Постановление суда № 48189278, 06.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2015 року м. Київ К/9991/33448/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Зайцев М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 по справі № 2а-8519/10/1370

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства "Шахта "Надія"

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 № 0007841601/0 на суму 540 307,52 грн., яким позивачу Державною податковою інспекцією визначено штрафні санкцій у розмірі 50% за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2010 року.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Вказані судові рішення вмотивовано висновком про відсутність у податкової інспекції права чи обов'язку змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податку.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181-ІІІ) визначено що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена перевірка Товариства щодо дотримання вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за підсумками якої складено акт від 18.08.2010 № 701/160/00178175.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що полягало у порушенні граничного терміну сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2010 року на суму 1 080 615,00 грн.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким визначила штраф у розмірі 50% несвоєчасно сплаченої суми самостійно узгодженого податкового зобов'язання на загальну суму 540 307,52 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами обставин, позивачем до контролюючого органу подано декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року з самостійно визначеними розмірами податку до сплати.

Також судами встановлено, що задекларовані податкові зобов'язання Товариство сплатило у визначені законодавством терміни, що підтверджується платіжними документами, в яких платником податків чітко визначено призначення платежів, проте податковим органом сплачені суми було зараховано у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше.

Таким чином, суть спірних правовідносин у цій справі полягає у правомірності перерозподілу податковим органом сплачених сум платником податку у рахунок податкового боргу, що не вказаний в платіжних дорученнях.

Як визначено пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. При цьому право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п. 7.1 ст. 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено такого права для податкової інспекції й іншими норми податкового законодавства.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Крім того, щодо розглядуваної категорії спорів у постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 21-184а11 за позовом державного підприємства "Свердловантрацит" до Державної податкової інспекції у місті Свердловську Луганської області про визнання незаконним податкового повідомлення -рішення відображена правова позиція: "…п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не дає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу. ".

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби відхилити

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 по справі № 2а-8519/10/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак