Постановление суда № 47786606, 28.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/23720/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014

у справі № 826/4028/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техбудмеханіка-промдемонтаж"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014, задоволено позовні вимоги.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ "Індастріал Проджектс" за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 21.02.2013 №646/22-7/36581518, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог: пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 821274,00 грн., в тому числі за 4-й квартал 2011 року - на суму 821274,00 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 714151,00 грн., в тому числі за жовтень 2011 року - на суму 161818,00 грн., за листопад 2011 року - на суму 373333,00 грн., за грудень 2011 року - на суму 179000,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки, відповідачем 11.03.2013 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: №0001882207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 821274,00 грн., з яких 821274,00 грн. - за основним платежем; №0001892207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 892689,00 грн., з яких 714151,00 грн. - за основним платежем та 178538,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій з поставки товару та надання послуг між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Індастріал Проджектс" підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: актами здачі-прийняття наданих послуг (виконаних робіт); податковими накладними; видатковою накладною та платіжними дорученнями.

На момент здійснення спірних операцій, контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, які відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ "Індастріал Проджектс", що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Крім того, слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль