Решение № 52302882, 07.10.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.10.2015 Справа № 907/993/15

За позовом приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-страхування, м. Київ

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Вікторія-Транс, с. Дешковиця Іршавського району

ПРО стягнення суми 5493,84грн. по виплаті страхового відшкодування.

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача не зявився.

від відповідача ОСОБА_1 представник за довіреністю від 05.09.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство „ПРОСТО-страхування, м. Київ звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Вікторія-Транс, с. Дешковиця Іршавського району про стягнення суми 5493,84грн. по виплаті страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2015р. порушено провадження у справі №907/993/15 та призначено справу до розгляду на 28.09.2015р.

Ухвалою суду від 28.09.2015р. розгляд справи було відкладено на 07.10.2015р. з мотивів, викладених в ній.

Позивач вимоги ухвали суду від 28.09.2015р. не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, свого повноважного представника в судове засідання не направив. З позовної заяви вбачається, що позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі та у поданому суду письмовому поясненні вказує на те, що відповідачем 04.09.2013р. було повідомлено позивача про настання страхового випадку в порядку, передбаченому умовами договору про що подав суду копію повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, яка відбулась 03.09.2013р. в м. Сміла Черкаської області.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.10.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

16 грудня 2012 року між приватним акціонерним товариством „ПРОСТО-страхування", та ТОВ „Вікторія-Транс було укладено договір, поліс № АВ/7954300 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого було застраховано відповідальність власника транспортного засобу „RENAULT PREMIUM", реєстраційний номер НОМЕР_1.

03 вересня 2013 року в м. Сміла Черкаської області на вул. 60 років СССР відбулась дорожньо-транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль „ВАЗ 2107", реєстраційний номер СА 6626 А1, що належить ОСОБА_2 яким керував ОСОБА_3 та застрахований автомобіль „RENAULT PREMIUM ", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4.

Відповідно до Постанови Іршавського районного суду Закарпатської області від 26.09.2013р. дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_4, який працює водієм ТОВ „Вікторія-Транс

Позивач вказує, що 05 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до АТ «ПРОСТО-страхування» із повідомленням про настання випадку.

Внаслідок даної пригоди третя особа, ОСОБА_2, зазнала матеріальної шкоди внаслідок пошкодження її власності (автомобіль „ВАЗ 2107", реєстраційний номер НОМЕР_2) Згідно з Звітом № 134 з оцінки транспортного засобу від 12 вересня 2013р. вартість матеріального збитку становить 6 867,30 грн.

17 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся до АТ «ПРОСТО-страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Зазначена вище подія була визнана страховою, про що 14 квітня 2014 року було складено ОСОБА_5 акт №86375, відповідно до якого вартість страхового відшкодування склала суму 5 493,84 грн.

Відповідно до виписки з ПАТ «ВТБ «БАНК» від 30 квітня 2014 року АТ „ПРОСТО-страхування" виплатило страхове відшкодування розмірі 5 493,84 грн.

Позивач вказує, що про настання дорожньо-транспортної пригоди ні ОСОБА_4 та ні ТОВ «Вікторія-Транс» із заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди до АТ «ПРОСТО-страхування» не звертались. А відтак, оскільки, ОСОБА_4, під час вчинення ДТП знаходився в трудових відносинах з ТОВ «Вікторія-Транс» та виконував свої трудові, службові обов'язки, просить стягнути з відповідача вартість збитків завданих їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків на користь Страховика.

06.07.2015р. позивач звернувся до відповідача з письмовою претензійною вимогою, в якій, посилаючись на неповідомлення його відповідачем, як страхувальником, про настання ДТП у строки у і за умов, визначених пп. 33.1.2. п. 33.1. ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", просив в досудовому порядку протягом 7 днів сплатити йому в порядку регресу суму виплаченого ОСОБА_2 страхового відшкодування. Однак, відповідач відповіді на вимогу не надав, суму страхового відшкодування в порядку регресу не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

В редакції, чинній на час ДТП, пунктом. 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: - 33.1.2. вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; - 33.1.4. невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Відповідно до п.п. „ґ п.38.1.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. При цьому строки визначені в п.33.1.4 Закону, а умови - в п.33.1.2.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема копіями банківських виписок по особовому рахунку позивача, останній, як страховик цивільно-правової відповідальності відповідача - власника забезпеченого за полісом ОСЦПВ №АВ/7954300 автомобіля „RENAULT PREMIUM", реєстраційний номер НОМЕР_1 - учасника ДТП, відшкодував заподіяну водієм вказаного автомобіля, якого визнано винним у вчиненні 03.09.2012р. ДТП, власнику автомобіля „ВАЗ 2107", реєстраційний номер СА 6626 А1 шкоду.

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачені підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника, відповідно до абзацу ґ) пп. 38.1.1. п. 38.1. якої передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду в разі, якщо він не повідомив страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. пункту 33.1. ст. 33 цього Закону.

Як встановлено судом, водій автомобіля „RENAULT PREMIUM ", реєстраційний номер НОМЕР_1, винний у спричиненні ДТП, - ОСОБА_4, працівник юридичної особи відповідача, в день ДТП повідомив страховика про настання страхового випадку шляхом подання 03.09.2012р. позивачу повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, яка відбулась 03.09.2013р. в м. Сміла Черкаської області.

Окрім того, як вбачається з поданого позивачем ОСОБА_5 акту №86375 від 14.04.2014р., підписаному уповноваженими особами позивача та скріпленому печаткою ПАТ „ПРОСТО-страхування зазначено, що дата отримання повідомлення є 03.09.2012р., що суперечить доводам позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача в порядку регресу суми страхового відшкодування.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином не доведені та відповідачем у встановленому порядку спростовані, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 15.10.2015р.

Суддя О.Ф. Ремецькі