Решение № 50729607, 21.09.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/9049/15 ц

провадження 2/201/2513/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2015 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Трест Дніпродорбуд» про стягнення заробітної плати, грошових коштів і моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03 червня 2015 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Трест Дніпродорбуд» про стягнення заробітної плати, грошових коштів і моральної шкоди, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилався на те, що ОСОБА_1 з 25 березня 2005 року працював слюсарем 5 розряду, потім був переведений нормувальником (2006 рік) ПАТ (раніше ЗАТ) «Трест Дніпродорбуд», але з вересня 2013 року заробітна плата йому не виплачується, розрахунок з ним за відпрацьований час не проведено. 31 грудня 2014 року його було звільнено з роботи за власним бажанням, але повний розрахунок з ним так проведений і не був. Вважає такі дії відповідача протиправними, звернувся до відповідача з питанням про виплату нарахованої і не отриманої зарплати, але відповідач йому в цьому відмовив, виник спір. Він писав звернення до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було. Він поніс втрати, йому завдана моральна шкода. Просив стягнути в повному обсязі вказану зарплату за відпрацьований час, заробіток за час затримки розрахунку, компенсацію втрат зарплати через інфляцію та моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «Трест Дніпродорбуд» в судове засідання не зявився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Вказаним, на думку суду, частково погодився з позовними вимогами і не заперечував проти розгляду справи за його відсутністю. Суд вважає можливим розгляд справи без представника вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.

Зясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом № 163-к від 25 березня 2005 року був прийнятий на роботу до відповідача і з 25 березня 2005 року працював слюсарем 5 розряду ПАТ «Трест Дніпродорбуд», наказом від 03 квітня 2006 року позивача було переведено нормувальником, але з вересня 2013 року заробітна плата йому не виплачується, розрахунок з ним за відпрацьований час не проведено. Наказом № 228-к від 31 грудня 2014 року його було звільнено з роботи за власним бажанням, але повний розрахунок з ним так проведений і не був. Вважає такі дії відповідача протиправними, звернувся до відповідача з питанням про виплату нарахованої і не отриманої зарплати, але відповідач йому в цьому відмовив, виник спір. Він писав звернення до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було. Він поніс витрати, вважає, що йому завдана моральна шкода. Сума невиплаченої відповідачем нарахованої заробітної плати позивачу згідно довідки відділення Пенсійного фонду України по формі ОК-5 та розрахунків позивача за період з вересня 2013 року по день звільнення складає 44297 грн. 87 коп.; відповідач зобовязаний заробітну плату виплачувати працівникам регулярно в робочі дні в строки, установлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, чого зроблено не було, в добровільному порядку вирішити спір не вдалося, на звернення до відповідача позивач отримав відмову, звернення до інших органів ні до чого не призвели і він вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні зясовано, що дійсно позивач ОСОБА_1 наказом № 163-к від 25 березня 2005 року був прийнятий на роботу до відповідача і з 25 березня 2005 року працював слюсарем 5 розряду ПАТ «Трест Дніпродорбуд», наказом від 03 квітня 2006 року позивача було переведено нормувальником, але з вересня 2013 року заробітна плата йому не виплачується, розрахунок з ним за відпрацьований час не проведено. Наказом № 228-к від 31 грудня 2014 року його було звільнено з роботи за власним бажанням, але повний розрахунок з ним так проведений і не був

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, установлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Однак вказані вимоги закону відповідачем належним чином виконані не були. Суми, належні позивачу за відпрацьований час, у повному обсязі відповідачем сплачені не були. Позивач звертався до відповідача із проханням про проведення перерахунку та виплати йому заробітної плати та компенсації у повному обсязі. Проте до цього часу його законні вимоги відповідачем не задоволені, належні йому до сплати суми відповідачем не виплачені.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Частина 1 статті 2371 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим їм органом моральної шкоди працівникові проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав привело до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і жадають від його додаткових зусиль для організації свого життя.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного звязку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим саме він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю що включає можливість заробляти собі на життя працею яку він вільно обирає, або на яку він погоджується. Проте відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі та своїй родині на життя.

Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями позивача, повязаними з неналежним виконанням взятих на себе обовязків відповідачу було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями позивача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Також з метою належного і однозначного тлумачення цього рішення суду, його належного і правильного виконання після набрання законної сили, суд вважає за необхідне розяснити наступні встановлені і відомі обставини.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року суд передбачено, що справляння і сплата прибуткового

податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та

працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього

податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в

резолютивній частині рішення.

Також пунктом 21 постанови № 14 пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що відповідно до статті 221 ЦПК ( 1618-15 ) роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно ст. 164 Податкового кодексу України ( п. 164.2.14.) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.

Статтею 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (п. 168.1.1). Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід (п. 168.4.7).

Стягнута рішенням суду сума не відноситься до переліку доходів, які звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб, визначених ст. 165 Податкового кодексу України, та відповідно до п. 164.2.14 ст. 164 Податкового кодексу включається до оподатковуваного доходу платника податку.

Враховуючи зазначені вимоги Податкового кодексу України, які є обов'язковими для виконання фізичними та юридичними особами при виконанні майнових та грошових зобов'язань, сума підлягає сплаті з утриманням з неї податку з доходів фізичних осіб у розмірі, передбаченому ст. 167 Податкового кодексу України.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Враховуючи зазначене, суд вважає можливим розяснити та зазначити, що заробітна плата в сумі 56617 грн. 15 коп., що стягується з відповідача на користь позивача рішенням суду, було визначено без утримання податків та обовязкових платежів, оскільки зазначене є обов'язком роботодавця та

працівника, а суд при ухваленні рішення визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

На підставі ч. 2 ст. 75 ЦПК України судові видатки, понесені судом, стягуються з кожної сторони пропорційно тої частини позову, щодо якої рішення ухвалене проти неї і зараховуються в дохід держави, тому, оскільки на підставі п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» позивачем при предявленні позову до суду не був сплачений судовий збір, суд вважає необхідним стягнути вказані кошти з відповідача на користь держави: судовий збір в сумі 566 грн. 17 коп..

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобовязання стосовно відповідача по не виплаті коштів заробітної плати, протиправності дій з цього питання, а відповідач це не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобовязань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов підлягає частковому задоволенню; будь-яких доказів на підтвердження позиції по решті вимог моральна шкода, позивач суду не надав.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на решті позовних вимог і відповідача стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ПАТ «Трест Дніпродорбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 44297 грн. 87 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11668 грн. 80 коп. і компенсацію за втрату частини грошових коштів у звязку з порушенням термінів їх виплати (індексація) в сумі 650 грн. 48 коп., а всього 56617 грн. 15 коп., а також стягнути з ППАТ «Трест Дніпродорбуд» на користь держави судовий збір в сумі 566 грн. 17 коп., в задоволенні ж решти позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Трест Дніпродорбуд» про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, знайшли частково своє підтвердження в ході судового засідання і вони підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 115, 232, 233, 235, 237-1, 238 КЗпП України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 75, 209, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Трест Дніпродорбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 44297 грн. 87 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11668 грн. 80 коп. і компенсацію за втрату частини грошових коштів у звязку з порушенням термінів їх виплати (індексація) в сумі 650 грн. 48 коп., а всього 56617 грн. 15 коп..

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Трест Дніпродорбуд» на користь держави судовий збір в сумі 566 грн. 17 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Трест Дніпродорбуд» про стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -