Постановление суда № 53836615, 25.11.2015, Приморський районний суд Запорізької області

Копія Справа №326/1232/15-ц р.

Провадження №2/326/559/2015

У Х В А Л А

Іменем України

25 листопада 2015 року м.Приморськ

Приморський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Лещенко А.М.,

за участю секретаря Кузякіної К.М.,

при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач звернувся до суду з заявою, в якій просить стягнути солідарно з ОСОБА_3 (паспорт серії ВК №069438, виданий 08.10.2004 Новоазовським РВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_4 (паспорт серії ВВ №307061, виданий 19.02.1998р. Тельманівським РВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_2, адреса: Донецька область, с.Приморське, вул.Мирошниченко, буд.43) на користь Позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2» (адреса: 04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 27 «Т», рахунок №32076420401 у ГУ НБУ України по м.Києву і Київський області, МФО 380537, код у ЄДРПОУ 19017842) заборгованість за Кредитним договором №167А/07-05 від 11.12.2007р. в сумі 105768,04 гривень (сто пять тисяч сімсот шістдесят вісім грн.) 04 коп.

Відповідачі по справі є мешканцями іншого району та іншої області, ніж той на який розповсюджується діяльність Приморського районного суду Запорізької області, а саме Тельманівського району та Маріупольського району Донецької області. Проте, згідно ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у звязку з проведенням антитерористичної операції», та розпорядження ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014р. - визначено підсудність Приморському районному суду Запорізької області, справ підсудних Тельманівському районному суду Донецької області на час проведення АТО.

Кабінет Міністрів України 30 жовтня 2014р. прийняв розпорядження № 1053, яким затвердив перелік населених пунктів, на території, на яких здійснювалася антитерористична операція, визначивши в п. 16 також і територію Тельманівського району Донецької області.

В звязку із зазначеним, суд не міг виконати вимоги ч. 3 ст. 122 ЦПК України щодо отримання довідок про місце реєстрації проживання відповідачів, так як суд було повідомлено Укрпоштою про відсутність можливості доставки пошти в зону проведення АТО. Крім того, кореспонденція на адресу відповідача 2 також повертається до суду із відміткою пошти «вручення неможливе. Зона АТО».

Тому, судом, було застосовано норму ч. 9 ст. 74 ЦПК України за якою відповідачі, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи яких невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. Ухвалою від 25.08.2015р. зобовязано позивача розмістити відповідні оголошення у ЗМІ для виклику відповідачів, та надано відповідні строки. Таке ж саме оголошення судом було розміщено на власному веб-порталі. Проте, позивачем вимоги ухвали суду не виконані, підтвердження розміщення виклику відповідача суду не надано. Представником позивача надіслано заяву, за якою просив розглянути справу без його участі, на позовних вимогах наполягав, крім того, зазначив, що на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладення фізичних осіб за №63 від 20.03.2015 року розпочата процедура ліквідації ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк») та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк». Суд з цих підстав відклав чотири судові засідання, проте також не має підтвердження належного виклику до суду відповідачів.

Передбачено, що за ч. 9 ст. 76 ЦПК України, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, суд не має законного права на розгляд справи без підтвердження належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи.

За ст. 169 ЦПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі: 1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Суд застосовував цю норму чотири рази відкладаючи розгляд справи. Проте, за ст. 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на пятнадцять днів.

З огляду на це, суд вичерпав встановлені законом терміни надані для розгляду вказаної категорії цивільних справ, подальше призначення справи на невизначений термін порушує поняття розумного строку розгляду справи, та прямо суперечить ст. 157 ЦПК України.

Як визначено в п. 6 ч. 1 ст. 79 ЦПК України до судових витрат віднесено - витрати, повязані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача. За ч. 2 ст. 82 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява відповідно до статті 207 залишається без розгляду.

Вбачається, що позивачем не виконано вказані норми процесуального закону та не здійснено оплату та розміщення в ЗМІ виклику відповідачів в судове засідання, тому маються підстави для застосування ст. 207 ЦПК України.

Проте суд вбачає, що, прямо, вказана ситуація, яка склалась, не має відповідного врегулювання в ст. 207 ЦПК України. За ч. 8 ст. 8 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Необхідність вирішення цього питання, в саме процесуальній площині, випливає із змісту п. 1 ст. 6 Європейської Конвенцій «Про захист прав людини і основоположних свобод», за якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Закріплення практичного застосування цієї норми, можливо знайти в справі ЕСПЛ «Надточій проти України» від 15 травня 2008р., в якому йдеться мова про розгляд справи судом без участі сторони і викладено в п. 29: суд вважає, що у провадженні, яке розглядається, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Можливо, також навести і рішення ЄСПЛ справа «Лучанінова проти України» від 9 червня 2011 р., в якому, зокрема надано висновок про порушення національним судом ст. 6 п.1 Конвенції саме внаслідок незабезпечення права на справедливий суд, та зокрема зазначено в п. 66, щодо заявниці Лучанінової, що її завчасно не повідомили про судовий розгляд, щоб вона могла підготуватися для участі в ньому.

Хоча, зазначені в цих рішеннях аспекти і не випливали з цивільного процесу, проте їх загальний зміст, на думку суду, потрібно застосовувати щодо всіх категорій справ, що розглядаються національними судами, так як їх недотримання суттєво порушує права громадян на справедливий суд, як загальну концепцію гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права. Окрім того, суд бере до уваги і норму Першого Протоколу (зі змінами Протокол № 11) до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» ст. 1, за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, в разі позитивного вирішення питання за позовом, без врахування думки відповідачів та не надання їм можливості реалізації прав, гарантованих ст.ст. 27, 31 ЦПК України, наслідком стане позбавлення особи права щодо певного майна, що без дотримання визначеного законом порядку є неприпустимим.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997р., визнано чинною на території України вказану Конвенцію з зазначеними в ньому застереженнями.

Вирішуючи питання, чи потрібно врахувати норму ч. 9 ст. 8 ЦПК України, за якою забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини, суд вважає, що це обмеження стосується інших підстав: проблем із застосуванням матеріальної норми яка регулює спір по суті, тому в цьому випадку не підлягає застосуванню.

На підставі наведених міркувань, суд вважає необхідним застосувати за аналогією закону п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, та залишити позов без розгляду, що не позбавляє права позивача на повторне звернення до суду з таким саме позовом.

Керуючись: ст. 6 п. 1 Європейської Конвенцій «Про захист прав людини і основоположних свобод», ст. ст. 8 ч. 8, 82 ч. 2, 157, 207 ч. 1 п. 8, 209, 210 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без розгляду.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Розяснити позивачу, що залишена судом його позовна заява без розгляду, не перешкоджає йому повторно звернутися до суду з зазначеним позовом.

Ухвалу може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Приморський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя А.М. Лещенко

Копія вірна: суддя А.М. Лещенко

25.11.2015