№ 53105321, 29.10.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2015 р. Справа № 914/3397/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддівГриців В.М.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу за вих.№10/2/3-704вих15 від 08.10.15 Заступника військового прокурора Західного регіону України

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.09.15

у справі №914/3397/15

за позовом: Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ

позивача-2: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м. Яворів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ, м. Київ

про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном

За участю представників:

прокурор Гальчинський С.О.;

від відповідача ОСОБА_2 представник;

від позивачів не зявилися;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 907/3397/15 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.15 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 29.10.15.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.15 позовну заяву Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України та позивача-2: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕЛІТ про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном повернуто без розгляду.

При цьому, місцевий господарський суд виходив х того, що прокуроро не надано підтвердження підстав звернення до суду з позовом в інтересах позивачів, крім того прокурором не подано доказів сплати судового збору.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду Заступником військового прокурора подано апеляційну скаргу, в якій він просить ухвалу про повернення позовної заяви без розгляду скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, прокурор зазначає про незаконність та необґрунтованість оскарженої ухвали суду.

Позивачі участі своїх уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили, причини не явки суду не повідомили.

Щодо цього колегія суддів зазначає, що враховуючи те, що ухвалою суду від 16.10.15 участь представників сторін обов'язковою не визнавалась, у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для перегляду ухвали в апеляційному порядку та зважаючи на скорочений термін розгляду апеляційних скарг на ухвали місцевого суду, встановлений ст.102 ГПК України, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість закінчення розгляду апеляційної скарги.

Прокурор та представник відповідача навели у судовому засіданні свої доводи, міркування та заперечення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні прокурора та представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, повертаючи позовну заяву прокурора на підставі п.1 ст.63 ГПК України без розгляду, місцевим господарським судом зроблено висновок, що прокурором не надано підтвердження підстав звернення до суду з позовом в інтересах позивачів. Крім того, судом зазначено, що не представлено жодних доказів неможливості звернення з даним позовом самими позивачами.

З таким висновком суду, апеляційна інстанція не погоджується, виходячи з наступного.

Підставою повернення позовної заяви згідно п.1 ч.1 ст.63 ГПК України є підписання позовної заяви особою, яка немає права її підписувати, або особи, посадове становище якої не вказано.

Згідно ч.1 ст.2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень, зазначає про це у позовній заяві.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві (Постанова Пленуму ВГС України № 7 від 23.03.12 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»).

У випадку неправильного визначення прокурором позивача, або органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі п.1 ч.1 ст.63 ГПК України повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду (п.3 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 23.03.12 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»).

Як вбачається із позовної заяви, прокурор заявляє вимогу визнати недійсним договір № LV 1304/6 від 23.11.2009 року, який укладено між Яворівською КЕЧ району та ТОВ «Астеліт» та зобовязати ТОВ «Астеліт» усунути перешкоди в користуванні експлуатаційною частиною району нерухомим майном беттоною площадкою, розташованою на території військового містечка №38.

Підставою заявленого позову, прокурор вказує не те, що оспорюваний договір про надання послуг укладено з порушенням законодавства, а саме, як зазначає прокурор фактичном має місце встановлення базової станції стільникового звязку на території та на обєктах майна, що перебуває на балансі Яворівської КЕЧ району, тобто використання майна Міністерства оборони України для розміщення станції стільникового звязку.

Таке використання здійснюється відповідачем без погодження у встановленому законом порядку із власником нерухомого майна, без проведення будь яких конкурсів, здійснення експертної оцінки майна та отримання відповідного дозволу Фонду Державного майна України.

Оспорюваний договір про надання послуг є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже удаваним і приховує інший правочин.

Отже, на думку прокурора, спірний правочин укладено з порушенням закону, а тому такий порушує інтереси держави в особі органу, якому законом надано повноваження управляти майном Міністерства оборони України.

Відповідно до ст..10 ЗУ «Про оборону» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Серед функцій вказаного органу згідно із Законом є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Оскільки підставою заявленого позову, прокурор вказує на те, що військове майно передано для використання без дозволу Міністерства оборони України, в порушення Закону України «Про правовий режим майна у збройних Силах України», без проведення конкурсу, без погодження з Фондом Державного Майна України, то такий договір завдає шкоди інтересам держави в особі Міністерства оборони України, колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо невірного визначення прокурором органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є невірним.

Щодо визначення прокурором іншого позивача Яворівської КЕЧ району, то судова колегія зазначає, що відповідно до п.2.10 Постанови Пленуму ВГС України №11 від 29.05.11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Як вбачається з договору №LV130/6, який є предметом оскарження, виконувачем послуги (сторона договору) є Яворівська КЕЧ району, яка згідно свідоцтва про реєстрацію, є субєктом господарської діяльності у Збройних Силах України з ідентифікаційним кодом в ЄДРПОУ.

Отже, Яворівська КЕЧ району вірно визначена прокурором в позовній заяві позивачем, оскільки територія військового містечка №38, яка надається згідно умов договору відповідачу для розміщення майна, закріплена за КЕЧ згідно схеми розміщення майна (додаток №13 до договору).

Крім того, в позовній заяві прокурор зазначає, що позивачі не здійснюють захист інтересів держави, а тому дану обставину прокурором визначено як підставу для реалізації повноважень прокурора предявленням позову в інтересах держави.

В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999р. "У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)" визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, що відповідає також положенням статей 15 та 16 Цивільного кодексу України щодо підстав судового захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права особи, зокрема, шляхом визнання права власності та витребування майна.

Заступник військового прокурора Західного регіону України, підписуючи позовну заяву діяв в межах повноважень, , наданих йому пунктом 2 ст.121 Конституції України, ст..23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 2, 29, 54 ГПК України.

Разом з тим, висновок місцевого господарського суду , що прокурорм не подано доказів, про неможливість звернення до суду самими позивачами не є підставою згідно п.1 ст.63 ГПК України, та Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 23.03.12 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» для залишння позову без розгляду.

Щодо покликання місцевого господарського суду на неподання прокурором доказів сплати судового збору і як наслідок повернення позовної заяви без розгляду на підставі п.4 ст.63 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Згідно ст. 8 Закону України Про судовий збір, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

В обґрунтування клопотання про відстрочення судового збору прокурор посилався на те, що Законом України Про Державний бюджет України на 2015 рік видатків на сплату прокурорами судового збору не передбачено і відповідне фінансування органами прокуратури не здійснювалося. В підтвердження зазначеної обставини, прокурором подано довідку Військової прокуратури Західного регіону України №18/2-161вих15 від 17.09.15.

Разом з цим, відмовляючи в задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору, місцевим господарським судом не надано належної оцінки вказаному доказу, та не обґрунтовано, щомі він не може вважатися належним доказом для підтвердження важкого матеріального становища особи заявника.

Крім цього, суд першої інстанції послався на п.3 Постанови Пленумум №7 від 21.02.13 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» яким передбачено, що оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний пункт стосується вирішення питання про звільнення від сплати судового збору, тоді як прокурором подано клопотання про його відстрочення.

Також, суд апеляційної інстанції вважає помилковим обґрунтування відмови у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору не визначенням прокурором конкретної дати до якої він просив відстрочити судовий збір, оскільки, відповідно до п.3.2 Постанови Пленумум №7 від 21.02.13 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (на який послався суд першої інстанції) у разі відстрочення або розстрочення сплати судового збору господарський суд повинен зазначити в ухвалі (про прийняття заяви чи скарги до провадження або в іншій) конкретний строк (строки) сплати судового збору, який (які) не може бути пізнішим за дату, на яку судом призначено розгляд заяви чи скарги. У разі перенесення цієї дати (в зв'язку з відкладенням розгляду справи або з інших причин) відповідно може бути продовжено й строк (строки), на які відстрочено або розстрочено сплату судового збору, про що господарським судом зазначається у відповідній ухвалі.

З наведеного вбачається, що обовязок визначення конкретної дати, до настання якої відстрочений судовий збір підлягає сплаті, належить саме суду, а не заявнику прокурору, у даному випадку.

З врахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, у звязку з чим оскаржена ухвала підлягає скасуванню, а справа передачі на розгляд до місцевого господарського суду.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою апеляційного суду від 16.10.15 прокурору відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги, разом з цим відповідно до п.4.8 Постанови Пленуму ВГС України №7 від 21.02.13 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК. Таким чином, розподіл сум судового збору, які підлягали сплаті під час подання апеляційної скарги та були відстрочені судом апеляційної інстанції належить розподілити місцевому господарському суду за результатами розгляду спору відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Західного регіону України задоволити.

2.Ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.09.15 у справі №914/3397/15 скасувати.

3. Справу №914/3397/15 передати на розгляд Господарського суду Львівської області .

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.10.15

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.