№ 49765867, 28.08.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

28 серпня 2015 р. Справа № 802/1442/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Крапівницької Н. Л.,

суддів: Вільчинського О.В.,

Воробйової І.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Вінниці адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2

до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Міністра внутрішніх справ України; третя особа: Державна казначейська служба України

про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дій та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 з адміністративним позовом до начальника управління Міністерства Внутрішніх справ України у Вінницькій області, Міністра Внутрішніх справ України, третя особа державна Казначейська служба України про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі в установлені законом строки не розглянули подані позивачем скарги, та не повідомили про результати розгляду зазначених звернень. Вказаною бездіяльністю, на думку позивача, порушено його право на отримання відповіді на звернення у встановленій формі. Також позивач наполягає, що їй заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних та психічних стражданнях Таким чином, з огляду на порушення відповідачем вказаною бездіяльністю особистих прав позивача, передбачених Конституцією України та іншими нормативними актами, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

14.08.2015 на адресу суду надано заяву про зміну позовних вимог, в якій позивач просить: визнати бездіяльність начальника УМВС України у Вінницькій області щодо розгляду скарги від 27.02.2015 та повторної скарги від 06.04.2015неправомірною; зобов'язати начальника розглянути та надати відповідь відповідно до чинного законодавства по вищевказаним скаргам; визнати бездіяльність Міністра Внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України, щодо розгляду скарг від 04.04.2015 та повторної скарги від 29.05.2015 неправомірними; зобов'язати розглянути та надати відповіді до чинного законодавства по вищезазначеним зверненням; стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позивач в судове засідання не з'явилась, однак зазначила у позовній заяві про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представники відповідачів в судове засідання також не з'явились, проте, надали заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 заперечують з підстав, наведених у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.47-51).

Третя особа Державна Казначейська служба України в судове засідання не з'явилась, хоча була належним чином повідомлена судом.

А тому, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні, у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, що передбачає ч.6 ст. 128 КАС України. Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе провести розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2, не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, суд, згідно до ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши та оцінивши докази у справі, судом встановлено наступне.

27.02.2015 позивачем до УМВС України у Вінницькій області на ім'я начальника УМВС України у Вінницькій області Моренця І.В. подано скаргу за вх.№1/362, на дії працівників УМВС України у Вінницькій області, які на думку ОСОБА_2, не виконують покладені на них обов'язки.

На адресу Міністра Внутрішніх справ України ОСОБА_2 надіслала скарги від 04.04.2015, 29.05.2015 про зобов'язання посадових осіб УМВС у Вінницькій області розглянути подану раніше скаргу, провести службове розслідування щодо працівників міліції та надати письмове обґрунтування у відповідності до ст.15 Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, 06.04.2015 повторно позивачем подано письмову скаргу до УМВС України у Вінницькій області. На думку ОСОБА_2, посадові особи відповідача порушують положення ст. 40 Конституції України, положення ст.7,26 Закону України «Про міліцію» та ст.19,20 Закону України «Про звернення громадян». Крім того, такою бездіяльністю заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних та психічних стражданнях.

Згідно до заперечень відповідача, на звернення ОСОБА_2 від 27.02.2015 отримано 02.03.2015 і зареєстровано у журналі №1118 реєстрації звернень громадян, що надійшли поштою за вх.№1/К-362. Встановлено матеріалами справи, що відповідь надано позивачу 25.03.2015 за вих.№6/К-57 (а.с.56).

Крім того, суд вважає, що безпідставним є твердження позивача про ненадання відповіді на отриману УМВС України у Вінницькій області повторну скаргу від 06.04.2015 (отриману 07.04.2015) та зареєстровану за вх.№1/К-630, оскільки 30.04.2015 за вих. №1/К-1047 надана відповідь. (а.с. 58).

Також, у матеріалах справи наявні копії вказівок від 30.04.2015 та 19.06.2015 (а.с. 75,76,82) на скарги направлені до Міністерства внутрішніх справ України і які у подальшому скеровано до УМВС України у Вінницькій області.

26.05.2015 проведено перевірку відповідачем за результатами якої прийнято висновок за результатами розгляду скарги гр. ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників міліції УМВС України у Вінницькій області (а.с. 80-81).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян " якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Отже, чинним законодавством закріплений прямий обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.

Обов'язку надання відповіді кореспондує право громадянина одержати письмову відповідь за результати розгляду заяви чи скарги. Таке право закріплене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян". Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Пунктом 2.1 Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України (далі - Положення), затвердженого Наказом МВС №1177 від 10.10.2004 року, передбачено, що письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, реєстрації та первинному розгляду з метою визначення їх належності до компетенції органів внутрішніх справ та призначення за ними конкретного виконавця.

Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів внутрішніх справ або їх заступниками відповідно до їх повноважень. У пункті Положення 5.3. визначено, що у разі направлення звернення для перевірки й прийняття рішення до підвідомчих органів внутрішніх справ термін розгляду такого звернення обчислюється з дня надходження його до органу внутрішніх справ вищого рівня й закінчується днем надання відповіді тим органом внутрішніх справ, який його розглядав по суті. В інших випадках термін розгляду звернень громадян обчислюється від дня їхньої реєстрації. Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що заступник начальника управлінь МВС в областях, наділений компетенцією щодо розгляду звернення позивача та вжиття відповідних заходів.

З наданих відповідачем доказів на спростування позовних вимог суд установив, що відповідач повідомив позивача про результати розгляду його скарг листами від 25.03.2015 за вих.№6/К-57, 30.04.2015 за вих.№1/К-1047, 26.05.2015 вих.№2/К-196, що підтверджується журналом реєстрації звернень громадян за 2015 рік №1118 УМВС України.

З установлених під час розгляду справи обставин суд доходить висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень виконав обов'язок щодо надання відповіді на звернення ОСОБА_2, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000 грн., суд зазначає, що відповідно до абзацу 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.

У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.

Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілого, спричинений правопорушенням, його переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров'я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.

Верховний суд України в своїй Постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки, позивачем не надано жодних доказів щодо заподіяння йому моральної шкоди, суд позбавлений можливості задовольнити вказану вимогу.

Таким чином, розглядаючи всі звернення позивача, відповідачі діяли на підставі та з дотриманням встановленого законами України порядку, використавши свої повноваження, з метою, з якою такі повноваження надані.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що а вимоги позивача є не обґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що при зверненні до суду з цим адміністративним позовом позивач не сплатив судового збору за позовними вимогами немайнового характеру у розмірі 73,08 грн., хоча Законом України "Про судовий збір" останній не звільнений від його сплати.

Так, ухвалою суду від 05.06.2015р. клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено частково та вирішено відстрочити сплату судового збору до вирішення спору по суті. Але, станом на момент винесення судового рішення, судовий збір позивачем не сплачено. За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 73,08 грн. з ОСОБА_2.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

В позові ОСОБА_2 до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області , Міністра Внутрішніх справ України, третя особа Державна Казначейська служба України про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання надати відповіді на звернення ; стягнення моральної шкоди 10000 гривень відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (інд. код НОМЕР_1; АДРЕСА_1) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 73,08 гривень (сімдесят три гривні 08 копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Крапівницька Н. Л. Судді: Вільчинський О.В. Воробйова І.А.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: