину ОСОБА_3 до закінчення провадження у справі, вилучити при намаганні перетину державного кордону України у ОСОБА_3 паспорти для виїзду за кордон, та інші паспорти, що є підставою для його виїзду за кордон (а. с. 2-3, 14-15).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовлено (а. с. 25-27).

В апеляційній скарзі апелянт просить ухвалу скасувати, постановити нову, якою задовольнити клопотання про забезпечення позову, посилаючись на її необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права (а. с. 30-31).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

В порядку ст. 152 ЦПК України, способами забезпечення позову є: накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; встановлення обов'язку вчинити певні дії; заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову.

Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.

Керуючись нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, які наведенні у п. 6 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» за № 9 від 22 грудня 2006 року, про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про повернення коштів у розмірі 9 200 000 гривень.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що питання про тимчасове обмеження боржників у праві виїзду за межі України не є видом забезпечення позову.

Такий висновок суду відповідає матеріалам справи і вимогам процесуального закону.

Питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України врегульовано ст. 377-1 ЦПК України та може мати місце за поданням державного виконавця на стадії виконання рішення суду.

Частиною 1 ст. 377-1 ЦПК України передбачено, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

На підставі п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну» від 21 січня 1994 року (зі змінами), громадянин України може бути обмежений управі виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених у порядку, передбаченому ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 377 1 ЦПК України, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначене врахував, належним чином з'ясував правову сутність виниклих між сторонами правовідносин та межі забезпечення, прийняв до уваги інтереси осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 не містить доводів, які б спростували правильні висновки суду першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія вважає, що ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2012 року є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 312, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Цюра Т.В.

Сидоренко І.П.