№ 50085196, 03.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа№ 910/12897/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Корсакової Г.В.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

представники сторін:

позивача: не з’явився;

відповідача: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Українська охоронно-

страхова компанія”

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.06.2015р.

у справі №910/12897/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія

“Уніка”

до Приватного акціонерного товариства “Українська охоронно-

страхова компанія”

про стягнення 3 761,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Уніка” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Українська охоронно-страхова компанія” (далі – відповідач) 2 444,44 грн. шкоди, завданої внаслідок ДТП особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідачем за полісом страхування №АС/3774557, а також 1 262,69 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 54,45 грн., нарахованих у період з 21.08.2014р. по 18.05.2015р., у зв‘язку з невиконанням відповідачем зобов‘язання по виплаті страхового відшкодування.

Відповідач відзив на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, у зв’язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/12897/15 від 25.06.2015р. позовні вимоги було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 2 444,44 грн., 1 262,69 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 54,45 грн. 3% річних, 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12897/15 від 25.06.2015р. змінити в частині стягнення з відповідача 1 262,69 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 54,45 грн. 3% річних, та прийняти в цій частині нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення штрафних санкцій відмовити в повному обсязі, в частині стягнення 2 444,44 грн. страхового відшкодування та судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог рішення залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- відшкодування шкоди – це відповідальність, а не грошове зобов’язання, на шкоду не повинні нараховуватися проценти за користування чужими грошовими коштами. Нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності;

- дія ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 року, було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Корсакової Г.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2015р.

Представники сторін в судове засідання 03.09.2015р. не з’явилися, про поважність причин нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 03.09.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.01.2014р. між позивачем, як страховиком, та Капшук О.А., як страхувальником, було укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті №011155/4002/0000081 (том справи – 1, аркуші справи – 19-28), предметом якого в частині добровільного страхування наземного транспорту є майнові інтереси, які не суперечать закону, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням, зазначеними у п.1.2 Договору (страхування КАСКО) (п.п.2.1.1 п.2.1 Договору).

За вказаним Договором застраховано автомобіль марки Nissan Qashqai, 2013 року випуску, реєстраційний номер АА 7737 ОЕ, дійсна вартість якого становить 255 776 грн. (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.п.3.1.2 п.3.1 Договору добровільного комплексного страхування на транспорті страховим ризиком по страхуванню КАСКО вважається дорожньо-транспортна пригода, в т.ч. викид каменів чи інших твердих фракцій з-під коліс транспорту.

Строк дії Договору добровільного комплексного страхування на транспорті з 00 год. 00 хв. 09.01.2014р. до 24 год. 00 хв. 08.01.2015р. (п.1.4 Договору).

02.03.2014р. о 12 год. 50 хв. у м. Києві по пр. Г.Сталінграда, 4-А відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки ВАЗ 2106 (державний номер АА3096ВС) під керуванням водія Шарофост А.В. та автомобіля марки Nissan Qashqai (державний номер АА7737ОЕ) під керуванням водія Капшук О.А. (довідки про ДТП – том справи – 1, аркуші справи – 17-18).

Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 27.03.2014р. у справі №756/3261/14-п (3-1587/14) ДТП сталася в результаті порушення водієм Шарофост А.В. вимог п.13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 54).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки марки Nissan Qashqai (державний номер АА7737ОЕ), який був застрахований позивачем на підставі договору добровільного комплексного страхування на транспорті №011155/4002/0000081 від 08.01.2014р.

04.03.2014р. страхувальник звернувся до позивача, як страховика, із заявою №00138017 від 04.03.2014р. про подію, що має ознаки страхового випадку (том справи – 1, аркуші справи – 12-13).

Відповідно до звіту №2809/2247 від 24.03.2014р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал Асістанс-Україна» (том справи – 1, аркуші справи – 31-38) вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Nissan Qashqai (державний номер АА7737ОЕ) становить 14 670,01 грн.

Згідно з рахунком №01506 від 19.03.2014р. (том справи – 1, аркуш справи – 29) вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Nissan Qashqai (державний номер АА7737ОЕ) становить 14 666,62 грн.

Відповідно до страхового акту №00138017 від 28.03.2014р. позивач визнав ДТП, яка сталась 02.03.2014р., страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 14 666,62 грн. на користь страхувальника, що підтверджується платіжним дорученням №011098 від 31.03.2014р. (том справи – 1, аркуші справи – 11, 55).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. ст. 993, 1187 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки цивільно-правова відповідальність Шарофост А.В. (винної в ДТП особи) була застрахована відповідачем за полісом страхування №АС/3774557, позивач звернувся до відповідача з претензіями про виплату страхового відшкодування.

Відповідач в листі вих.№8519 від 24.09.2014р. (том справи – 1, аркуш справи – 57), повідомив про те, що сума страхового відшкодування буде ним перерахована на розрахунковий рахунок позивача відповідно вказаним у претензії реквізитам.

Однак, відповідач оплатив на користь позивача лише 11 222,18 грн. страхового відшкодування. Решта страхового відшкодування у розмірі 2 444,44 грн. відповідачем виплачена не була.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку виплатити позивачу всю суму страхового відшкодування в порядку регресу, окрім стягнення невиплаченого страхового відшкодування у сумі 2 444,44 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 1 262,69 грн. інфляційних втрат та 54,45 грн. 3% річних. При цьому, здійснюючи розрахунок невиплаченого страхового відшкодування позивачем було враховано суму франшизи за полісом страхування №АС/3774557 у розмірі 1 000,00 грн., з урахуванням якої відповідач повинен був перерахувати позивачу страхове відшкодування в порядку регресу у загальній сумі 13 666,62 грн. (14 666,62 грн. (сума виплаченого позивачем страхового відшкодування) – 1 000,00 грн. (франшиза за полісом страхування №АС/3774557) = 13 666,62 грн.)

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п.36.2 ст. 36 Закону України “Про обов‘язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов‘язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В частині 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3774557 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія Шарофост А.В. встановлена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 27.03.2014р. у справі №756/3261/14-п (3-1587/14).

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля марки ВАЗ 2106 (державний номер АА3096ВС) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АС/4361076), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки Nissan Qashqai (державний номер АА7737ОЕ) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №АС/3774557), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №011155/4002/0000081 від 08.01.2014р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про страхування” страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач здійснив виплату 14 666,62 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення №011098 від 31.03.2014р. (том справи – 1, аркуш справи – 55).

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України “Про страхування”).

Таким чином, діюче законодавство передбачає, що з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов’язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3774557 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 50 000,00 грн., а франшиза 1 000,00 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 74-75).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явленням вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач направив відповідачу претензії про виплату в порядку регресу страхового відшкодування, але відповідач перерахував позивачу лише частину вказаного страхового відшкодування у сумі 11 222,18 грн. Залишок несплачених коштів становить 2 444,44 грн.

Оскільки відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження повної виплати позивачу страхового відшкодування та/або доказів щодо відсутності законодавчо визначених підстав для здійснення такої виплати, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 2 444,44 грн. страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначав про те, що позивач просить стягнути шкоду, а на шкоду не нараховуються проценти за користування чужими коштами. Окрім того, відповідач вважає, що норми ст. 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди.

Однак в даному випадку має місце стягнення безпосередньо страхової виплати, тобто грошової суми в порядку регресу.

Оскільки зобов’язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов’язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, сплата боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних так само, як інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов’язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов’язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних є наслідком невиконання грошового зобов’язання. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (лист Верховного Суду України від 19.11.2011р.)., а також в аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві (лист Верховного Суду України від 01.07.2014р.).

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, він вважається таким, що прострочив, і відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності у вигляді нарахування і стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 1 262,69 грн. та 3% річних у сумі 54,45 грн. є вірним, у зв’язку з цим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладеного в позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2015р. у справі №910/12897/15 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Українська охоронно-страхова компанія” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2015р. у справі №910/12897/15 – без змін.

2. Матеріали справи №910/12897/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Г.В. Корсакова

А.І. Мартюк