№ 48411087, 14.08.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2015 року м. Чернігів Справа № 825/2277/15-а

16:20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участі секретаря Кондратенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Малого підприємства «ЮГ» до Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції про зняття арешту,-

В С Т А Н О В И В:

20.07.2015 Мале підприємство «ЮГ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції, в якому просить: визнати незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції щодо не зняття арешту з майна позивача, згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.02.2011 та зобовязати Відділ державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції вжити заходів щодо зняття арешту з майна позивача, згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.02.2011.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що постановою заступника начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 11.02.2011 ВП № 24374952 про відкриття виконавчого провадження було накладено арешт на все майно позивача у межах 17793 грн. боргу та заборонено його відчуження. При цьому, після закінчення виконавчого провадження арешт з майна позивача та заборону на його відчуження не знято. Таким чином, позивач вважає, що існування арешту майна та заборони його відчуження порушує права Малого підприємства «ЮГ».

28.07.2015 позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просив зняти арешт з майна Малого підприємства «ЮГ», накладений згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.02.2011.

Сторони у судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надіслали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Судове засідання проводилось у порядку, передбаченому статтею 41 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою заступника начальника Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 11.02.2011 ВП № 24374952 про відкриття виконавчого провадження було накладено арешт на все майно позивача у межах суми боргу - 17793 грн. та заборонено здійснювати його відчуження (а.с.10).

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказане виконавче провадження відкрито на виконання судового наказу господарського суду Чернігівської області № 9/38/5/39/10, виданого 02.12.2009 щодо стягнення з Малого підприємства «ЮГ» на користь Відкритого акціонерного товариства «Чернігіввовна» коштів у сумі 17793,00 грн.

12.10.2011 заступником начальника Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, на підставі пункту 3 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.11).

Разом з тим, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 23.04.2015, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.04.2015, інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомості від 30.04.2015, арешт на нерухоме майно Малого підприємства «ЮГ» не знятий (а.с.24-28).

Листами від 24.03.2015 б/н та від 29.05.2015 № 1107/03-13 відповідачем повідомлено Мале підприємство «ЮГ» про завершення виконавчого провадження, на підставі пункту 3 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», та розяснено наслідки завершення виконавчого провадження, передбачені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження (а.с.13,14).

Крім того, на письмове звернення позивача ОСОБА_1 державної виконавчої служби у Чернігівській області Головного територіального управління юстиції 09.07.2015 надано відповідь, в якій зазначено, що виконавче провадження, згідно Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5, знищено. Також, зазначено, що для вирішення питання щодо зняття арешту з майна Малого підприємства «ЮГ» позивачу необхідно звернутись з відповідною заявою до суду (а.с.15-16).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Приписами статті 57 Закону України № 606-ХІV встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При цьому, частиною 1 статті 50 Закону № 606-ХІV передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу частини 2 статті 50 Закону № 606-ХІV встановлено, що у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, у випадку закінчення виконавчого провадження, крім випадків, вичерпний перелік яких визначений в частині 1 статті 50 Закону № 606-ХІV, арешт, накладений на майно боржника, знімається, про що державний виконавець має зазначити в постанові про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документу стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав (ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття з арешту тощо).

Разом з тим, відповідачем у постанові про повернення виконавчого документу стягувачеві не зазначено про зняття арешту з майна боржника.

Крім того, суд зазначає, що порядок зняття арешту з майна передбачено статтею 60 Закону № 606-ХІV, відповідно до норм якої, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що наданими доказами підтверджено право позивача на арештоване майно, як і не спростовується необхідність зняття арешту у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили його накладення.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набув чинності для України 11.09.1997) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Аналогічна правова позиція міститься і у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Україна - Тюмень» проти України» (№ 22603/02 §55).

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

За таких обставин та з урахуванням того, що державним виконавцем при поверненні виконавчого документу стягувачеві не вирішено питання про зняття арешту з майна боржника, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 та частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Малого підприємства «ЮГ» задовольнити повністю.

Зняти арешт з майна Малого підприємства «ЮГ», накладений згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.02.2011.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядок та строки, передбачені статтями 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: В.В. Падій