Решение № 49159723, 13.08.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №334/7420/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Нікітенко Н.П.

Провадження №22ц/778/3712/15 Суддя-доповідач: Савченко О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову зазначав, що 15.03.2014 за договором позики передав відповідачу гроші в сумі 500000 грн., які останній зобов"язувався повернути 27.05.2014 року.

На підтвердження одержання вказаної суми відповідач надав розписку від 15.03.2014 року на суму 500 000 грн.

В зазначений термін і до теперішнього часу відповідач свого зобов'язання не виконав.

Оскільки грошові кошти, які були одержані відповідачем за договором позики, використовувались ним в інтересах сім'ї, це створило обов'язок повернення грошових коштів також у його дружини ОСОБА_2, яку за клопотанням позивача суд ухвалою від 12 листопада 2014 року залучив до участі у справі в якості співвідповідача.

Посилаючись на вказані обставини, остаточно просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики у сумі 500000 грн., а також судові витрати в сумі 3654 грн. судового збору, всього 503654 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 500 000 грн., а також судові витрати в сумі 3654 грн. судового збору, всього 503 654 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині задоволення вимог ОСОБА_3 щодо солідарного стягнення з неї суми позичених ОСОБА_4 коштів скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене по справі рішення зазначеним вимогам закону у повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 29.09. 2007 року, від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 08 липня 2014 року шлюб між ними було розірвано, оскільки шлюбні відносини сторони припинили з лютого 2014 року і з вказаного часу їх сім"я існувала суто формально.

15.03.2014 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 500 000 грн., які зобов"язався повернути до 25.05.2014 року, що підтверджено його розпискою( а.с. 91) і зазначений факт він не заперечував.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобов"язаний повернути позикодавцеві позику( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Задовольняючи позов про солідарне стягнення коштів у сумі 500000 грн., позичених ОСОБА_4 у ОСОБА_3 після припинення подружжям ОСОБА_4 шлюбних відносин, не тільки з позичальника ОСОБА_4, але й з його колишньої дружини ОСОБА_2, суд виходив з того, що за поясненнями ОСОБА_4 позичені кошти використовувалися ним, зокрема, на утримання неповнолітніх дітей, а оскільки відповідно до ст. 180 СК України утримання дітей є обов"язком обох батьків, то і позичені кошти мають стягуватися з них на користь позичальника у солідарному порядку.

До вказаного висновку суд дійшов його з порушенням вимог матеріального права, застосувавши до спірних правовідносин положення ст. 180 СК України, які регулюють обов"язки матері та батька щодо утримання дітей, а не питання спільного майна подружжя.

Як встановлено ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім"ї, створює обов"язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім"ї.

За правилами ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

При цьому ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Між тим, доказів на підтвердження того, що при укладанні договору позики ОСОБА_2 діяв за письмовою згодою ОСОБА_4, як того вимагають положення ч.3 ст. 65 СК України, по справі не надано, як і належних доказів використання ОСОБА_2 позичених коштів в інтересах його сім"ї зі ОСОБА_4, враховуючи, зокрема, що згідно платіжного доручення від 06.10.2014 року, тобто вже після спливу строку повернення позики, кошти у сумі 200 000 грн. були перераховані ОСОБА_4 його матері ОСОБА_5, з якою він мешкає за одною адресою( а.с.13,50, а не колишній дружині.

За вказаних обставин колегія вважає, що за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір позики укладався за письмовою згодою ОСОБА_4, а отримані ОСОБА_2 в якості позики гроші у сумі 500 000 грн. були витрачені ним в інтересах сім"ї, підстав для стягнення суми позики зі ОСОБА_4 у солідарному порядку з безпосереднім позичальником суд не мав.

Отже з названих підстав рішення суду в частині стягнення суми боргу зі ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення суми позики у розмірі 500 000 грн. зі ОСОБА_4 слід відмовити у зв"язку з їх недоведеністю.

Щодо стягнення суми боргу зі ОСОБА_2, то в цій частині рішення ОСОБА_4 фактично не оскаржується.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2014 року по даній справі в частині задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики у сумі 500 000 грн. скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики у сумі 500 000 грн. та судових витрат відмовити.

В решті рішення не оскаржувалось.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: