Решение № 52593787, 12.10.2015, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6699/14

№ 2/183/663/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2015 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Березюк В.В.,

секретаря Тен І.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку в частині визначення покупця та визнання майна особистою приватною власністю,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку в частині визначення покупця та визнання майна особистою приватною власністю, яким просить:

- визнати частково недійсним договір купівлі-продажу будинку № 103 по вул.Набережній в с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, укладений 14.04.2010 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 2-867, в частині визначення покупцем ОСОБА_3;

- визнати за позивачкою право особистої приватної власності на житловий будинок загальною площею 87,70 кв.м, житловою площею 53,70 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, вул. Набережна, 103, розташований на земельній ділянці місцевої сільської ради загальною площею 0,18 га, кадастровий номер 1223285500:03:006:0592.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що вона з червня 2006 року по вересень 2014 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 Від даного цивільного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. З початку спільних сімейних відносин сторони мешкали у батьків відповідача за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Кірова, вул. Леніна, 343, власного житла у ОСОБА_3 ніколи не було.

Під час спільного проживання з відповідачем, а саме 08.04.2010 року, між позивачкою та ОСОБА_9, був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, згідно якого вона та її рідна сестра ОСОБА_11 продали належну їм на праві спільної часткової власності квартиру № 12, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Янтарна, б. 71 корп. 3. Продаж вищезазначеної квартири фактично було здійснено за 50 000,00 доларів США, сума вказана в договорі складає 24 426,00 грн. Гроші за продаж квартири були отримані особисто позивачкою в її особисте користування.

А 14.04.2010 року, тобто під час спільного проживання з відповідачем, сторони придбали житловий будинок № 103, розташований по вул.Набережній в с.Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області, який зареєстрували на імя чоловіка - ОСОБА_3, оскільки на той час позивачка мала боргові зобовязання за кредитним договором з ОСОБА_12 ОСОБА_2. Придбання у власність вказаного вище будинку відбулося шляхом укладення договору купівлі-продажу будинку, посвідченого нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_7, який було укладено між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, іменованими як «Продавець», з однієї сторони та ОСОБА_3, іменованим як «Покупець», з другої сторони. Продаж вказаного домоволодіння фактично було здійснено за 43 000,00 доларів США, сума вказана в договорі складає 165 000,00 грн.

Позивачка зазначає, що вказане домоволодіння було куплено за кошти від продажу квартири за договором від 08.04.2010 року, тобто за її особисті кошти.

З моменту купівлі спірного домоволодіння сторони оселилися в ньому та продовжували спільно проживати до жовтня 2014 року.

В жовтні 2014 року шлюбні відносини з відповідачем ОСОБА_3 остаточно припинилися і він покинув вказане житло. Під час спільного життя, відповідач ніколи не заперечував, що спірне домоволодіння фактично належить позивачці, оскільки придбане за її особисті кошти. На даний час з відповідачем склалися досить напружені стосунки і він весь час погрожує їй тим, що виселить її та дітей з її ж будинку.

За таких обставин, посилаючись на вимоги ст.ст. 203, 215, 235 ЦК України, ст.ст. 74, 57, 59 СК України, враховуючи те, що спірний житловий будинок був придбаний за особисті кошти позивачки, остання з метою захисту своїх невизнаних і порушених прав вимушена звернутися з даним позовом до суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов підтримали, просили суд його задовольнити, мотивуючи обставинами, викладеними в позовній заяві. Також ОСОБА_1 зазначила, що спірний будинок був придбаний за її особисті кошти, які вона отримала за рахунок проданої квартири. Право власності у даній квартирі належало позивачці у розмірі 33 %, інша частина належала сестрі, але всі гроші від продажу квартири отримала позивачка. З 2010 року по 2014 рік сторони мешкали в спірному будинку. До цього часу з 2006 року по 2010 рік позивачка перебувала в декретній відпустці. З 2007 року по 2012 рік у відпустці по догляду за дитиною. В цей час вона знаходилася на утриманні відповідача. В 2006-2007 році ОСОБА_3 брав позику в розмірі 5000 доларів на покупку автомобіля.

Представник позивача ОСОБА_13 позов також підтримала, просила його задовольнити, мотивуючи обставинами, викладеними в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, просили суд в його задоволенні відмовити, з тих підстав, що спірний житловий будинок відповідач придбав за особисті кошти. Зокрема, у нього була трикімнатна квартира, від частки в якій останній відмовився і отримав компенсацію, яку й витратив на придбання спірного домоволодіння. Відповідач зазначає, що дійсно під час спільного проживання з позивачкою з 2006 року вони мали спільний бюджет. Визнає і той факт, що у ОСОБА_1 була квартира на «Янтарній», яку остання продала. Втім, куди позивачка діла кошти від продажу даної квартири йому не відомо. Крім цього, відповідачу відомо про наявність у позивача боргових зобовязань перед банком.

Третя особа ОСОБА_6 в судовому засіданні позов визнала, зазначивши, що договір було укладено з ОСОБА_3 дійсно. Коли будинок дивились, то дивились обидві сторони, яких вона сприймала як подружжя, навіть з батьками, але під час оформлення угоди ОСОБА_1 присутня не була. Завдаток передавав ОСОБА_3 Він же і розраховувався під час укладення угоди. У нотаріуса була присутня дівчинка, яку вона сприймала як свідка передачі коштів.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не зявився, будудчи належним чином повідомленим про час і місце судового засідання.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19

Так, ОСОБА_20 пояснила, що позивачка її сестра. Квартира в м. Дніпропетровську по вул. Янтарній, 73 батько придбав їм обом. Згодом ОСОБА_1 сказала, що хоче з чоловіком ОСОБА_21 придбати будинок в с. Піщанка і для цього їм потрібні гроші. Вказана вище квартира належала ОСОБА_20 та ОСОБА_1 на праві спільної власності у розмірі 67 % та 33% відповідно. Дану квартиру вона з ОСОБА_1 продала за 50000 доларів США. Грошей від продажу квартири вона не отримувала. Їй також відомо, що житловий будинок в с. Піщанка ОСОБА_1 не хотіла оформляти на себе, оскільки мала кредит. Крім того, що ОСОБА_1 доглядала за дитиною і останні 7 років не працювала. До народження дитини працювала.

ОСОБА_15 пояснила, що сторони є її сусідами. До продажу даного домоволодіння його власником була ОСОБА_22 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 її діти, які успадкували будинок після смерті ОСОБА_22 Вперше позиваку вона побачила до купівлі-продажу будинку, коли ОСОБА_6 привела її до додому подивитися на ванну. З моменту купівлі будинку сторони проживала разом як чоловік і дружина. Їй відомо від ОСОБА_6, що сторони, до купівлі цього будинку, їй казали, що продадуть квартиру в м. Дніпропетровську і переїдуть в будинок жити.

ОСОБА_16 пояснив, що ОСОБА_1 є його донькою. Квартира по вул. Янтарній, 73 в м. Дніпропетровську подарована ним своїм донькам: 33 % належала ОСОБА_1, 67 % ОСОБА_11 До цього ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали у батьків ОСОБА_3. Квартиру продали для того, щоб купити будинок. Вони взяли завдаток за квартиру і віддали його за цей будинок. Квартиру продали за 50000,00 доларів, з них 3000,00 доларів завдатку, з яких 1500 доларів ОСОБА_16 віддав ОСОБА_3 і ОСОБА_1 ОСОБА_3 в цей час не спілкувався зі своїми родичами, через продажу будинку в с. Кіровське. Про те, що будинок в с. Піщанка оформлений на імя ОСОБА_3 йому не було відомо, тим паче, що цей будинок повинен був бути оформлений на онука. Крім того, про квартиру ОСОБА_3 йому нічого не відомо, так само як і про особисті заощадження останнього.

ОСОБА_18 пояснила, що ОСОБА_1 її подруга, ОСОБА_3 чоловік позивачки. З 2007 року знає, що сторони спочатку мешкали у ОСОБА_3 в с. Обухівка, до купівлі будинку в с. Піщанка. В 2010 році сторони купили цей будинок в с. Піщанка за кошти від проданої квартири в м. Дніпропетровську. Квартира була продана за 50000,00 доларів, а будинок купили за 43000,00 доларів. Вона все знає зі слів подруги ОСОБА_1. Їй не відомо про власні заощадження ОСОБА_3. З 2007 року вона рідше стала спілкуватися з ОСОБА_1,через те, що остання переїхала.

ОСОБА_19 пояснила, що ОСОБА_1 її мати, ОСОБА_3 - колишній чоловік матері. В 2006 році вона познайомилася з ОСОБА_3, а 2007 році її мати почала разом з ним проживати. З 2008 року по 2009 рік вони мешкали в с. Обухівка. В 2010 році була продана квартира в с. Обухівка і на ці кошти вони купили будинок. Продати будинок вони вимушені були через погані стосунки з матірю ОСОБА_3. В квартиру на вул.Янтарній, ОСОБА_3 переїжджати не хотів, оскільки прагнув жити в приватному будинку. У звязку з цими обставинами, дану квартиру було продано за 50000,00 доларів, 45000,00 доларів з якої було віддано її матері ОСОБА_1 і ОСОБА_3 08.04.2010 року продано квартиру, а 14.10.2010 року куплено будинок. В момент оформлення правочину їй сказали, що будинок в с. Піщанка буде оформлений на її імя. Втім нотаріус сказав, що у звязку з тим, що вона є неповнолітньою, правочин оформити на її імя не можливо. Будинок купувався за 43000,00 доларів. В той час у мами були проблеми з банком, а тому право власності вирішили оформити на ОСОБА_3 Після повноліття питання про переоформлення будинку на її імя не ставилося, оскільки в сімї були дружні стосунки, мати довіряла чоловіку ОСОБА_3 Про особисті заощадження ОСОБА_3 їй нічого не відомо.

ОСОБА_17 пояснив, що ОСОБА_1 його невістка, ОСОБА_3 син. З 2006 року по 2010 року сторони проживали разом в ІНФОРМАЦІЯ_2. В 2010 році виникли сімейні конфлікти. На купівлю будинку в с. Піщанка він добавив ОСОБА_3 10000,00 доларів. За яку суму сторони купили будинок йому не відомо. Цей будинок ОСОБА_3 купив для своєї сімї з ОСОБА_1 В 1990 році вони придбали квартиру в м. Дніпропетровську, за яку суму він не памятає. 20000,00 доларів передав сват з невісткою. З 2000 року по 2010 рік він не жив в будинку в с. Кіровське по вул. Леніна, 343, а проживав в Запорізькій області. В цей час в зазначеному будинку жив син ОСОБА_3 з ОСОБА_1 і його дружиною. Сам же він в 2010 році купив дачу. 10000,00 доларів це його особисті заощадження, які він дав сину для придбання будинку. За скільки син купив спірний будинок йому не відомо. З 2010 року він з ОСОБА_1 не спілкується.

Суд, вислухавши учасників процесу, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Суду надано копію свідоцтва про народження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з яким його батьками значаться сторони по справі (а.с.9).

Суду надано копію ОСОБА_21 з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Дніпропетровське міжміське БТІ ДОР» від 26.03.2010 року № 25704476 та договору купівлі-продажу квартири від 08.04.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, з яких вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_11 продали ОСОБА_9 належну їм на праві спільної часткової власності квартиру № 12, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Янтарна, б. 71 корп. 3. Ціна квартири, відповідно до договору становить 24426,00 грн. (а.с.11, 12).

Суду надано копію договору купівлі-продажу будинку від 14.04.2010 року, посвідченого нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за № 2-867, та ОСОБА_21 з Новомосковського районного КП БТІ «Інвентаризатор» від 29.11.2010 року за № 28172873, з яких вбачається, що ОСОБА_3 придав у ОСОБА_5, ОСОБА_6 житловий будинок № 103, розташований по вул.Набережній в с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області. Ціна будинку склала 165207,00 грн. (а.с.13, 14).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, зокрема, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Крім того, згідно зі ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони на справді вчинили.

Як розяснив Пленум Верховного суду України в Постанові № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином, сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином, права та обовязки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Проаналізувавши вищезазначені норми закону у сукупності із встановленими в судовому засіданні обставинами, суд прийшов до наступного.

Позивач фактично просить визнати удаваним в частині покупця договір купівлі-продажу будинку від 14.04.2010 року, посвідченого нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за № 2-867, та ОСОБА_21 з Новомосковського районного КП БТІ «Інвентаризатор» від 29.11.2010 року за № 28172873, з яких вбачається, що ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5, ОСОБА_6 житловий будинок № 103, розташований по вул.Набережній в с. Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області.

Однак, як видно з вищезазначених норм удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони на справді вчинили.

Доказів того, що ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з іншої, укладачами між собою договір-купівлі продажу, здійснювали зазначені дії з метою приховання іншого правочину, суду в порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України не надано.

Крім того, як видно з позовної заяви та встановлено в судовому засіданні, позивач, мотивуючи свої позовні вимоги посилається на той факт, що спірне домоволодіння було куплено не за власні кошти ОСОБА_3

Але ж, в свою чергу, в порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, позивачем не надано жодного доказу того, що кошти, за які було придбано домоволодіння належали їй особисто, як не було надано доказів і того, що саме вона фактично була покупцем спірного домоволодіння або мала намір на його придбання.

Навпаки, сама позивач в судовому засіданні зазначила про те, що перед укладанням спірного правочину, між нею та ОСОБА_3 дійсно була розмова про намір оформити спірне домоволодіння на її старшу доньку ОСОБА_19, але ніяким чином не на саму позивачку. Крім того, позивачка не заперечувала той факт, що з самого моменту укладення спірного договору купівлі-продажу, їй було відомо про те, що покупцем по вищезазначеному договору є ОСОБА_3, а не її старша донька, однак на протязі 4 років вона цей факт не оспорювала, виходячи з чого суд приходить до переконання, що оформлення спірного договору в частині покупця саме на ОСОБА_3 було спільним та погодженим на той час рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Цей факт підтверджується і тим, що навіть в позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що і не мала наміру формулювати будинок на себе, оскільки на момент його придбання мала кредитну заборгованість перед банком ОСОБА_23 ОСОБА_19.

Таким чином, на переконання суду, посилання позивача в своєму позові, в даному випадку, на ст.235 ЦК України, є безпідставними, оскільки позивач не тільки не довела того факту, що правочин між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої, було укладено для приховання іншого правочину (удаваний правочин), а навіть і не намагалась довести дані обставини, навпаки підтвердивши в судовому засіданні факт того, що на себе особисто вона і не мала наміру оформлювати спірний правочин.

Дані обставини виключають можливість визнання даного правочину удаваним.

Посилання в позовній заяві на норми сімейного кодексу, взагалі не можуть бути прийняті судом у якості правового обґрунтування позовних вимог, оскільки в даному випадку вони не мають відношення до правовідносин, які є предметом даної позовної заяви. У своєму позові позивач та її представник взагалі не ставлять питання про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, та відповідно про його розподіл у встановленому законом порядку (зокрема. з урахуванням матеріальної участі кожного з подружжя).

Тобто, вимоги позивача про визнання правочину недійсним на підставі ст. ст.203, 215, 235 ЦК України, мають ґрунтуватися на самостійному предметі доказування, який є відмінним від предмету доказування у разі предявлення вимог про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та його розподіл.

Необхідно також зауважити, що позивач, просячи визнати договір купівлі-продажу спірного домоволодіння недійсним, посилається лише на той факт, що гроші на його придбання були отримані від продажу квартири, розташованої за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Янтарна, б. 71 корп. 3. Але, як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, частка позивача ОСОБА_1 у вказаній квартирі складала лише 33/100 частини, інші 67/100 належали її сестрі, що спростовує факт належності коштів від продажу вищезазначеної квартири особисто ОСОБА_1 (а.с.11).

І, зокрема, судом приймаються до уваги посилання представника позивача ОСОБА_2 на той факт, що відповідач визнавав факт того, що будинок в с.Піщанка, було придбано, зокрема, за кошти, отримані від продажу квартири, розташованої у м.Дніпропетровську по вул.Янтарній, але навіть з урахуванням цієї обставини, це ніяким чином не свідчить про недійсність правочину, зокрема, в частині покупця.

Щодо застосування наслідків позовної давності, то її може бути застосовано тільки у випадку, якщо позов обґрунтований, в даному ж випадку суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову по суті.

Таким чином, суд приходить до переконання, що позов не обґрунтований та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 234, 626, 627, 628 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 60, 212-215, ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку в частині визначення покупця та визнання майна особистою приватною власністю відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана в апеляційний суд Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суду в десятиденний термін після його проголошення. Особи, які брали участь у судовому засіданні, але не були присутніми під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Березюк