Постановление суда № 48368114, 04.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

04 серпня 2015 року м. Київ К/800/35403/15

Суддя Вищого адміністративного суду України Олексієнко М.М., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги представника Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – ФСЗІ) на судові рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року у справі за позовом ФСЗІ до товариства з обмеженою відповідальністю «Сетілайт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року представник ФСЗІ звернувся з касаційною скаргою на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, якими відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування судових рішень та ухвалення нового про задоволення позову. Вказується на те, що підприємства не звільняються від відповідальності у випадку не працевлаштування інвалідів.

Вивчивши зміст касаційної скарги, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до положень, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадку, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, є необґрунтовані.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач створював робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що повідомляв Фонд.

Верховний Суд України у постанові від 2 квітня 2013 року (Справа №21-95а13) зазначив, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв’язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

З урахуванням зазначеного, керуючись статями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на судові рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року у справі за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Сетілайт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Олексієнко